Ліквідація начальника генштабу «Хізбалли» змістила баланс сил на півночі
Фотографія, що з’явилася в понеділок вранці на перших шпальтах ізраїльських газет і в низці міжнародних ЗМІ, — це не знімок Алі Табтабаї, якого називали начальником генштабу «Хізбалли» й який напередодні загинув унаслідок замаху в Бейруті. На фото зображений бойовик «Хізбалли» в камуфляжі та червоному береті. Знімок зроблено на церемонії, проведеній елітним підрозділом «Хізбалли» — силами «Радуан» — кілька років тому.
Людина на фотографії відносно висока. Натомість покійний Табтабаї був невисокого зросту, про що свідчить давній архівний знімок, де його зафіксовано з колишнім очільником генштабу «Хізбалли» Імадом Мугнією, який і сам не вирізнявся високим зростом, але все ж здавався нижчим за Табтабаї (Мугнію ліквідували під час ізраїльської операції 2008 року в Дамаску).
Ізраїль не помилився у виборі цілі й, схоже, поки що не помилився в оцінці очікуваної реакції «Хізбалли» та Ірану. Угоду про припинення вогню підписали рік тому — після майже 14 місяців бойових дій між Ізраїлем і «Хізбаллою», під час яких ЦАХАЛ і «Моссад» завдали організації надзвичайно тяжких ударів.
Хоча останнім часом були помітні зусилля «Хізбалли» з відновлення, нині баланс сил між сторонами досить очевидний. Улітку 2023 року, напередодні війни, Ізраїль побоявся прибрати намет, встановлений членами «Хізбалли» на контрольованій ним території в районі Хар-Дов. Тепер же знищено чергового начальника генштабу організації, а «Хізбалла» наразі утримується від відповіді.
Це принципова зміна, спричинена наслідками війни. Після жахливого провалу 7 жовтня в Секторі Газа Ізраїль не допускає ризиків. А з огляду на його реакцію на інших напрямах, його суперники, схоже, діють обережніше.
Є, як ми писали тиждень тому, і додаткові міркування, пов’язані з ліквідацією: цього разу, вочевидь, саме Ізраїль нагнітає напруженість уздовж кордону. Збереження відкритого фронту вигідне прем’єр-міністрові Біньяміну Нетаньягу. Роздмухуваний вогонь війни відволікає увагу від провалів його уряду на внутрішній арені й дає йому постійний привід уникати майже щоденних незручних ситуацій, пов’язаних із перехресними допитами в межах його кримінального процесу.
Доктор Шимон Шапіра, автор книжки «Хізбалла: між Іраном і Ліваном», зазначає, що в організації цей замах розглядають як незвичний стратегічний крок Ізраїлю — зокрема через керівну посаду Табтабаї та рішення знову бомбити Дахію, шиїтський район на півдні Бейрута. «З їхнього погляду, — каже він, — це спроба втягнути їх у відповідь, щоб підготувати підстави для масштабнішої атаки, яка знищить усе, що ми не встигли знищити для них рік тому».
За словами Шапіри, після вбивства Насрали чітка ієрархія ухвалення рішень усередині організації була порушена, і тепер нагорі існують розбіжності щодо характеру необхідних дій у відповідь. «Є ті, хто закликає до жорсткої помсти за приниження, яких зазнала «Хізбалла». Інший табір, очолюваний нинішнім генсеком шейхом Наїмом Касемом, говорить, що слід терпляче чекати й не давати Ізраїлю приводу. Вони бояться нової війни, що ЦАХАЛ знову завдасть величезних збитків і спричинить жертви, а решта ліванців покладуть провину за це на них. Вони вважають, що у важкі часи потрібно «опустити голову» й чекати слушної нагоди. Нині ці голоси міцнішають».
У силових структурах Ізраїлю панує розчарування повільними темпами роззброєння та обмеження військової активності «Хізбалли» на південь від річки Літані порівняно з першими місяцями після припинення вогню. Ліванський уряд і армія, які спершу займали жорсткішу позицію щодо «Хізбалли», тепер діють обережніше. Водночас американська адміністрація, схоже, втратила інтерес до того, що відбувається.
Однак темпи озброєння «Хізбалли» далекі від тих, що були відомі нам до війни. Високопосадовці ЦАХАЛа нині оцінюють, що в ході так званої «кампанії між війнами», навколо якої будували безліч захоплених теорій, Ізраїлю загалом вдалося запобігти лише близько 10% контрабанди зброї до Лівану.
Сьогодні ситуація інша. Мережа постачань на чолі з Іраном не може перевозити великі партії озброєнь через Сирію — з огляду на зміну там режиму та ворожість нового уряду до шиїтської осі. Транзит через ліванські морські порти й аеропорти також перебуває під контролем США та уряду в Бейруті. Значну частину нинішніх поставок, імовірно, було викрадено зі складів армії Асада, розкиданих по всій Сирії, але поки що це застаріле озброєння і в невеликих обсягах (у період падіння попереднього режиму в Дамаску в грудні минулого року Ізраїль атакував і знищив значну частину цих складів).
