Ізраїлю потрібна компенсація за угоду США та Саудівської Аравії щодо F-35
Президент США Дональд Трамп у вівторок чітко дав зрозуміти свої пріоритети і, що цілком передбачувано, показав, що не бачить проблеми у продажу передових винищувачів F-35 Саудівській Аравії. Принаймні публічно він не пов’язує масштабні заплановані закупівлі з майбутньою нормалізацією ізраїльсько-саудівських відносин, хоча, коли йдеться про Трампа, нічого не можна виключати.
Водночас президент твердо має намір реалізувати свій план щодо Гази. І тут, після схвалення його плану Радою Безпеки ООН, він приносить прем’єр-міністрові Біньяміну Нетаньягу різні новини. Як і у випадку з саудівською угодою, очевидні дві речі: Трамп насамперед дбає про американські інтереси, а кінцевий результат не має нічого спільного з численними обіцянками Нетаньягу про перемогу на всіх фронтах.
У вівторок спадкоємний принц Саудівської Аравії Мохаммед бін Салман заявив, що його країна розгляне можливість приєднання до «Угод Авраама» лише за умови гарантії чіткого шляху до створення палестинської держави. Тим часом Трамп знову пообіцяв, що Ізраїль «буде задоволений», коли його спитали про угоду щодо винищувачів.
У вівторок Трамп сказав очевидну для себе річ: саудити — «чудові союзники», тому він готовий продати їм F-35. Принаймні поки що він не згадує в цьому контексті свою мрію домогтися угоди про нормалізацію. Схоже, що Нетаньягу потребує цього значно більше, ніж його потенційний партнер бін Салман, який у вівторок відвідав Вашингтон. Саудівська громадськість украй негативно ставиться до Ізраїлю через його дії в Газі під час війни. Бін Салману доведеться вирішувати, чи варто ігнорувати внутрішню критику. Можливо, він вважає, що отримає від США все бажане, не заплативши ціну у вигляді нормалізації з Ізраїлем.
У будь-якому разі крики жаху через можливу втрату Ізраїлем переваги в повітрі на Близькому Сході явно передчасні. Лише п’ять місяців тому Ізраїль продемонстрував абсолютне домінування в повітрі, коли його літаки без перешкод завдавали ударів по території Ірану — виліт за вильотом протягом 12 днів. Це досягнення пов’язане з F-35, отриманими від США, але справа не тільки в техніці. Планування та оперативні можливості ВПС Ізраїлю сьогодні не мають аналогів на Близькому Сході. Саудити, звісно, зовсім не «верблюдники», як презирливо висловився нещодавно міністр фінансів Бецалель Смотрич, але їм — як і туркам — знадобиться ще чимало часу, щоб ліквідувати професійний розрив.
Подібна угода щодо літаків між США та ОАЕ, яку Нетаньягу мовчки підтримав, була укладена у 2020 році після «Угод Авраама», але так і не реалізована через побоювання американських військових, що чутлива інформація може потрапити до Китаю. Цього разу важко повірити, що Трамп відступить, зважаючи на фінансову «золоту жилу», яку він, схоже, бачить у разі підписання всіх економічних та оборонних угод із саудитами.
Те, що Ізраїлю потрібно насамперед за нинішніх умов, — це компенсація. Так уже бувало раніше — у межах американського юридичного зобов’язання підтримувати якісну військову перевагу Ізраїлю. Ізраїль отримував високоточну зброю, передові системи озброєння та доступ до найновіших розвідданих як компенсацію за постачання американської зброї країнам, що вважалися його прямими противниками. Ізраїль завжди мав що запропонувати у відповідь. Питання в тому, якими є нинішні можливості торгу Нетаньягу з Трампом. Хоча президент регулярно вихваляє прем’єра і навіть грубо втручався в його юридичні справи, ясно, на чиєму боці останнє слово.
Те саме стосується й резолюції ООН щодо створення Міжнародних стабілізаційних сил (ISF) у Газі. Саме проти таких ідей Нетаньягу боровся й проповідував 30 років. На перший погляд Ізраїль міг би радіти: текст резолюції передбачає роззброєння ХАМАС, і після раптового повернення всіх 20 живих заручників (і поки всіх, окрім трьох, загиблих заручників) стимул робити це пізніше зменшився. Але водночас розгортаються й інші процеси, які не збігаються з риторикою Нетаньягу та, можливо, не відповідають інтересам Ізраїлю.
Це великий крок до інтернаціоналізації конфлікту, і якщо місія ISF виявиться успішною, ймовірно з’явиться вимога спробувати впровадити аналогічну модель на Західному березі. Текст резолюції дає Трампу величезні повноваження, але при цьому повністю виключає Палестинську автономію. Існує ризик, що провал США у розгортанні ISF призведе до її швидкого краху, що може ускладнити ситуацію. І, принаймні зараз, від правих фантазій про анексію Гази та Західного берега нічого не залишилося.
Поки коаліція зайнята «джихадом» проти генпрокурора і підігрівом своїх прихильників конспірологією щодо колишнього військового прокурора, відбуваються найважливіші стратегічні зрушення. Міністрам значно важливіше займатися створенням марної комісії, яка нібито розслідуватиме провали у війні, ніж зрозуміти, як війна змінює регіональне становище Ізраїлю. Нетаньягу здобуває певні політичні перемоги на внутрішньому фронті завдяки своїм маневрам. Але досягнення Ізраїлю на міжнародній арені, здобуті великою ціною, можуть бути змарновані. І це безпосередньо пов’язано з упертістю прем’єра, який два роки затягував війну і годував своїх прихильників ілюзіями.
Божевільне рішення Нетаньягу завдати удару по високопоставлених функціонерах ХАМАС у Катарі у вересні безпосередньо призвело до того, що Трамп прискорив угоду про завершення війни. Це стало чудовою новиною для заручників. Але не для уряду. Нетаньягу довелося вибачатися перед Катаром. Трамп зобов’язався до оборонного союзу з Катаром і розглядає можливість укласти аналогічну угоду з Саудівською Аравією. А формований порядок у Газі відводить ключову роль Катару та Туреччині — країнам, украй ворожим до Ізраїлю та давнім прихильникам ХАМАС і «Братів-мусульман».
Амос Харель, «ХаАрец»
Фото: AP Photo Alex Brandon
