Ключова відмінність між зростанням правих у Німеччині та Ізраїлі

На перший погляд, вибори в Німеччині, що відбулися в неділю, та ізраїльські вибори в листопаді 2022 року мають багато спільного. В обох випадках розпалася правляча коаліція з ідеологічно суперечливими елементами, що призвело до повернення до влади найбільшої правої партії. Крім того, в обох країнах відзначено тривожне зростання підтримки екстремістських, вкрай правих партій.

Однак на цьому подібності закінчуються, і стає очевидним ключовий розрив між цими двома ситуаціями, що підкреслює глибину демократичної кризи в Ізраїлі.

У Німеччині, як тільки стало зрозуміло, що правоцентристський Християнсько-демократичний союз (ХДС) повертає собі владу, його лідер і ймовірний майбутній канцлер Фрідріх Мерц пообіцяв не співпрацювати з ультраправою партією Альтернатива для Німеччини (AfD), незважаючи на її значний результат – близько 20% голосів. Натомість він планує сформувати коаліцію з лівоцентристськими соціал-демократами.

Його рішення орієнтуватися на центр і не допускати AfD до влади відповідає політичним тенденціям у сусідній Австрії. Там три найбільші правоцентристські та лівоцентристські партії повільно рухаються до формування коаліції, залишаючи поза владою ультраправу Партію свободи, навіть попри те, що вона набрала 29% голосів на виборах у вересні минулого року.

Зовсім інша ситуація в Ізраїлі. Після повернення до влади в кінці 2022 року прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу наділив владними повноваженнями найрадикальніші елементи ізраїльської політики, надавши безпрецедентний вплив ультраправим силам.

Варто зазначити, що ізраїльські крайні праві отримали значно менший відсоток голосів, ніж AfD у Німеччині або Партія свободи в Австрії, – трохи більше 10% місць у Кнесеті. Але тоді як їхні німецькі та австрійські колеги залишаються в опозиції, ізраїльські екстремісти отримали від Нетаньягу «ключі від держави».

Після масового теракту 7 жовтня у Нетаньягу з’явилася можливість відсторонити радикалів, створити ширшу коаліцію із центристськими партіями та спрямувати Ізраїль на шлях відновлення. Однак він обрав протилежний шлях – ще більше зміцнив союз із Бецалелем Смотричем, Ітамаром Бен-Гвіром та їхніми партіями.

Навіть у питанні угоди щодо звільнення ізраїльських заручників із Гази Нетаньягу фактично поступився цим двом фанатикам. Угоду про припинення вогню, яка дозволила повернути частину викрадених, він підписав лише під потужним тиском з боку обраного президента США Дональда Трампа.

У неділю ввечері Нетаньягу поспішив зателефонувати Мерцу та привітати його з перемогою, а майбутній канцлер Німеччини пообіцяв покращити відносини з Ізраїлем.

Проте Мерц та його майбутній міністр закордонних справ не повинні випускати з уваги очевидні відмінності у політичних стратегіях двох лідерів. Вони вплинуть на те, наскільки Німеччина зможе й надалі підтримувати нинішній ізраїльський уряд, навіть за умови, що новий канцлер матиме проізраїльську позицію.

Фото: AP Photo Markus Schreiber, J. Scott Applewhite