Мустафа Джемілєв: «Зараз у лавах ЗСУ — близько 2000 кримських татар». Інтерв’ю

Мустафа Джемілєв: «Зараз у лавах ЗСУ — близько 2000 кримських татар». Інтерв’ю

Мустафа Джемілєв – лідер кримських татар, голова Меджлісу кримськотатарського народу у 1991-2013 роках. За право називатись кримським татарином і жити на своїй землі відсидів 6 разів. Тримав найбільш тривале голодування у 303 дні, його годували примусово.

18 травня – 80 років депортації кримських татар. Мустафа Джемілєв в ексклюзивному інтерв’ю «Деталям» розповів про те, що мусить терпіти його народ в окупованому Криму. 

Історія

Депортація та геноцид кримських татар у травні 1944 року – найдраматичніша сторінка в історії цього народу, після першої окупації Криму Росією та знищення їхньої державності у 1783 році. Тоді результатом масштабних і жорстоких утисків окупантів, що тривали кілька десятиліть, став масовий відтік корінного народу до Османської імперії 

На момент більшовицької революції на своїй батьківщині вони вже стали національною меншістю, а в сучасній Туреччині зараз турецьких громадян кримськотатарського походження приблизно в 10-15 разів більше, ніж кримських татар у самому Криму.

У 1944 році, очевидно, була мета повністю знищити цей народ. Активісти національного руху в середині 1960-х років провели серед кримських татар опитування про рідних, які загинули внаслідок депортації: з’ясувалося, що лише за перші два роки після депортації від голоду та жахливих умов комендантського режиму загинуло близько 46% представників народу.

Одночасно в Криму знищили все, що нагадувало про кримських татар: всі книги кримськотатарською мовою, включаючи твори Леніна, Сталіна та інших більшовицьких бонз; всі мусульманські цвинтарі – надгробні камені використовували як матеріал для будівництва свинарників, доріг та тротуарів. Було тотально змінено та русифіковано всю топоніміку Криму. З культурних пам’яток кримських татар зберегли лише мечеть в Євпаторії відомого архітектора середньовіччя Сінана, перетворену на музей атеїзму, і Ханський палац у Бахчисараї, що став історичним музеєм, де гіди розповідали туристам про варварів-татар, які вчиняли набіги на Росію. Одним словом, «науково» виправдовували депортацію та геноцид 1944 року.

Після смерті Сталіна настала «хрущовська відлига» або, як висловлювалися дисиденти, «вегетаріанські часи», коли за виступи на захист своїх прав не вбивали, а лише саджали на менші терміни, ніж за Сталіна. Ця «відлига» торкнулася і репресованих народів. Чеченців, інгушів, калмиків, карачаївців та інших повернули на свої землі, поновивши автономії. Але кримські татари отримали лише указ про зняття з них загального нагляду МВС. У тому ж указі йшлося, що зняття нагляду не дає права повернутися на терени, звідки їх вислали, як і права на повернення майна, конфіскованого при виселенні.

З цього часу, мабуть, можна вести відлік відродження та посилення всенародного Національного руху кримських татар за свої права, який дуже скоро став значною частиною загальносоюзного руху за права людини в СРСР.

Олександр Черкасов із товариства «Меморіал» розповідав : «Татари спочатку апелювали до ЦК, щоб їх повернули. Їх не повернули. Багато хто їхав сам, будувався, намагався легалізуватися. Їх виселяли, будинки зносили, сім’ї знову вантажили у вагони, як 1944 року. І знайшлася людина, яка вже не могла знову так вирушати назад із Криму до в’язниці. Муса Мамут уже одного разу відсидів за спробу повернутися до Криму. Коли до нього прийшли знову після того, як він знову там збудував будинок, він облив себе бензином і підпалив».

Повернення стало можливим лише під час “перестройки”, після розпаду СРСР та проголошення незалежності України, яка заявила про намір сприяти поверненню народу та відновленню всіх його прав.

Це було дуже важко через запеклий спротив чиновників Криму всіх рівнів та значної частини російськомовного населення, в якому багато десятиліть насильно формувалося негативне ставлення до кримських татар.

