Китай використовує війну у Газі в своїх інтересах
У перші тижні війни у секторі Газа реакція Китаю вирізнялася обережністю. На першій прес-конференції після нападу ХАМАСу на Ізраїль неназваний представник міністерства закордонних справ цієї країни висловив «глибоке занепокоєння», закликав «відповідні сторони зберігати спокій, виявляти стриманість і негайно припинити бойові дії» і нарікав на «застій, що затягнувся в мирному процесі». Формулювання були майже ідентичними реакції Китаю на минулі конфлікти в секторі Газа, незважаючи на те, що обставини радикально змінилися.
Голова КНР Сі Цзіньпін чекав майже два тижні, перш ніж висловити свою думку, а в офіційних заявах уряд утримувався навіть від того, щоб назвати ХАМАС на ім’я.
Але згодом риторика змінилася. 14 жовтня міністр закордонних справ Ван І заявив, що дії Ізраїлю «вийшли за межі самооборони», і вимагав припинити «колективне покарання» палестинців, при цьому відмовившись засудити ХАМАС. Китайські ЗМІ, підконтрольні владі, представили війну як ізраїльську агресію – їхні репортажі рясніли антисемітськими та антиізраїльськими коментарями, як і твердженнями, що ХАМАС захищає рішення про дві держави, хоча минулі та нинішні дії цього угруповання явно спрямовані на знищення Ізраїлю.
Настільки однозначна антиізраїльська риторика дивовижна, якщо пам’ятати про відносини між Китаєм та Ізраїлем останніми роками, що визначаються насамперед економічними інтересами.
В епоху Мао Пекін був головним спонсором «Організації визволення Палестини», розглядаючи її дії як один із аспектів ширшої боротьби із «західним імперіалізмом».
Однак за наступників Мао Китай став приділяти більше уваги економічному розвитку, підтримка ОВП ослабла, а зв’язки з Ізраїлем почали розквітати – спочатку через продаж зброї та співробітництво у сфері безпеки, а потім відновлення офіційних дипломатичних відносин у 1992 році.
У 2014 році Китай інвестував в Ізраїль 4 мільярди доларів, але надав палестинцям допомогу всього на 1 мільйон доларів (для порівняння: Японія того ж року виділила 200 мільйонів доларів на допомогу палестинцям). За минуле десятиліття китайсько-ізраїльська торгівля подвоїлася — з 11 до більш ніж 23 мільярдів доларів.
Хоча позиція Пекіна щодо палестинського конфлікту і у цей період не стала повністю проізраїльською, вона не викликала заперечень у Єрусалиму. Пропоновані Китаєм кроки для вирішення палестино-ізраїльського конфлікту, як правило, мали декларативний характер і не мали на увазі конкретних дій. Їх можна було ігнорувати та продовжувати «вести справи як завжди».
У нинішній війні Ізраїлю з ХАМАСом Китай також «явно ухиляється від будь-якої істотної ролі», сказала Foreign Policy Патріція Кім, науковий співробітник Інституту Брукінгса. За її словами, хоча Пекін хоче зображати з себе регіонального посередника, «але не зацікавлений у тому, щоб виступати у якості постачальника безпеки або безпосередньо втручатися в складні ситуації, які можуть поставити під загрозу його відносини в регіоні».
Однак у той час як військова кампанія Ізраїлю в Газі призводить до руйнувань і великих втрат, – за даними міністерства охорони здоров’я Гази, яким керує ХАМАС, з початку війни ізраїльські війська вбили в Газі близько 26 тисяч палестинців – у світі, а особливо в країнах так званого «Глобального Півдня» зростає розчарування непохитною підтримкою Ізраїлю Вашингтоном. І Пекін намагається отримати вигоду від цього розриву, поставивши під сумнів глобальний авторитет адміністрації Байдена.
У рамках цієї стратегії Китай публічно позиціонує себе миротворцем, запропонувавши мирний план із п’яти пунктів та закликаючи до проведення ізраїльсько-палестинської мирної конференції. У жовтні Пекін направив свого представника до Катару та Єгипту, щоб закликати до припинення вогню; потім пообіцяв виділити близько 4 мільйонів доларів на гуманітарну допомогу Газі (незначна сума для другої за величиною економіки світу); прийняв делегацію арабських та мусульманських міністрів та став учасником віртуального саміту блоку БРІКС на тему конфлікту.
Під час свого широкого турне Африкою в січні 2024 року міністр закордонних справ Китаю Ван І також використав свою поїздку до Єгипту, який виступає посередником у війні між Ізраїлем і ХАМАСом, для того, щоб повторити заклики до припинення вогню та створення палестинської держави.
Як і раніше, дії Пекіна мають в основному характер перформансу і не призводять до конкретних результатів. На листопадовому саміті БРІКС сторони не змогли домовитися навіть про спільну заяву, не кажучи вже про практичну «дорожню карту». Та й запропонований Китаєм мирний план покладає відповідальність за врегулювання конфлікту на Раду Безпеки ООН, а не на Пекін.
Замість того, щоб ув’язнути у конфлікті, Пекін зосередився на випадах на адресу Вашингтона та протиставленні позицій двох країн. Ці зусилля повною мірою проявилися у Раді Безпеки ООН, де Китай наклав вето на американський проект резолюції у жовтні, розкритикувавши його за відсутність заклику до припинення вогню. Росія також наклала вето на резолюцію.
Пізніше, у грудні, після того, як Вашингтон наклав вето на проект резолюції Ради Безпеки, яка потребує негайного припинення вогню з гуманітарних міркувань, Пекін знову використав результати голосування, щоб позиціонувати себе разом із глобальним Півднем на противагу позиції Вашингтона. Будучи одним із майже 100 співавторів резолюції, Пекін зазнав «величезного розчарування та жалю у зв’язку з тим, що США наклали вето на цей проект», сказав посол Китаю в ООН Чжан Цзюнь. “Все це ще раз показує, що таке подвійні стандарти”, – додав він.
Пекін також став на бік Півдня у справі про геноцид, ініційованої Південною Африкою проти Ізраїлю у Міжнародному суді ООН.
Суперництво зі США та спроба створення «багатополярного» світу – постійна тема геополітичних устремлінь Пекіна. Саме тому Китай вже давно приділяє пріоритетну увагу розвитку політичних та економічних зв’язків із країнами глобального Півдня.
Нещодавно Ван І, міністр закордонних справ, завершив свою першу закордонну поїздку у 2024 році, відвідавши Єгипет, Туніс, Того та Берег Слонової Кістки. Після цього Ван І відвідав Бразилію та Ямайку.
Однак, як пише Майкл Сінгх із Вашингтонського інституту близькосхідної політики, реальний дипломатичний вплив Пекіна на Близькому Сході залишається обмеженим.
«Незважаючи на явно скептичне ставлення [багатьох країн] регіону до політики США, Вашингтону довгий час вдавалося виступати у якості чесного посередника у близькосхідних кризах, оскільки він відповідає двом необхідним умовам: у нього близькі відносини з більшістю ключових сторін у регіоні, і він готовий нести витрати (економічні чи військові), щоб досягти змін і зберегти результати. Цього не можна сказати про Китай, який не зміг досягти суттєвого дипломатичного впливу на жодну країну Близького Сходу (навіть на Іран) і не виявив готовності пролити кров або витратити кошти на досягнення своєї мети».
Джерело: Олександра Аппельберг, “Деталі”
Фото: AP Photo/Kim Kyung-Hoon, Pool