Нова реальність, утім, не знімає повністю можливості помсти з боку «Хізбалли» за координації Ірану. Табтабаї роками консультував повстанців-хуситів у Ємені та допомагав їм створювати ракетні системи й безпілотники. Можливо, саме їм запропонують відреагувати на його смерть. Як це часто буває у випадку з «Хізбаллою», не можна виключати й атак на ізраїльські об’єкти за кордоном.
Дисонанс Трампа
Ізраїльтянам варто пильно стежити за тим, що нині відбувається в Україні. З погляду президента США Дональда Трампа, між Нетаньягу та президентом України Володимиром Зеленським, безумовно, є різниця. Трамп зневажав українського президента ще з першого терміну та ніколи не розумів, чому українці наполягають на захисті від російської агресії; ставлення ж Трампа до Ізраїлю загалом і до прем’єра зокрема майже завжди було прихильним.
І все ж, яким би не здавалось нестримним поводження американського президента, в його діях простежуються дві доволі сталі риси: він керується насамперед власними інтересами (принципові зобов’язання його не хвилюють) і має «алергію» на тих, хто видається йому невдахами. З його любові до переможців випливає й захоплення авторитарними лідерами — на чолі з президентом Росії Володимиром Путіним.
Цього тижня здійнялася справжня буря довкола публікації Барака Равіда на сайті Axios про новий «мирний план» Трампа щодо України. Початковий варіант був відверто проросійським, і поступово стало зрозуміло, що презентації плану передували закулісні контакти між оточенням Трампа та росіянами.
Російський шахіст-емігрант Гаррі Каспаров, відомий ідейний опонент московського режиму, вчора на конференції з безпеки в Галіфаксі (Канада) заявив, що дії США — це «угода з нерухомістю, покликана збагатити сім’ю Трампа і продати Україну. Альянс НАТО — фальшивка. Його створили для однієї війни — захисту вільної Європи від російської агресії». Але НАТО не веде цієї війни, наголосив він, і якби Україна не чинила опору Москві, «російські танки вже стояли б у Польщі».
Мабуть, іще зарано стверджувати, що Трамп — ненадійне джерело підтримки для Ізраїлю, з огляду на те, що він приєднався до ударів по іранських ядерних об’єктах і нав’язав Нетаньягу та ХАМАСові угоду, яка повернула з Гази останнього живого заручника (тіла двох загиблих заручників і досі залишаються в секторі).
Втім, очевидний дисонанс між спроможністю нинішньої адміністрації забезпечити виконання домовленостей із ХАМАСом і її здатністю до довгострокового стратегічного планування. Це відчувається і в Газі, і в Україні — й неминуче негативно позначиться на реалізації заявлених Трампом далекосяжних планів на Близькому Сході.
Тепер, коли всі живі заручники повернулися, Ізраїль має менше обмежень у своїх діях у Газі. Нині США забороняють йому відновлювати повномасштабну війну, однак очевидно, що адміністрація послабила контроль щодо конкретних реакцій на спроби бойовиків ХАМАС перетнути «жовту лінію» та проникнути на контрольовану Ізраїлем східну частину сектора Газа. Водночас триває ізраїльська блокада десятків терористів, які й далі застрягли у двох тунельних системах — у Рафаї та Хан-Юнісі, — що супроводжується майже щоденними перестрілками.
Однак переговори зайшли в глухий кут, і важко зрозуміти, як будуть реалізовані наступні етапи плану. ХАМАС намагається уникнути роззброєння, а Ізраїль не прагне повертатися до периметра безпеки — вузької смуги всередині палестинської території на захід від нинішнього кордону. Американці мали намір організувати розгортання міжнародних стабілізаційних сил у секторі Газа до кінця грудня. Наразі індонезійці ще не виконали обіцянку надіслати близько 20 000 солдатів, країни Перської затоки не виявили готовності фінансувати діяльність цих сил, а жодна з країн-учасниць не готова ризикувати, відправляючи своїх військових у «стару Газу» — частину сектора, контрольовану ХАМАСом.
Ця глуха ситуація, якщо її не змінить відновлення ізраїльського наступу, має два наслідки: ХАМАС отримує час для відновлення частини своєї військової потуги, а населення Гази не відчуває реальних змін у повсякденних умовах життя, окрім зменшення кількості жертв.
Щоб вивести ситуацію з болота, необхідні нові зусилля та втручання особистих посланців Трампа, які досі не прибули. Його спецпосланець Стів Віткофф загруз в українській кризі та перебуває під шквалом критики з боку медіа й Демократичної партії після викриттів його заплутаних зв’язків з Росією та Катаром. Американці покладали певні надії на дипломатичні успіхи спадкоєміого принца Саудівської Аравії Мухаммеда бін Салмана, який відвідав Вашингтон минулого тижня. Втім, наразі, схоже, саудівці не готові сприяти нормалізації відносин з Ізраїлем без поступу в Газі, а цього поки що не відбувається.
Амос Харель, «ХаАрец»
Фото: Гіль Еліягу