І у Києві було не все однозначно. Національно-демократичні сили повністю підтримували законні права кримських татар, а Народний Рух України вписав у свою програму необхідність відновлення національно-територіальної автономії кримських татар. Але найчисленніша у парламенті комуністична партія, соцпартія Вітренко та деякі інші проросійські сили були налаштовані явно проти.

Олександр Черкасов: «1992 року, коли в Сімферополі натовп мітингувальників кримських татар зайняв будівлю парламенту, одного слова Мустафи Джемілєва «ні, не можна, назад» – було достатньо, щоб люди відступили назад за межу війни. Це єдиний випадок історії колишнього Радянського Союзу, коли вдалося відступити назад за межу війни».

Явно ворожим було ставлення до кримських татар при Януковичі, який разом із головою адміністрації Льовочкіним виконував «вказівки» Кремля щодо внесення розколу в середовище кримських татар та створення опозиції Меджлісу. Їм вдалося сколотити невелику антимеджлісівську групу з-поміж людей, яких у народі стали називати вже не кримськими, а «януківськими татарами». Ставленик Януковича, прем’єр Автономної Республіки Крим Могильов почав звільняти кримських татар, замінюючи їх на російських чи «януківських татар». До речі, майже всі ті групи «януківських татар», на чолі з напівтатарином Русланом Бальбеком, після окупації Криму стали колаборантами.

До самого дня окупації Криму у 2014 році та особливо в роки правління Януковича в коридорах влади існувала російська концепція, що головну загрозу територіальній цілісності України в Криму становлять кримські татари.

Проте, де – мітингами та демонстраціями, де – підключаючи міжнародні структури та здорові сили української спільноти, вони досягли багато чого. Більшість кримських татар змогли повернутися на батьківщину з місць депортації. Вони створили систему національного самоврядування (Курултай – Меджліс), домоглися відкриття шкіл з викладанням рідною мовою, університету, національного театру, радіо- та телеканалу, відновлювали національну культуру…

Все це перервала нова окупація Криму Росією у лютому 2014 р. Встановився режим, який за багатьма параметрами нагадує найгірші сталінські роки радянської влади. 

Народ, який майже півстоліття після депортації боровся за повернення на батьківщину, змушений знову її залишати і боротися за виживання. З такими підсумками ми підійшли до 80-річчя депортації та геноциду кримськотатарського народу.

Але є й обнадійливі моменти. Ставлення до кримських татар в Україні – як у структурах влади, так і в суспільстві – після Революції Гідності та окупації Криму кардинально змінилося. Якщо раніше переважали побоювання: у кримських татарах бачили загрозу цілісності країни, відверто боялися давати їм високі посади і в країні, і навіть у Криму, то тепер у ЗМІ часто пишуть, що головні українці у Криму – це кримські татари. Депутат Курултаю кримськотатарського народу Рустем Умеров за пропозицією президента Зеленського парламентом країни в розпал війни майже одноголосно був затверджений міністром оборони.

Більшість законодавчих актів щодо відновлення прав кримськотатарського народу (Постанова про гарантії прав корінного кримськотатарського народу, Закон про відновлення прав депортованих, Постанову про визнання депортації 1944 року геноцидом, Закон про корінні народи України та ін.), ухвалення яких кримські татари домагалися саме десятиліттями, з’явилися після Революції Гідності.

Міжнародні структури також стали звертати значно більшу увагу на проблеми з правами кримських татар. ПАРЄ, Європарламент, Amnesty International та інші ухвалили низку резолюцій з приводу свавілля окупантів та заходів щодо відновлення прав кримських татар.

Особливу цінність має резолюція Європарламенту від 11 лютого 2021 року «Угода про асоціацію Євросоюзу та України» із закликом до України ухвалити закони про корінні народи та статус кримськотатарського народу в Україні, внести зміни до конституції України та, за правом корінного народу на самовизначення, перетворити Крим на кримськотатарську національно-територіальну автономію. Якщо ці рекомендації Європарламенту в Україні будуть реалізовані, це стане потужним чинником збереження та розвитку корінного народу Криму, мови та культури.

