Методи мафії працюють: уряд Нетаньягу ось-ось переможе вільні медіа
Це сталося наприкінці 2011 року, під час засідання Ради Другого управління телерадіомовлення. Члени ради обговорювали поведінку ультраортодоксальної радіостанції «Коль Ба-Рама», яка дотримувалася фанатичної політики та категорично відмовлялася виводити жінок в ефір — навіть у передачах про поточні події. Абсурд сягнув такого рівня, що представник лікарні отримав від продюсера вимогу призначати інтерв’ю лише з лікарями-чоловіками, боронь боже — із жінками-лікарками.
Одна з членів ради, доктор Далія Зелікович, обрала активний спосіб висловити протест проти виключення жінок. Вона не обмежилася словами: коли встала виступати, її обличчя було закрите вуаллю. «Оскільки жінкам заборонено говорити, я писатиму», — написала вона на дошці поруч.
Це була не єдина її акція проти дискримінації та обмеження свободи висловлювань. Як член Ради, Зелікович не раз виступала проти кроків уряду, які шкодили комерційним каналам. Вона й надалі висловлювала свою позицію щодо цих питань.
На початку 2023 року, після формування нинішнього уряду, коли міністр зв’язку Шломо Караї представив план удару по вільним медіа, Зелікович написала на приватному форумі: «Він заявив, що немає потреби у Відомстві мовлення і немає потреби в Радах… Він хоче їх розпустити… а тепер хоче закрити “Галей ЦАХАЛ”. Дуже небезпечна трансформація! Коротше, залишиться тільки 14-й канал та релігійні радіостанції, які стануть національними».
За кілька місяців, коли ЗМІ повідомили про намір тимчасового командира «Галей ЦАХАЛ» Дані Закена усунути від ефіру ведучих Разі Баркаї та Ріно Црора — обидва, випадково чи ні, є досвідченими журналістами з критичною позицією, — Зелікович запитала на тому ж форумі, чи не є це «продовженням затикання рота».
Минуло ще кілька років, і тепер ця активістка з ліберальними поглядами була призначена головою спеціальної комісії, створеної міністром оборони Ісраелем Кацем. Її позиції зазнали радикальної зміни. Саме ця комісія рекомендувала Кацу повністю закрити «Галей ЦАХАЛ», а в середу Кац оголосив, що справді закриє станцію до березня 2026 року.
Усі знають, що змушує таких людей, як Зелікович, змінювати свої позиції, продавати принципи та догоджати уряду й його лідеру. Ми бачили це на прикладі державного свідка Шломо Фільбера, який зганьбив себе як свідок і став улюбленцем правих бібістів, отримуючи бюджет на опитування безпосередньо від «Лікуду».
Ми бачили це й на прикладі іншої свідки — Іфат Бен Хай-Сегев, яка «випадково» стала свідком і, знову ж таки «випадково», отримала підвищення від уряду. Поводишся слухняно — будеш винагороджений. Не будеш — чекай удару.
Мафиозні методи нинішнього уряду вже розклали суспільний дискурс. Підлабузники уряду й політичні активісти стають мережевими зірками з сотнями тисяч підписників і заповнюють телестудії.
Але на інституційному рівні медіа досі, з якоїсь причини, не постраждали безпосередньо. Уряд роздав фінансові бонуси 14-му каналу, але не зміг змусити замовкнути інші голоси. Можливо, тепер цьому кінець.
Атака нинішнього уряду на вільні медіа — фронтальна. «Галей ЦАХАЛ» закривають, Корпорацію суспільного мовлення намагаються взяти під контроль, створивши механізм політичних призначень ради — і, звісно, медійні закони Караї, вже ухвалені в першому читанні, ще глибше посилять участь уряду в управлінні незалежними медіа.
Зрештою, Яїр Нетаніягу ще очолить «Галей ЦАХАЛ»
Спокуса політиків узяти під контроль військову радіостанцію виникла не вчора. Вона існувала завжди — і праворуч, і ліворуч. У 2011 році, коли тодішній міністр оборони Ехуд Барак вирішив не продовжувати каденцію Іцхака Тоніка на посаді командира станції, Тонік заявив репортерам, що Барак був незадоволений тим, як радіостанція висвітлювала справу Галанта.
Колишній міністр оборони Авігдор Ліберман також намагався приєднати радіостанцію до Міноборони. Колишній міністр оборони Бені Ганц також серйозно займався підготовкою до її закриття.
Тривале правління Нетаніягу принесло результати. Понад десять років тому загроза закриття станції спонукала колишнього керівника «Галей ЦАХАЛ» Ярона Декеля зробити політичного бізнесмена Яакова Бардуґо головним коментатором станції та ведучим основної програми поточних новин о 17:00. Там Бардуґо постійно озвучував меседжі Нетаніягу й нищив його конкурентів без жодної порядності чи вірності фактам.
