Літаючий цирк «Монті Пайтон» і прем’єр-міністр, який знову «нічого не знав»
У цій історії є комічні елементи, наче запозичені з фільмів Ефраїма Кішона або найбожевільніших серій «Монті Пайтона». Зовсім нещодавно, щойно стало відомо про арешт «радника канцелярії прем’єр-міністра», ця сама канцелярія поспішила кинути його під паровоз. Ні, у нас ніхто не заарештований і ми не знаємо такої людини — такий був зміст її офіційної заяви. Ніхто там і оком не моргнув.
Але минуло кілька днів, і консервативний суддя Йосеф Елрон — світоч правого табору, улюблений кандидат Яріва Левіна на посаду голови Верховного суду — продовжив арешт цього самого радника. Канцелярія прем’єр-міністра спішно почала перевзуватися.
Усі найотруйніші глашатаї Нетаніягу наче разом записалися до організацій «Лікарі проти тортур», «Лікарі за права людини» і навіть «Шоврім штика». Раптом усі побігли відвідувати Елі Фельдштейна у в’язниці. Інон Магаль з властивим йому трагічним пафосом повідомив про «знайдену в його камері мотузку». І звідусіль почали лунати крики про презумпцію невинуватості, про зневажені права підозрюваного, про спробу перевороту з метою зміщення прем’єр-міністра, про цькування і про що тільки ні.
І знову почався шалений танок із залякуванням усіх причетних до цього уявного перевороту. Об’єктом підбурювання стала юридична радниця уряду Галі Бахарав-Міара. У кнесеті на неї накинулися і міністри, і депутати, а на вулицях у цей час з’явилися плакати: «Його (прем’єр-міністра) кров на її (юридичної радниці) руках». Цю зовнішню рекламу замовила і оплатила партія «Ноам».
Голова ШАБАКу теж потрапив у жорна цього млина, і вже не вперше. Оглядач 14-го телеканалу ІТВ Яаков Бардуго заявив, що Ронен Бар особисто розслідував справу Елі Фельдштейна (брехня від початку і до кінця, Бар ніколи не займався слідством, він зосереджений на оперативній роботі і Фельдштейна в очі не бачив). Бардуго також повідомив, що «на Фельдштейна поскаржився начальник Генерального штабу». Це, звісно, теж фейк. Коли після публікації в німецькому виданні Bild начальник Генштабу попросив главу ШАБАКу розслідувати крадіжку секретних армійських документів, він і не підозрював про існування людини на ім’я Елі Фельдштейн. У той момент ніхто й не думав, що слідство приведе спецслужби до канцелярії прем’єр-міністра.
Я вважаю (у мене немає точної інформації), що в останні дні оточення Фельдштейна дає зрозуміти оточенню Нетаніягу: «Якщо ви не потурбуєтеся про нього, він не потурбується про вас». І це послужило сигналом до початку «всесвітнього джихаду праведників народів світу на захист прав ув’язнених2.
За повідомленнями ЗМІ, Фельдштейн проінформував Нетаніягу про наявний у його розпорядженні крадений документ, а той попросив його роздобути ще щось. Іншими словами, Нетаніягу все знав. Звісно, ймовірно.
В очікуванні лідерів опозиції
Зараз вони погрожують відправити у відставку Галі Бахарав-Міару та Ронена Бара. Здається, ми дісталися до самого краю. Нетаніягу знає, що звільнення юридичної радниці уряду може накликати на нього тимчасове відсторонення від виконання своїх обов’язків. У нього очевидний конфлікт інтересів. І цього разу — на відміну від минулого — ніхто не робитиме йому знижок. Ні БАГАЦ, ні суспільство. Те саме стосується відставки голови ШАБАКу.
Протягом усіх останніх днів я чекав виступу лідерів опозиції — Лапіда, Ганца, Лібермана та Голана. Досі вони стверджували, що звільнення Бахарав-Міари та Бара змішає всі карти і призведе до конституційної кризи. Я додав би до цього колективну здачу мандатів усіма депутатами кнесету від опозиції та небачені досі суспільні протести.