Путінська окупація

Незадовго до анексії Джемілєв розмовляв з Путіним:

«Коли події розгорнулися, я зустрівся у Москві з екс-президентом Татарстану Шаймієвим. Путін сказав, що «хотів би також зустрітися». Мене запитали, як я дивлюся на це. Я відповів: “Якщо, скажімо, він хоче обговорити питання щодо порядку виведення російських військ з території Криму – одне, а якщо щось інше”… – розповідав він. – Я попросив Шаймієва пояснити Путіну помилковість кроків, спрямованих на анексію Криму… Він тоді посміхнувся і сказав: “Ось на цю тему ви поговорите із самим Путіним. Він чекає біля телефону”.

Півгодини розмовляли. Він висловлював занепокоєння, щоб кримських татар не втягнули в якісь «криваві провокації», як він висловився. Я сказав, що поділяю тривогу, оскільки коли твоя територія окупована чужими солдатами, уникнути кровопролиття дуже важко. Хоча ми спочатку протягом багатьох років боролися за повернення своєї батьківщини виключно мирними, демократичними методами, що станеться тепер – важко проконтролювати.

Далі була розмова, що Росія зробить і може зробити для кримських татар у найкоротші терміни значно більше, ніж зробила Україна за 23 роки своєї незалежності. Я відповів, що при депортації та геноциді 1944 року ми були у складі Російської Федерації, і Росія несе відповідальність за це. Але питання надання допомоги та вирішення проблем, пов’язаних із кримськими татарами, треба вирішувати за столом переговорів із нашим керівництвом. А ці переговори можливі лише тоді, коли ви виведете свої війська з нашої території.

Він сказав: 16 березня відбудеться референдум, ми з’ясуємо волю кримського народу та продовжимо розмову. А ми вже вирішили не брати участь у цьому референдумі, бо він незаконний, який суперечить українському законодавству та міжнародному праву. Не можна проводити референдуми в умовах окупації та статус території суверенної держави визначати такого роду референдуми. Але він повторював, що це прояв волі народу. Я пояснив, що корінний народ уже ухвалив рішення бойкотувати цей референдум і домагатися колишнього статусу на своїй території.

Ми повернулися до питання про можливі зіткнення. Він сказав, що наказав своїм частинам бути дуже уважними до кримських татар, не допускати жодних беззаконь. Це було дуже цікаво, оскільки він одночасно заперечував наявність російських військ у Криму… Наприкінці він сказав: «Можна зі мною будь-коли зв’язатися цим телефоном, приїхавши до Шаймієва».

Обіцянка була черговою брехнею: у квітні 2022 року Джемілєв поїхав до Криму, а коли він виїжджав, йому заборонили в’їзд на територію Російської Федерації на п’ять років.

Війна 2022 року та кримські татари

— Кримські татари справді становлять найбільшу групу політв’язнів у Криму?

— У Криму жорстоко переслідують незалежно від національності всіх, хто в тій чи іншій формі висловлює невдоволення окупаційним режимом – чи то приватні розмови, записи у фейсбуці, носіння одягу з забарвленнями українського прапора, слухання української музики тощо. Оскільки протестні настрої найбільше у кримських татар, то й основна частина репресій (штрафів, обшуків, арештів, тортур, викрадень та вбивств) припадає саме на них.

Зараз ув’язнено 195 жителів Криму, з них 135 кримські татари. Плюс до цієї цифри – 15 політв’язнів уже звільнилися, відбувши по 7-8 років, двоє загинули у катівнях. Для порівняння – у 2019 році у Криму було 99 політв’язнів. Великі темпи «приросту». 

Звинувачені вони здебільшого у тероризмі, зазіханні на територіальну цілісність Росії, диверсіях, дискредитації збройних сил Росії, шпигунстві на користь України, фінансуванні тероризму.

Серйозним доведенням вини заарештованих окупанти себе особливо не напружують, у переважній більшості випадків використовуються так звані «таємні свідки» – їх ніхто не бачить, але вони зміненим голосом підтверджують, що чули, як підсудний своєму товаришеві говорив те й те проти Росії. І цих «свідчень» достатньо, щоб відправити людей до таборів на 15-20 років.

