Історія Еден Німрі: Вона билася з терористами врукопашну
Загибла капітан Еден Німрі врятувала 17 солдаток у бою в укріпленому укритті на базі Нахаль Оз, яка стала одним із символів різанини 7 жовтня. В інтерв’ю 12 каналу її батько, Міхаель Німрі, розкриває нову сторону героїзму доньки, про яку стало відомо завдяки розповідям спостерігачок, що повернулися з полону: «Еден була вбита пострілом під час рукопашної сутички з терористами».
Еден Німрі служила в підрозділі «Небесний вершник» («Рохев Шамаїм»), що спеціалізується на керуванні розвідувальними безпілотниками. У квітні 2022 року вона дала інтерв’ю 12-му каналу — тоді на умовах анонімності.
У ньому вона розповідала про участь в операції «Страж стін», не підозрюючи, що попереду на неї чекає набагато суворіше випробування — і нові врятовані життя, героїзм і, зрештою, загибель у бою.
«Я хотіла зайнятися чимось, що кидає виклик як фізично, так і розумово. І я рада, що потрапила саме в цей підрозділ. Я служила чотири місяці як боєць і за цей час взяла участь в операції як польовий солдат», — говорила вона тоді з гордістю.
Її батько розповів не лише про життя і характер доньки, але й про нову інформацію, яку родина продовжує дізнаватися про ті страшні години — навіть зараз.
«Вона врятувала 17 солдаток»
Нещодавно Лірі Ельбаг і Наама Леві — спостерігачки, що пережили полон — розповіли батькам Еден приголомшливі подробиці її вчинків. «Вона врятувала 17 із 29 солдаток, які перебували в укритті. Залишилася до кінця, щоб дати іншим шанс утекти», — говорить Міхаель.
У тому самому інтерв’ю 2022 року Еден казала: «Після всього цього я по-справжньому зрозуміла, яка відповідальність на нас лежить, яку силу ми маємо. Ми справді рятуємо життя. Ми працювали під обстрілами, ракети свистіли над головами, сирени вили, а ми наводили вогонь для наземних частин, перебуваючи зовсім поруч із кордоном».
«Виходити надвір під час сирен і обстрілів — важко. Але саме до цього нас готували як бійчинь. Це частина ризику, і саме для цього ми проходили бойову підготовку», — додала вона.
«Мене не підіймають у повітря»
4 жовтня 2023 року Еден прибула на базу Нахаль Оз, щоб замінити чергову зміну, яка пішла у відпустку. Вона приїхала з півночі. На базі було спокійно. Вона не отримала жодного завдання із запуску БПЛА від частин «Голані», які там перебували.
Як розповідали її співслуживиці, замість того щоб відпочивати, Еден щодня приходила до оперативного штабу й просила дати їй завдання. Пізніше вона зателефонувала додому й гірко сказала: «Мене не підіймають у повітря».
Як стало відомо згодом, безпілотники «Рохев Шамаїм» взагалі не запускалися 4, 5 і 6 жовтня — цей факт не увійшов до оприлюдненого армією короткого звіту.
«Це дуже її засмучувало. Не тому, що вона очікувала війни, а тому що їй було важливо, щоб солдатки відчували значущість своєї служби навіть у святкові дні, і щоб зберігалася бойова готовність», — пояснює батько.
«Навіть аеростати не працювали. Було б абсолютно логічно запустити їх. Вона б одразу побачила весь цей “карнавал”, що сунув із Гази», — додала моя дружина Шарон, — каже він.
Мовчазним свідком того часу стала знахідка у згорілому штабі бази: «Її бойовий журнал уцілів. Обкладинка обгоріла, але сторінки збереглися. І що відразу кинулося в очі — з 4 жовтня сторінки були порожніми».
«Ми побачили повідомлення, коли бій уже закінчився»
Коли вранці 7 жовтня пролунали сирени, Еден та ще четверо бійчинь підрозділу «Рохев Шамаїм», які прибули на базу лише за три дні до того, підхопилися з ліжок — у піжамах, але зі зброєю.