Відмовка, за допомогою якої доводиться непричетність Нетаніягу до справи про крадіжку секретного документа, зараз звучить так: «Вони (військові) приховували важливу секретну інформацію від прем’єр-міністра! Як 7 жовтня, коли його не розбудили вночі! Вони не надали прем’єр-міністру розвідданих, і він був змушений добувати їх самостійно! Що б ви сказали, якби В., службовиця підрозділу 8200, яка попереджала про напад ХАМАСу 7 жовтня, передала цю інформацію безпосередньо прем’єр-міністру? Ви б похвалили її, правда? То чому ж ви затримуєте Елі Фельдштейна?»
Це образа здорового глузду. Ми ще до цього повернемося. Достатньо одного факту, щоб продемонструвати повну неспроможність цієї жалюгідної хитрості. Секретний матеріал, про який йдеться, опинився в розпорядженні Фельдштейна ще в червні 2024 року, але він нічого з ним не зробив.
Тільки після 31 серпня, коли шестеро заручників були розстріляні бойовиками ХАМАСу і в країні почала наростати чергова хвиля протестів, було вирішено організувати витік секретної інформації. Як зазначається в судовому рішенні, це було зроблено для того, щоб «суспільство виступило проти демонстрацій на підтримку викрадених».
Чому, якщо опублікований в Bild документ мав таке надзвичайне значення, він не був одразу ж переданий прем’єр-міністру? Чому цей документ припадав пилом у шухляді столу Фельдштейна з червня по вересень 2024 року? Адже, за версією прем’єр-міністра та його наближених, Нетаніягу нічого не знав про існування цього документа. Чому його з ним не ознайомили? Оточення прем’єра наполягає, що Нетаніягу стало відомо про зміст документа тільки після того, як він був опублікований в Bild. Яким же чином можна порівнювати цю ситуацію з застереженням В. про прийдешню війну?
Відповідь: жодним чином не можна. Між цими ситуаціями немає жодного зв’язку. Секретний документ армійської розвідки опинився в розпорядженні канцелярії прем’єр-міністра, після чого був опублікований у закордонній пресі. Інформація, що містилася в ньому, була спотворена і використана проти сімей викрадених. Одночасно з цим публікація завдала шкоди безпеці держави та спробам звільнення заручників, поставила під загрозу життя військовослужбовців і «спалила» цінні розвідувальні джерела. Але Нетаніягу, звісно, не має до цього жодного відношення. Він нічого не знав і не бачив. Це не справжній, а картонний прем’єр-міністр. Пласке опудало, що вміє повторювати тільки одне: «я не знав».
Торгівля краденим і загроза для життя солдатів
Іноді в роботі отруйної машини пропаганди відбуваються неочікувані збої. Раптом якась шестерня натикається не на той гвинтик. І тоді лунає скрип, що нагадує здавлений кашель, після чого запановує тиша. Але потім гвинтик, що заважає обертанню шестерень, знаходять і викидають геть. І отруйна машина починає працювати знову, поширюючи чергові теорії змови та продовжуючи руйнувати те, що ще залишилося від цієї країни.
Саме це сталося в момент, коли суддя Йосеф Ельрон скасував постанову окружного суду і ухвалив рішення продовжити арешт Елі Фельдштейна та ще одного підозрюваного на чотири дні.
Так вчинив «наш Ельрон»? Так, він самий. Ельрон — ваш і наш. Він відкрив судове засідання з очевидним наміром звільнити Фельдштейна з-під варти. А завершив його рішенням про продовження арешту на чотири дні, що дає можливість для пред’явлення затриманому обвинувального висновку і звернення з проханням про продовження його арешту до закінчення судового процесу.
У своїй постанові Ельрон відзначив «особливі обставини цієї справи». І він абсолютно правий.
Це «особлива справа» і для отруйної машини Нетаніягу. Йдеться про відверту спробу вплинути на громадську думку, відволікти її від вбивства шістьох заручників і перекласти всю відповідальність за те, що відбувається, на Сінуара.
У даному випадку ми маємо справу з апаратом, що торгував краденим майном, що завдало тяжкої шкоди безпеці держави, створило загрозу для життя військовослужбовців і заручників і видало розвідувальні джерела.
Треба розуміти: ізраїльська розвідка щодня отримує десятки тисяч найрізноманітніших повідомлень і сигналів. Частина з них добувається в результаті діяльності у віртуальному просторі, частина постачається агентами, частина надходить іншими способами.