Спеціальні команди айтішників ФСБ відстежують, хто на які інтернет-сайти заходить, де ставить лайки, словом, неправильно думає. Кілька років тому, наприклад, заарештували молоденьку дівчину Зарему, яка у фейсбуці прокоментувала телевізійне інтерв’ю Путіна, де він розповідав, як у дні окупації в Криму захоплювали українські військові об’єкти: попереду були жінки і діти, а російські військові стояли позаду і якщоб «бандерівці» посміли б торкнутися жінок та дітей, то російські військові негайно розправилися б із ними. А дівчинка в коментарі записала: «Яка все ж таки велика різниця в менталітеті російських і кримських татар. Я навіть уявити не можу, щоб наші хлопці на війні вперед пускали жінок і дітей».

Її заарештували, порушили кримінальну справу «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Але, оскільки навколо цієї справи в пресі України та інших країн зчинився великий галас, обмежилися штрафом у 300 тисяч рублів. За курсом того часу це близько 5 тисяч доларів, яких дівчинка, зрозуміло, не мала. А якщо не сплатити штраф, то зазвичай накладають арешт на все майно. І тоді кримські татари організували всенародний збір для сплати цього штрафу. Але збирали гроші дуже оригінально – монетами із номіналом 10 рублів. За кілька місяців принесли цей штраф і здали в мішку вагою 16 кілограмів.

Не прийняти ці гроші було неможливо — адже все ж таки грошові знаки Російської Федерації. Але добре запам’ятали, хто організовував збір та приносив ці монети. Заарештувати за це не могли, але вже точно намітили кандидатів для репресій, коли буде зручний випадок.

Також було багато публікацій про іншу масову розправу над учасниками одного кримськотатарського весілля в Бахчисараї – нареченим та нареченою, їхніми батьками, музикантами, гостями весілля, власником ресторану – за те, що на цьому весіллі люди танцювали під популярну українську музику та пісню, яку окупанти називають «бандерівським гімном», хоча вона була написана ще 1914 року за мотивами козацької пісні 17 століття.

Надання матеріальної допомоги дітям заарештованих, які залишилися без годувальників, вважається «фінансуванням тероризму», відвідування судових процесів своїх співвітчизників – «незаконним зібрання».

— Що відомо про затриманих чи засуджених за звинуваченням у службі у  кримськотатарському добровольчому батальйоні Номана Челебіджіхана?

— Усього зараз заарештованих та засуджених за звинуваченням у службі у добровольчому батальйоні імені Номана Челебіджіхана 41 особа. Батальйон дислокувався на Херсонщині неподалік Криму, і більшість його бійців було заарештовано після широкомасштабного вторгнення туди росіян 24 лютого 2022 року. За словами командира цього батальйону Ленура Іслямова, є серед них і люди, які не мали жодного відношення до батальйону.

— Чи багато кримських татар поїхало? 

— Точних цифр немає, але, за нашими оцінками, з моменту окупації досі з Криму виїхали близько 50 тисяч кримських татар. До широкомасштабного вторгнення Росії до України 24 лютого 2022 року вони переважно переїжджали до материкової частини України. Після 24 лютого 22 року кордони між Кримом та Україною були щільно закриті і люди, особливо після початку примусової російської мобілізації у вересні 2022 року, різними шляхами через країни, куди з Росії можна в’їжджати без віз, поїхали переважно до Туреччини, у європейські країни, до Канади, США. В Ірландії, наприклад, уже близько шести тисяч кримських татар.

Водночас Росія активно переселяє до Криму російських громадян. Це традиційна політика Росії на захоплених територіях, тим більше що Крим був захоплений в основному з метою перетворити його на величезну і потужну військово-морську базу або, як вони самі висловлюються, перетворити на «непотоплюваний авіаносець» для подальшої експансії. А на території цього «авіаносця» для Росії, звісно, краще, щоб жили росіяни. За нашими оцінками, з моменту окупації досі до Криму вже переселилося близько одного мільйона російських громадян.

— «Мустафа Джемілєв вказав на операції партизанської групи «Атеш», що складається з кримських татар, українців та росіян, у Криму та інших окупованих регіонах України». Так, із посиланням на вас, пише британська «Гардіан». Ці партизани справді працюють на території Криму, підриваючи об’єкти?

