Із призовом до ЦАХАЛу відбувається небезпечний абсурд — і довго ми так не витримаємо
Нещодавно міноборони Ізраїлю опублікувало чернетку нового закону про продовження строкової та резервістської служби. Згідно з ним, термін служби в ЦАХАЛі становитиме не 32 місяці, як зараз, а від 28 до 36 місяців.
Тобто частина солдатів служитиме довше – повні 3 роки, а частина – на 4 місяці менше, ніж зараз. Скільки буде складати середній термін служби, поки невідомо, але, за оцінкою експертів, він буде меншим за 32 місяці. Більшість солдатів тилових частин звільнятимуться в запас після 28 місяців служби.
Це якнайкраще ілюструє абсурд, який відбувається. Більшість солдатів виграють від ухвалення закону, оскільки вони служитимуть менше. А основне навантаження ляже на меншість, якій доведеться провести в армії три роки.
Йдеться насамперед про військовослужбовців бойових частин. Вони становлять близько чверті солдат строкової служби. Після ухвалення закону їм доведеться затриматися в армії на чотири місяці, але це ще не все. Буде продовжено і термін їхньої служби в резерві. Їм доведеться проводити в армії до 42 днів на рік до віку 45 років. Офіцерів бойових частин призиватимуть на 50 днів на рік доти, доки їм не виповниться 50.
Закон про продовження термінової та резервістської служби викликав новий шквал критики на адресу ультраортодоксів, які ухиляються від призову. Але головне при цьому було втрачено: брати участь у рівному розподілі суспільного тягаря відмовляються не лише ультраортодокси. Ця проблема стосується і тих громадян, які йдуть служити до армії.
Ми попросили прес-службу ЦАХАЛу повідомити, скільки солдатів продовжує служити в резерві десять і більше років після демобілізації. Однак домогтися відповіді на це питання ми не змогли.
Колишній депутат кнесета Офер Шелах, який нині працює в Інституті національної безпеки, написав дослідження на цю тему. На його думку, протягом тривалого часу продовжують ходити до «мілуїму» менше третини демобілізованих солдатів. Тобто лише менше 30% ізраїльтян, які відслужили в армії, несуть тягар резервістської служби. І це при тому що строкову службу в армії завершує близько 60% громадян.
За словами Шелаха, 16% ізраїльтян отримують звільнення від призову як учні ультраортодоксальних навчальних закладів, а 13% через психологічні проблеми. Ще 8% солдатів із тих чи інших причин звільняються з армії достроково.
Отже, тягар служби в резерві несуть лише 20%-25% єврейських чоловіків у віці 20-45 років, які не є ультраортодоксами. Їхня частка серед всього населення становить менше 20%.
Повертаємось на 50 років назад
Нерівність при розподілі цього тягаря – винятковий випадок у нашій історії.
За офіційними даними, у 1970-ті роки, після війни Судного дня, державні витрати на утримання резервістської служби становили 2,5% ВВП. Ці кошти виплачувались як компенсації за пропущені на роботі дні через Службу національного страхування.
Професор Йосі Заїра, який досліджує ізраїльську економіку, вважає, що фактичні витрати на резервістську службу (включаючи втрати економіки країни) у ті роки були значно вищими і становили 12,5% від ВВП. З урахуванням інфляції ця сума становила б сьогодні 250 млрд. шекелів на рік.
Через травму війни Судного дня Ізраїль протягом довгих років не намагався змінити цю ситуацію. Усі резервісти проводили в армії 30 днів на рік, або навіть більше, і це вважалося нормою.
На той час у резерві служило приблизно стільки ж людей, скільки було призвано на нинішню війну. При цьому населення Ізраїлю у 70-х роках було втричі менше, ніж зараз. Це означає, що тягар резервістської служби розподілявся тоді по всьому суспільству набагато більше, ніж зараз.
І в цьому була певна перевага. Відсутнім на робочому місці резервістам було важко знайти заміну – служили практично все. Крім того, тоді ізраїльська економіка була закритою. Вона повністю контролювалася «Гістадрутом». У багатьох тоді було постійне працевлаштування – звільнити таких працівників було неможливо.
Усього цього сьогодні більше немає. Ізраїльська економіка стала відкритою та орієнтованою на зовнішній світ.