Всі ці дані зливаються в загальну базу даних, яка називається на армійському сленгу «басейном». Там їх ретельно обробляють, вивчають і аналізують. Цим займаються дослідницькі відділи розвідуправління Генштабу, «Моссаду» і ШАБАКу. Тільки оброблена таким чином інформація лягає на стіл прем’єр-міністра.
Серед цих цілком секретних документів немає вихідних матеріалів — щоб випадково не розкрити методи роботи наших спецслужб, не допустити провалу агентів і уникнути загрози для життя військових.
Витік інформації, який допустив прес-секретар, найнятий прем’єр-міністром на час війни, являє собою саме такий вихідний матеріал. В результаті безпеці країни було завдано величезної шкоди. Саме це зрозумів суддя Ельрон.
Але в даному випадку злочин почався ще з викривлення суті документа. Всупереч тому, що було сказано громадськості та редакції газети Bild, це не була «стратегічна програма Сінуара». Така «стратегічна програма» неодмінно була б представлена Нетаніягу. Документ, про який йдеться, був складений середньою ланкою керівництва ХАМАСу і класифікований розвідкою як маловажливий, що не відображає справжній стан речей.
Разом з тим спосіб отримання такого документа мав залишитися таємницею. Від цього залежали життя людей, безпека держави, доля заручників і багато іншого, про що зараз не можна говорити. Однак його визнали корисним для отруйної машини Нетаніягу і придушення хвилі протестів. З цього все й почалося.
Цей документ вкрали зі святая святих розвідуправління Генштабу і передали його прес-секретарю прем’єр-міністра, який організував витік інформації в ізраїльську пресу. Але військова цензура заборонила публікацію документа. Це ще раз доводить, що мова в даному випадку йде про загрозу для життя людей і безпеки всієї країни.
Фельдштейна, імовірно, це не зупинило. Він передав секретний документ редакції німецького видання Bild. Особливий стратегічний зв’язок з цим виданням протягом багатьох років підтримує сам Нетаніягу. Його високопоставлений радник пішов у цьому напрямку ще далі. Зараз він перебуває за кордоном і відмовляється повернутися до Ізраїлю для дачі показань. Я думаю, його мобільний телефон вже спочиває на дні якоїсь річки.
Це отруйна канцелярія — такі правила поведінки
Коли секретний документ з’явився в Bild, військова еліта була в шоці. Начальник Генштабу попросив голову ШАБАКу розслідувати цю справу. Тоді ніхто й не думав, що ниточка, за яку потягнуть слідчі, приведе їх до канцелярії Нетаніягу. Це повністю спростовує смердючі домисли про «переворот», нібито затіяний з метою повалення законної влади. Це не переворот, це анекдот.
Що їм залишалося робити? Забруднити генерал-майора Аві Гіля, який направив юридичній радниці уряду скаргу щодо інших подій, що відбувалися в ті дні в канцелярії прем’єра.
Там робили інтенсивні спроби скоригувати різні протоколи та інші документи, що стосуються початку війни, — так щоб Нетаніягу поставав у кращому світлі. Так, генерал-майора Гіля вони вирішили зганьбити, а тих, хто займався протиправними діями, — захистити.
Це не перший і не другий подібний випадок. І не п’ятий. У кожному поколінні знаходяться люди, які намагаються діяти відповідно до закону.
У попередні роки в ролі Аві Гіля опинялися військовий секретар прем’єр-міністра Йоханан Локер, секретар уряду Цві Хаузер та голова інформаційного відділу Йоаз Гендель. До них надійшла скарга працівниці канцелярії прем’єра Р., яку найбільш наближена до Нетаніягу людина фотографувала під спідницею.
Троє високопоставлених працівників канцелярії зробили все як треба. Вони намагалися максимально виправдати Нетаніягу і навіть не поставили його до відома про те, що відбувається, щоб він не мусив давати показання у цій справі. Але тут з’ясувалося, що наближений прем’єр-міністра, який фотографував інтимні органи Р., є улюбленцем його дружини.
Здогадаєтеся, що було далі? Генделя вигнали практично відразу ж, Хаузера змусили залишити свою посаду і відлучили від «Лікуду», Локера покарали, забракувавши його як кандидата на посаду командувача ВПС. Це отруйна канцелярія, такі її закони і такі правила поведінки. Так було завжди.
Автор: Бен Каспіт
Джерело: Walla
Фото: Олів’є Фітуссі
