Колишній заручник Елія Коен розповів про викрадення та знущання в полоні
1 квітня колишній заручник Елія Коен, який провів у полоні ХАМАСу 505 днів, дав жахливі свідчення.
В інтерв’ю 12-му каналу він заявив, що, на його думку, рішення уряду відновити бойові дії в секторі Газа є «смертним вироком» для заручників.
“Ми розповідаємо їм, через що пройшли — про голод, кайдани й насильство. Вони все це чують і все одно вирішують повернутися до війни. Там, під землею, залишаються люди. Нам потрібно знайти рішення. Сідайте за стіл переговорів і шукайте спосіб, як їх звідти витягнути”, — сказав Коен.
Елія був викрадений із музичного фестивалю Nova, де перебував разом зі своєю нареченою Зів та друзями. Коли почалися обстріли з Гази, він разом з іншими сховався у мобільному бомбосховищі.
“Ми отримали сповіщення про проникнення терористів. Раптом прибіг хлопець і сказав, що в його машину стріляли. Тоді ми зрозуміли, що це не просто ракетний обстріл, але все одно були впевнені, що армія приїде”, — поділився Коен.
Елія запропонував Зів втекти, але вона вирішила залишитися у сховищі. Потім вони почули звук машин, що наближалися, та крики арабською. А потім у бомбосховище кинули гранату.
“Я стрибнув на Зів, буквально накрив її собою. Перше, що вирвалося в мене з вуст: «Зів, я люблю тебе». Граната вибухнула, вбивши всіх, хто стояв біля входу”, — згадує Коен.
У цей момент Алон Охель, якого також викрали, намагався зателефонувати в поліцію й повідомити про напад. У відповідь він почув лише: «Ховайтеся, давай».
Терористи продовжували кидати в бомбосховище гранати. Анер Шапіра намагався викидати їх назад, але його застрелили. Потім цю справу продовжили інші. Одному з хлопців відірвало руку, коли він спробував викинути гранату. Після цього більше ніхто не наважувався цього робити.
Елія був змушений прикривати себе та Зів тілами загиблих, щоб захиститися від уламків. Він отримав поранення ноги. Зів знепритомніла й прийшла до тями лише об 11-й ранку.
Потім у бомбосховище зайшли троє терористів. “Вони були з телефонами й ліхтариками, фотографували нас. З божевільними усмішками на обличчях. Я ніколи не забуду цю усмішку. Це усмішка мого викрадення”, — каже Коен.
Терористи направили на ізраїльтян зброю й забрали їх. Елія зрозумів, що його везуть до сектору Газа.
“Я чую, як вони радіють, божеволіють від щастя, наче здобули перемогу. Вони б’ють нас кулаками, б’ють палицями по голові, топчуть і плюють на нас”, — розповідає він.
Під час поїздки один із заручників спробував утекти — вистрибнув із машини. Терористи зупинили пікап, застрелили його й спокійно продовжили шлях, наче нічого не сталося.
Після прибуття в сектор Газа Елії дозволили прийняти душ. “Це був перший раз, коли я побачив себе у дзеркалі після нападу. Я був весь у крові, вкритий шматками обгорілої шкіри загиблих”, — згадує він.
Пізніше прийшов чоловік, який назвався лікарем. Він оглянув рану Коена й сказав, що дістане кулю. Операцію провели без анестезії — йому просто заткнули рот шматком тканини.
Коена тримали в квартирі разом із двома іншими заручниками. Спочатку їм взагалі не дозволяли розмовляти, потім дозволили шепотіти англійською. Пізніше їх перевели в тунель, де були інші заручники. Терористи постійно обіцяли, що їх скоро відпустять додому.
Насправді відпускати їх ніхто не збирався. Заручників закували в кайдани, які вони носили місяцями. Знімали їх лише під час душу — раз на два місяці.
Але найважчим випробуванням був постійний голод.
“Ми їли одну суху піту на день із двома столовими ложками квасолі чи гороху”, — розповідає Коен. Часто їжі було ще менше, і заручники змушені були випрошувати її у терористів.
Їх постійно принижували й піддавали психологічному насильству. “Немає нічого більш нацистського, ніж це. Я ненавиджу порівняння з Голокостом, але це найточніше, що можна знайти”, — зазначає Коен.
Елія не знав, що його наречена Зів жива й бореться за його звільнення. Військова операція в секторі Газа лише погіршувала становище заручників.
“Щоразу, коли бомбардували Газу, терорист заходив до кімнати й ще сильніше заковував нас у кайдани”, — розповідає Коен.
Терористи постійно казали заручникам, що якщо ЦАХАЛ спробує їх визволити, вони їх уб’ють.
Згодом їх перевели в інше місце, де умови були ще гірші:
“Ні електрики, ні води, ні їжі. Ми сиділи в темній кімнаті, освітленій лише ліхтариком. Не було ліжок, ми спали просто на підлозі”, — згадує Коен.
За місяць до звільнення з Елії зняли кайдани, а потім стали краще годувати.
Коен також розповів про стан Алона Охеля, який досі залишається в полоні. За його словами, той втратив зір на одне око. Він також дуже боявся й заплакав, коли зрозумів, що його не відпустять разом з Елією.
Найрадіснішою новиною після повернення для Коена стало те, що Зів жива. Він не міг у це повірити.
Одним із перших місць, куди він пішов після звільнення, стало кладовище. Він відвідав могили друзів, убитих у бомбосховищі разом із ще 14 молодими людьми.
Фото: Хаїм Цах, ЛААМ