У межах спроб догодити уряду Харель Сегаль, ще один рупор, також отримав центральну годину на станції. Декель, а за ним Шимон Елькабець зробили нормою найганебнішу журналістську корупцію, яка будь-коли існувала в Ізраїлі.
Сьогодні радіостанцію очолює Таль Лев-Рам, який не дозволяє урядовим рупорам узяти ефір під контроль, але зазнає критики всередині станції за те, що знизив рівень критики на адресу уряду. Хто знає, як довго він залишиться на посаді під цим тиском і як довго витримає перед кампанією шантажу, спрямованою на те, щоб заткнути журналістам рота. Як у мафії, тих, хто не підкоряється, усувають. Загроза закриття станції — один з етапів операції ліквідації.
Є побоювання, що за нинішнього уряду станція легко може перетворитися на радіоверсію 14-го каналу з тією ж злою метою — отруїти суспільний дискурс, поляризувати ізраїльське суспільство й зробити верховного лідера заступником Бога.
Незалежні й критичні погляди? Боронь боже. Серією звинувачень, які мають фашистські риси — головне з яких це твердження, що мовники станції «послаблюють дух народу», — вони заткнуть рота Ріно Црору, Ілані Даян та всім іншим достойним журналістам.
Недалекий той день, коли ми дізнаємось, що ті, хто не хотів Яїра Нетаніягу у Сіоністській організації, знайдуть його на посаді командира «Галей ЦАХАЛ». Усі подумають, що це жарт, але швидко стане ясно, що це серйозно.
Події в Суспільній телерадіокомпанії добре це ілюструють. Генеральний директор корпорації Голан Йохпаз надає тривалий ефірний час Аялі Хасон, яка постійно поширює урядові меседжі, напівправду та викривлення, що неодноразово відповідали іміджевим потребам Нетаніягу та його уряду. Йохпаз поступово підриває довіру до корпорації суспільного мовлення.
Простори однодумців
«Галей ЦАХАЛ» також може бути захоплена знову. Таким чином, боротьба за недопущення плану Каца щодо закриття радіостанції супроводжується складною дилемою: чи має сенс зберігати цей засіб комунікації, якщо він так легко може знову стати слугою в руках уряду?
Дилема ще глибша. ЗМІ в сучасну епоху — це публічний простір, де відбувається обговорення питань порядку денного та формується громадська думка. Соціолог Юрґен Габермас пояснив, що без суспільного простору, вільного від тиску та політичного контролю, демократичний процес позбавляється сенсу. Якщо уряд контролює громадський дискурс — це вже не демократія.
На практиці публічного простору більше не існує, і не лише через політичний контроль. Безліч каналів зв’язку в епоху Інтернету і, звичайно, сучасна мода на сотні каналів оновлень у Telegram та WhatsApp — усе це перешкоджає формуванню єдиного великого публічного простору для існування дискурсу. Натомість утворено незліченну кількість «суспільних просторів», де відбуваються паралельні дискусії між людьми, які думають однаково й відчувають те саме, але не мають жодної зустрічі — ні фізичної, ні ціннісної, ні ідеологічної — з людьми, що населяють інші простори.
Поляризований дискурс розгорнувся на повну силу. Прихильники Нетаніягу отримують свою повістку дня від 14-го каналу та сотень каналів у Telegram і X (Twitter), які поширюють урядові меседжі. І це при тому, що інша сторона політичної карти значно відстає у здатності впоратися з тією ж пропагандистською машиною.
Віра в те, що в Ізраїлі залишаться канали суспільного мовлення державного характеру, які здобудуть широкий суспільний кредит довіри та зможуть підтримувати складний дискурс, заснований на журналістській доброчесності, слабшає з кожним днем. Імовірно, 14-й канал стане ще сильнішим, люди й надалі дедалі більше покладатимуться на сумнівні джерела інформації у Telegram та Facebook — а справжня преса буде змушена провести внутрішню ревізію й заново заслужити довіру читачів.
Але надію втрачати не можна. Є останній шанс. Громадяни Ізраїлю можуть одного дня прокинутися й усвідомити, до якої громадянської катастрофи нинішній уряд веде країну — одразу після катастрофи у сфері безпеки, до якої він привів за останні два роки. Є ще надія, що в Ізраїлі можна буде мати державні канали мовлення — гідні, вірні фактам та основним журналістським цінностям. В ім’я цієї надії не можна відмовлятися від «Галей ЦАХАЛ».
Наті Токер, TheMarker
Фото: Моті Мільрод
