Ліван переживає найважчу кризу з часів громадянської війни
Починаючи з ночі 27 вересня тисячі сімей, які проживають на півдні Лівану, стали переміщеними особами. Багато з них ночують на вулиці, на пляжі або на площах. Число біженців, за оцінками, може досягти мільйона людей.
Після ізраїльського удару, в результаті якого загинув Хасан Насралла, лідер «Хізбалли», ізраїльська армія попередила, що почне нові атаки на Бейрут. Південні передмістя, відомі як оплоти підтримки шиїтського угруповання, спорожніли протягом декількох годин, оскільки люди попрямували шукати притулку в інших частинах столиці та за її межами.
Поки втікачі-жителі Дахії та інших районів сплять на вулицях, а Ліван стикається з, можливо, найбільшою кризою переміщення у своїй історії, самої «Хізбалли» ніде не видно, пише The Economist. Її прихильники покладаються на допомогу хаотичного тимчасового уряду Лівану та своїх співгромадян, а сама «Хізбалла» мало допомагає переміщеним особам.
28 вересня, коли поширилися новини про те, що смерть Насралли підтвердилася, атмосфера на площі Мучеників у Бейруті була похмурою. Були стогони і сльози. Жінки в чорних чадрах і бородаті чоловіки плакали за харизматичним священнослужителем. На телебаченні ведучі розплакалися в прямому ефірі. На вулицях західного Бейрута деякі у відчаї стріляли в повітря.
Foreign Policy наводить слова деяких ліванців, які стали внутрішніми біженцями. Так, 38-річна Маріам (вона попросила не фотографувати її і не називати її прізвища) сказала, що «весь Ліван був принижений». «Це Ізраїль, це Захід — і вони руйнують наші життя», — додала вона.
Ще одна 33-річна жінка, яка не побажала назвати своє ім’я, розповіла, що двічі втрачала свій дім за останній тиждень. Спочатку їй довелося тікати з півдня Лівану зі своїми трьома дітьми. Вона переїхала до своєї сестри в Дахіє, але в п’ятницю ввечері їхній будинок струснув вибух, в результаті якого загинув Насралла. Через кілька годин ізраїльська армія випустила попередження для їхнього району про евакуацію.
«Ми негайно поїхали, і незабаром після цього будинок поруч з будинком моєї сестри піддався обстрілу. Наш будинок тут, у Бейруті, тепер пошкоджений. Ми не можемо там жити. Нам нікуди йти», – сказала ця жінка.
Після вбивства Насралли Ізраїль продовжує атаки на керівництво «Хізбалли». Тривають періодичні авіаудари по Дахіє і по всьому півдню.
Вбивство Ізраїлем лідера «Хізбалли» приголомшило країну — навіть тих, хто не був послідовником партії. Багатьом здавалося, що домінування «Хізбалли» в ліванській державі незворотне. За останні два десятиліття воно викликало шалену критику з боку всього політичного і релігійного спектру, хоча висловлювати таку критику могло бути небезпечно.
Але навіть противники «Хізбалли» не обов’язково радіють смерті Хасана Насралли. Діма Садек, телеведуча, яка в останні роки стикалася із загрозами смерті за свою публічну критику шиїтського угруповання, написала на платформі Х: «Я мріяла, що ми переможемо вас на національному фронті в битві за свободу і державу. Але не так». «Ми мріяли про день перемоги свободи, а не про момент перемоги м’ясника», — додала вона.
Багато ліванців вкрай критично ставляться до «Хізбалли», але ще більше вони налаштовані проти Ізраїлю, каже Карім Бітар, професор Університету Святого Йосипа в Бейруті. «Не варто недооцінювати шок ліванського населення. Ціле покоління прокидається до політики, а Ізраїль сіє насіння майбутніх воєн», — додав він.
Ліван має довгу історію вбивств політичних лідерів. Вбивство Башира Жмайеля, обраного президента з маронітської громади, в 1982 році стало критичним моментом у 15-річній громадянській війні в країні. Вбивство Рафіка Харірі, прем’єр-міністра, в 2005 році було таким же руйнівним для сунітів і в кінцевому підсумку призвело до кінця десятиліть сирійської окупації.
Найближчими тижнями та місяцями країна побачить, чи залишить вбивство Насралли шиїтів слабкими та покинутими, або ж «Хізбалла» якимось чином зможе відродитися з попелу. Але будь-який результат матиме фатальні наслідки в опосередкованих битвах, що розгортаються між Ізраїлем та Іраном.
Ліван зараз переживає триденну національну жалобу; але війна триває, і травмована країна більше, ніж будь-коли, боїться того, що буде далі.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: AP Photo/Hassan Ammar