— Я ніколи жодної інформації щодо «Атешу» нікому не давав. Завжди відповідав, що не маю жодної інформації, але, якби й мав у своєму розпорядженні, то все одно нікому б не повідомляв, оскільки нею могли б скористатися і недруги.

Кажуть, що це дуже професійні та добре підготовлені люди. Була якось замітка у російській пресі, що «Атеш» напав на якийсь шпиталь у Криму та повбивав пацієнтів. Ну і, звичайно, сентенції, яке це варварство – вбивати поранених. Можна подумати, що ці поранені вторглися до України зі своїми ракетами та танками не вбивати українців, а збирати гриби.

— Скільки кримських татар воює у ЗСУ?

— Кримські татари призовного віку, які проживають у материковій частині України, звісно, призвані та воюють разом із усіма у різних військових частинах. Але є ще добровольчі підрозділи «Крим» у відомстві Головного управління розвідки та батальйон імені Номана Челебіджихана у Збройних силах України. За даними кримськотатарського ресурсного центру, зараз у лавах ЗСУ близько 2000 кримських татар.

— Чи багато кримських татар насильно викрадено на війну до російської армії? Як ви їм можете допомогти?

— Були публікації про те, що Росія на війну відправляє насамперед молодих людей не російської національності. Одразу після оголошення про «спецоперацію» до нас у руки потрапив перелік осіб, які підлягають призову в Криму. І кримських татар у ньому було значно більше, ніж пропорційна частка кримських татар щодо інших народів півострова.

Зрозуміло, не тому, що вони краще воюють і будуть на фронті кориснішими за росіян. 

Тут явний намір «утилізувати» якнайбільше протестного контингенту. Але далеко не всіх за переліком їм вдалося відправити на фронт. Багато хто міг швидко залишити Крим, перебратися до інших країн. За нашими оцінками, одразу після оголошення мобілізації Крим залишили від 8 до 10 тисяч кримських татар. Пізніше ми з Криму отримали «Список осіб кримськотатарської національності, які ухиляються від призову до армії».

Меджліс кримськотатарського народу, офіс якого після окупації перебуває в Києві, у зверненні до співвітчизників у Криму закликав в жодному разі не погоджуватися служити в армії окупантів, оскільки тоді у них буде альтернатива: жити з тавром зрадника або, швидше за все, повернутися до Криму у чорному мішку. Якщо ж не вдасться ухилитися від призову, то пропонувалося якнайшвидше здатися в полон української армії. Залишати Крим Меджліс не закликав, оскільки це дуже на користь окупантів, але що вийшло, те вийшло.

Про чисельність відправлених окупантами на фронт кримських татар точних відомостей немає, але відомо, що 40 із них повернулися до Криму у чорних мішках. У тому числі 22 особи – ув’язнені з місць позбавлення волі у Криму, які погодилися вирушити на фронт під загрозою, що інакше їм додадуть термін. Шість чоловік погодилися за обіцяні великі гроші. Решті не вдалося уникнути мобілізації.

За даними окупаційної влади в Криму, з моменту початку «спецоперації» до Криму привезли 733 трупи. Але не обов’язково, що всі були мешканцями Криму. Є серед них і трупи громадян РФ, які оселилися там після окупації у 2014 році.

Цифри окупантів не вселяють довіри, швидше за все, вони занижені. Якось у пресі повідомлялося, що на українській стороні стоїть цілий ешелон з трупами російських військових, яких пропонували російській стороні забрати і по-людськи поховати, але вони відмовлялися.

— На що сподіваєтесь? Війна йде понад два роки.

— Скільки ще триватиме війна, ніхто зараз передбачити точно не може. Але вона обов’язково має закінчитися відновленням принципів ООН, міжнародного права, звільненням усіх окупованих територій, компенсацією завданих Україні матеріальних збитків та покаранням агресора. Без цього війна не закінчиться, і довгострокового миру в цій частині Європи ніколи не буде. Якби Україні надали своєчасну та достатню допомогу озброєнням, війна вже давно була б закінчена.

Джерело: Нателла Болтянська, «Деталі»

Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky