Іцхак Герцог: «Ми знову на краю прірви»
Сьогодні, 3 листопада, на горі Герцля відбулася державна церемонія вшанування пам’яті колишнього прем’єр-міністра Іцхака Рабіна, присвячена 30-й річниці його вбивства.
На церемонії були присутні президент Ізраїлю Іцхак Герцог, голова Верховного суду Іцхак Аміт, начальник Генштабу ЦАХАЛ Еяль Замір та інші високопосадовці.
Представники «Лікуду», які, як очікувалося, мали взяти участь у церемонії — прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу та спікер Кнесету Амір Охана — не з’явилися.
Президент Ізраїлю Іцхак Герцог у своєму виступі наголосив на необхідності зробити висновки з убивства Рабіна, підкресливши, що бачить зловісні паралелі між тодішньою ситуацією і сьогоденням.
«Обов’язок зробити висновки з убивства Рабіна залишається актуальним — можливо, як ніколи раніше. Я прошу запалити перед усіма нами червоне світло тривоги. Пронизливе, кричуще попередження — адже і сьогодні, через тридцять років, ми знову бачимо й чуємо, як насильство у всіх його формах піднімає голову.
Ми бачимо насильство щодо державних службовців, високопосадових командирів у ЦАХАЛі та ШАБАКу, чиновників, прокурорів і суддів. Ми бачимо насильство щодо обраних посадовців — депутатів Кнесету з усіх частин політичного спектра, міністрів — і навіть загрози на адресу чинного прем’єр-міністра».
Далі Герцог додав: «Приголомшливо, шокуюче, страшно — здається, знову знаходяться ті, хто забуває, що насильство — не демократичний інструмент, а руйнування демократії. Що є ті, хто забуває — або свідомо вирішує забути, — що врешті-решт ідеться про людей, про людей із сім’ями, про ізраїльтян і ізраїльтянок, сповнених почуття служіння, які часто вирішили присвятити своє життя державі, народові, нам».
«Убивство Рабіна було спробою вбити нашу віру в те, що ми — один народ. Що ми — сестри й брати. Це був політичний терор — мерзотний, холодний, спланований. Спроба завдати удару по демократичному праву ухвалювати рішення й припинити процес мирного врегулювання. Це була зарозуміла та жорстока відмова прийняти рішення, ухвалене демократичним шляхом. Це було справжнє відразливе зневажання до тих, хто думає інакше, ніж убивця. Спроба вбити саму сіоністську ідею».
«Якщо ми просто скажемо, що насильство заборонене й руйнує нас — ми нічого не засвоїли. Якщо скажемо лише, що вбивство — це гріх, — це очевидно. Ні, сьогодні ми повинні сказати чітко: через три десятиліття ми все ще бачимо ті самі ознаки — можливо, навіть більш різкі. Грубі висловлювання, звинувачення у зраді, отрута, що поширюється в соцмережах і публічному просторі, насильство в усіх формах — фізичне й словесне. Просто немислимо, що через тридцять років після тих слів Рабіна — “насильство підточує фундамент ізраїльської демократії” — у нашому суспільстві досі існує така загрозлива агресія. Це стратегічна небезпека у всіх сенсах».
«Я попереджаю: ми знову стоїмо на краю прірви, і шлях може бути лише один — нульова терпимість до насильства! Держава Ізраїль — єврейська й демократична — це не поле бою, а дім. А в домі не стріляють. Ні зі зброї, ні словами, ні погрозами, навіть не натяками», — підсумував Герцог.
Внук Рабіна, Йонатан Бен-Арці, сказав: «Рівно тридцять років тому, наприкінці довгого й напруженого дня, був убитий мій дід, Іцхак Рабін. Менше ніж за хвилину, трьома боягузливими пострілами в спину, у мене відібрали героя мого дитинства, гордість усього мого життя. Його вбив інший єврей — фанатик, екстреміст, жорстокий і підлий».
«У будь-якій травмі — національній чи особистій — завжди є можливість змін. Я закликаю вас: давайте цього разу скористаємося шансом, який відкрився після трагедії провалу, що призвів до різанини. Давайте зробимо те, що мало статися після вбивства прем’єр-міністра: відтиснемо злоякісний радикалізм на узбіччя. Погасімо внутрішню ненависть».
«Якщо ми діятимемо разом — ми зможемо знову побудувати ізраїльське диво, — додав він. — Я вірю, що ми створимо сильну, процвітаючу державу з міцною армією, ліберально-патріотичну демократію, зразкову країну — світло для народів. І якщо це станеться, мій дід, який сьогодні дивиться на нас згори, зрозуміє, що його смерть була недаремною».
Фото: Олів’є Фітуссі