Частка ізраїльтян, які служать у резерві, сьогодні набагато нижча, ніж півстоліття тому. У 2020 році розмір компенсацій, виплачених Службою національного страхування резервістам, становив лише 1,6 млрд шекелів. Економіка Ізраїлю цього навіть не відчула.
Розмір компенсацій, які доведеться виплатити внаслідок нинішньої війни, наближається до 11 млрд шекелів. Це все ще не надто значна сума, вона становить лише 0,5% ВВП. Проблема полягає у нерівності.
Тягар резервістської служби несе меншість. Резервісти небезпідставно побоюються, що, якщо їм доведеться проводити в армії по 42 дні на рік, ніхто не захоче брати їх на роботу.
Це, до речі, опосередковано пояснює високу явку на резервістську службу представників національно-релігійного табору. Багато хто з них є держслужбовцями, і вони не побоюються звільнення.
А ось значну частину світських ізраїльтян складають працівники хайтека та представники вільних професій. І вони також масово з’явилися на резервістську службу.
20% резервістів, які призвані 7 жовтня, складають працівники хайтека. Це майже вдвічі більше від їхньої частки серед усіх працюючих громадян країни. За даними Мінфіну, середня зарплата ізраїльтян, які служать у резерві, на 47% перевищує середню зарплату загалом по країні.
Навряд чи ці люди можуть дозволити собі бути відсутніми на роботі близько півтора місяця на рік. Навряд чи ізраїльська економіка, незважаючи на всю її міць, зможе витримати такий удар.
Продовження строкової та резервістської служби – це свого роду «машина часу», яка забирає Ізраїль на 50 років тому, в епоху, яка почалася після війни Судного дня. Але насправді час назад не поверне. І ціну, яку Ізраїль був готовий платити у 70-х роках, втративши ціле десятиліття – найгірше в історії ізраїльської економіки, сьогодні платити вже неможливо.
Розраховувати на те, що меншість, яка ризикує своїм життям протягом трьох років строкової служби, продовжить робити це до віку 45 років, ризикуючи ще й своїм заробітком та благополуччям сім’ї — просто безглуздо.
Незважаючи на добрі наміри ЦАХАЛу та міць ізраїльської економіки, цю проблему так просто вирішити не вдасться. Справа тут не в бюджеті, а в людському капіталі.
У нас зараз просто немає достатньої кількості людей, які готові служити в резерві. І намагатися вирішити цю проблему, збільшуючи навантаження на ту меншість, яка й так уже несе великий тягар – нереально.
Резервісти просто перестануть з’являтися на службу. Їхня кількість постійно скорочуватиметься.
У цій ситуації Ізраїлю не залишається нічого іншого. Розподіл тягаря армійської служби має ставати рівномірнішим.
Свою частку в цю справу має внести і національно-релігійний табір, відмовившись від скороченого терміну служби для учнів армійських єшив («єшивот есдер»).
За даними професора Аріеля Фінкельштейна з Ізраїльського інституту демократії, таким чином служать в армії близько 40% релігійних чоловіків. Зрозуміло, потрібно буде розширити призов релігійних дівчат – сьогодні лише 27% з них служать. Нинішня війна підтвердила важливу роль, яку грають дівчата у бойових частинах. Як повідомила прес-служба ЦАХАЛУ, 27% жінок виконують в армії ті ж функції, що й чоловіки. Події останніх місяців доводять, що ця цифра може бути вищою.
Кількість нерелігійних ізраїльтян, які одержують звільнення від армії з психологічних причин, теж може бути значно меншою.
І нарешті, ЦАХАЛ повинен знайти спосіб краще використовувати людський потенціал так, щоб служити в резерві залишалося більше, ніж 25% солдатів, які відслужили строкову.
Ці кроки вимагають значних зусиль від ЦАХАЛу та всього ізраїльського суспільства. Але зробити їх необхідно – інакше резервісти не витримають навантаження, яке лягає на їхні плечі. Не витримає цього й ізраїльська економіка. І, зрозуміло, основне зусилля має бути спрямоване на залучення до служби в армії ультраортодоксів. Успіхів нам у цій справі.
Джерело: Мейрав Арлозоров, TheMarker
Фото: прес-служба ЦАХАЛу
