Кінець епохи вічної жертви: Ізраїль утратив «імунітет Голокосту»
Від часу Голокосту Ізраїль користувався особливим розумінням і безумовною легітимністю, передусім із боку Німеччини. Однак війна в Газі перетворила Ізраїль із держави-жертви на державу, що завдає страждань, і позбавила його тієї історичної моральної броні, яка діяла десятиліттями.
Від моменту свого заснування Ізраїль мав своєрідний «політичний банк», що надавав йому безмежний і неконтрольований кредит довіри — Голокост. Наша трагедія, яка відходить у минуле, закріпила за Ізраїлем статус винятку, якому «можна все». «Адже у нас був Голокост». У світі існувало негласне розуміння: народ, що стояв на межі знищення, не може вимірюватися тими самими мірками, що й інші. І ми цим користувалися — і на благо, і на шкоду.
У значній мірі саме завдяки Голокосту постала держава Ізраїль, яка з суспільства бездомних біженців перетворилася на економічну, академічну, культурну й військову державу. Завдяки йому Ізраїль став останньою колоніальною силою у демократичному світі й під його прикриттям чинить тяжкі злочини в Газі. І поки що світ зупиняти його не наважується.
Цей кредит довіри ґрунтувався не лише на міжнародній емпатії. Він був частиною складної історичної угоди: Німеччина, що несе найбільшу відповідальність за Голокост, взяла на себе подвійну місію — виправити себе й захищати євреїв. Ізраїль став випробуванням для обох цих завдань водночас. Поки євреїв сприймали як вічних жертв, Німеччина могла визначати себе як таку, що несе постійну відповідальність перед ними — повну протилежність її поведінці у часи Другої світової.
Це була зручна угода для обох сторін. Ізраїль отримував від Німеччини репарації, зброю, технології і, головне, практично безкінечну легітимність. Німеччина ж отримувала від Ізраїлю «сертифікат виправлення» — доказ того, що вона вже не та Німеччина Третього рейху, що вона засвоїла уроки й платить за них ціну.
Ізраїль вибудував свою міжнародну ідентичність на статусі жертви. Німеччина — на ролі винного, який зобов’язаний запобігати новому Голокосту. Так сформувався викривлений симбіоз: єврей мав залишатися жертвою, щоб німець міг бути винним, який кається. І доки німець відчуває відповідальність, ізраїльський єврей може залишатися «вічною жертвою», якій багато що дозволено і багато що пробачено.
Війна в Газі зруйнувала цю конструкцію. Ізраїль більше неможливо уявити як переслідувану країну. У реальному світі — за межами нерозвиненої німецької уяви та надмірної ізраїльської самовпевненості — Ізраїль уже давно не є такою державою. Це багата, військова, технологічно розвинена країна з потужною економікою та широкою мережею дипломатичних зв’язків. Лише завдяки Німеччині, скуваній почуттям провини, Ізраїль досі міг поводитися так, наче він живе у стані постійної загрози. Але це закінчується.
Світ бачить реальність, від якої відвертаються самі ізраїльтяни: бомбардування таборів біженців, діти, поховані під завалами, голод у секторі, квартали, стерті з лиця землі, зруйновані системи охорони здоров’я й освіти, журналісти, що гинуть систематично. В умовах такої картини неможливо триматися за наратив «вічної жертви». Аушвіц не може виправдати Рафиах. Варшавське гетто не виправдовує восьмирічного палестинського хлопчика, загиблого під ізраїльським авіаударом. Відтоді, як Ізраїль став джерелом масових страждань, його моральний кредит вичерпано. І це — справедливо.
Парадоксальним чином, війна в Газі, у яку занурився Ізраїль, найдовша з усіх його воєн, стала також «війною визволення» для Німеччини — навіть якщо сама Німеччина цього ще не усвідомлює. Ізраїль, що виявив жорстокість і потворність, звільнив Німеччину від старої угоди. Вона більше не може дивитися на людей на кшталт Бен-Гвіра, Смотрича та Нетаніягу як на жертв. Вона зобов’язана бачити в них звичайних людей — надто могутніх, які чинять злочини й несуть відповідальність.
Жоден із історичних гріхів Німеччини не стертий і не забутий. Жахи Голокосту не скасовуються. Але ніщо з цього не дає Німеччині права підтримувати нові злочини — злочини проти людяності, які чинять нащадки її жертв.
Постає нове питання: якщо новий ізраїльський єврей — вже не жертва, а кат, то ким стає новий німець? Тут починається не менш драматична революція: уперше з 1945 року Німеччина може захищати євреїв — не від німецьких нацистів, а від єврейських радикалів і самої держави Ізраїль.
Ізраїль залишається вразливим. У нього більше немає історичної страховки, немає морального імунітету. Він уже не може звертатися до Берліна, Брюсселя чи Вашингтона, вимагаючи заплющувати очі «заради пам’яті про минуле». Тепер його судитимуть не за тим, що зробили йому, а за тим, що він робить іншим.
І ось це і є справжній іспит. Ізраїль уперто відмовлявся дорослішати морально. Він наполягав на тому, щоб залишатися у ролі жертви, навіть ставши регіональною державою. Він побудував усю свою ідентичність довкола гасла «Ніколи знову», але — тільки для євреїв. У результаті, коли світ бачить убитих, вигнаних і голодних палестинців, він більше не готовий приймати пояснення про те, що Ізраїль звільнений від відповідальності через Голокост. Бо для західного світу «Ніколи знову» — це зобов’язання перед кожною людиною. Включно з палестинцем із Гази, який теж людина й теж має право на захист.
Голокост назавжди залишиться чорною дірою в історії людства. Але моральна кредитна картка, яку він дав Ізраїлю, утратила силу. Віднині Ізраїль оцінюватимуть, як і будь-яку іншу державу, — за його діями в теперішньому.
Це важке усвідомлення для Ізраїлю, можливо, найважче з дня його заснування. Вперше він стикається з вимогою моральної відповідальності за свої дії та свої несправедливості. Але це й момент нового шансу. Злочини ХАМАС у жовтні 2023 року не виправдовують і не врівноважують злочини Ізраїлю після цього.
Важливо повторювати знову і знову: євреї ніколи не нападали на Німеччину чи німців, а «остаточне вирішення» не мало жодного виправдання — ані з погляду безпеки, ані з погляду екзистенції. І все ж Ізраїль після 2023 року має стати «Німеччиною» для Гази й усієї Палестини: зруйнувавши, він зобов’язаний відновити й гарантувати цілому поколінню палестинців життя, мир і надію.
Авраам Бург, Walla
На фото: Нетаніягу виступає в Яд ва-Шем. Фото: Наама Грінбаум
