Ізраїль вважає, що веде священну війну, а інакодумців сприймає як єретиків
Єдиний консенсус, який нині об’єднує всі шари ізраїльського суспільства, полягає в тому, що війна є необхідною для виживання злочинної організації, знаної як уряд Ізраїлю, та її очільника, який керує війною. Водночас цей консенсус породив жорсткі суперечки не про доцільність війни, а про те, як найефективніше продовжувати її нескінченно.
Килимові бомбардування, припинення гуманітарної допомоги, голодні смерті, переселення двох мільйонів мешканців, безстрокова окупація чи інші злочинні ідеї під гаслом «перемоги над ХАМАСом» — це лише варіанти того, як підтримувати та розпалювати війну.
Питання другого порядку — що буде із заручниками? Скільки солдатів загине? Хто роздаватиме їжу в Газі? — не мають значення. Беззаперечними є лише основоположний принцип, бачення та ідеал: війна має тривати за будь-яку ціну, завжди, бо без неї Земля перестане обертатись.
Та якщо погодитися з тим, що війна — це система життєзабезпечення уряду, слід також визнати: уряд не здатен перемогти ХАМАС. Однак сприйняття війни виключно як політичної необхідності несе в собі потужну вибухівку, яка цілком може зруйнувати саме існування цього уряду.
Це вже викликало небезпечні суперечності та поставило питання: армія — це армія уряду чи армія народу? Питання, які завжди турбували диктаторів в арабських державах.
Щоб війна тривала, вона має пройти ідеологічну трансформацію — стати священною. Настільки, що сама думка про її завершення буде вважатися єрессю. Адже будь-яка війна, яка не є вічною, передбачає розмову про «наступний день» — і про це навіть думати заборонено.
У результаті майстерної маніпуляції уряду вдалося перевести «війну до знищення ХАМАСу» у трансцендентну площину, надавши їй статус найвищої мети, яка дозволяє зневажити страхи — як національні, так і людські: долю заручників, виснаження резервістів, корупцію в бюджеті, навіть саме існування держави.
«Знищення ХАМАСу» стало одним із догматів юдаїзму, наче принцип «краще хай його вб’ють, ніж він згрішить». Цей догмат формує нову ізраїльську ідентичність — таку, що визначає національну належність настільки глибоко, що ніхто не наважиться поставити її під сумнів.
Ці переконання не просто знецінюють питання про ціну — вони дратують, сприймаються як зрада, плід маловірів.
Адже поколіннями євреї вмирали мученицькою смертю заради освячення імені Бога і здійснення божественної обітниці — дарування Землі Ізраїлю. І ви маєте нахабство питати, чи допустимо пожертвувати «до 24» заручниками? Чи варто відправляти солдатів у Долину смерті в Рафіасі та Хан-Юнісі? Що все це порівняно з помстою Амалеку?
Вони помруть смертю героїв, шахідів єврейського джихаду, а не як безхребетні хробаки в засланні. Навіть якщо внаслідок цієї війни країна розвалиться — ми маємо благословити це.
Щоб війна була вічною, ворога теж потрібно визначити по-іншому. «ХАМАС» — надто вузьке поняття для священної війни за долю країни та єврейського народу. На відміну від «Хізбалли», хуситів чи шиїтських ополченців, яких Ізраїль іноді навіть готовий неохоче прийняти, ХАМАС має бути ідеологією, а не просто терористичним угрупованням.
ХАМАС — це не просто 20–30 тисяч бойовиків, які ховаються в руїнах сектору Газа, і не два мільйони палестинців, включно з сотнями тисяч дітей, що помирають від голоду й хвороб.
ХАМАС — це втілення війни світів, суть вічного ворога, це весь палестинський народ і всі, хто заперечує право держави Ізраїль на існування. І лише таке визначення дозволить нам продовжувати війну, заручитися вірою суспільства у її священність і гарантувати її вічність.
У цьому й полягає «славна» повна перемога уряду — над власними громадянами.
Цві Барель, «ХаАрец».
Фото: AP Photo / Abdel Kareem Hana