Вони попрямували до укріпленого укриття біля жіночих казарм, де перебували близько 30 незбройних солдаток. Лише у Еден та її команди була зброя. «По нас стріляють з гранатометів», — написала вона у груповий чат WhatsApp.
«Команда Німрі охороняє укріплену зону», — додала вона та прикріпила фото.
О 7:15 вона надіслала родині в Модіїні єдине повідомлення:
«З нами все гаразд, спускайтеся в укриття».
Родина на той момент ще спала.
«Ми прокинулися о 8:30, коли бій уже закінчився, — з болем згадує батько. — Вона була зайнята боєм. Ми побачили повідомлення лише потім. Це все, що вона нам написала. У той час, як інші спостерігачки телефонували додому й прощалися».
Еден зайняла позицію біля лівого входу до укриття — найближче до точки прориву терористів. Звідти вона, майже мовчки, координувала бій, спрямовуючи своїх бійчинь, що зайняли правий фланг.
«Це був найвищий прояв самопожертви. Вона сама пішла назустріч пострілам і крикам арабською», — сказала одна з тих, хто вижив.
Близько 7:20 Еден зробила фотографію чотирьох своїх бійчинь біля входу в укриття. Вона розмістила їх ближче до жіночих казарм, а сама вирушила до входу, звідки йшов прорив.
Коли перший терорист увірвався в укриття, Еден та її команда відкрили вогонь і поранили його. Потім інша група терористів почала стріляти й кидати гранати. Еден стримувала ворога, вигравши критично важливий час.
Завдяки цьому 11 солдаток, включно з її командою, встигли втекти через правий прохід. Решта були викрадені або вбиті.
Подробиці, які розкрили Лірі та Наама
Вранці 7 жовтня з бази було викрадено сім спостерігачок. Шестеро з них — Наама Леві, Лірі Ельбаг, Даніела Гальбоа, Агам Бергер, Каріна Арієв та Орі Магідіш — повернулися живими. Ноа Марчіано загинула в полоні.
«Коли Лірі та Наама повернулися, ми думали, що, можливо, за рік попрохаємо їх поговорити з нами. Але вони самі наполягли на зустрічі», — розповідає Міхаель.
«Вони прийшли до нас додому й розповіли: коли в Еден закінчилися набої, вона залишилася в укритті, щоб затримати терористів і дати шанс 11 іншим утекти», — сказав він.
Так відкрилася нова глава цієї історії:
«Вона вступила в рукопашний бій із терористами — саме це нам розповіли Лірі та Наама. Її застрелили в той момент, коли вона з ними боролася. Вона не здалася і не випустила зброї з рук. Її могли взяти в полон. Це розриває душу — як у кіно: герой гине, а потім раптом виявляється живим».
«Лірі була з нею всі півтори години в укритті. Вони діяли як одна команда: Еден стежила в приціл, а Лірі передавала через Telegram, що відбувається в Сдероті — де прориви, де чути сирени. До цього ми навіть не знали, що Еден володіла загальною картиною. Командний центр у той момент не працював і навіть не повідомив “Голані”, що в укритті перебувають 29 солдаток», — говорить батько.
Зв’язок з Еден обірвався близько восьмої ранку.
«Тільки в понеділок до нас прийшли зі сповіщенням. Ми весь час сподівалися, що, може, вона в полоні або важко поранена й перебуває без свідомості», — згадує Міхаель.
«Це божевілля — сподіватися, що твоя дитина важко поранена й у комі. Але це — надія. Ми думали, що, можливо, вона була не у формі, і її просто не впізнали».
«Вона не хотіла поблажок»
Після загибелі Еден її посмертно підвищили до звання капітана. Їй було лише 22 роки, коли її поховали. У неї залишилися батьки та дві сестри — старша Хадар і молодша Нога. У Модіїн-Макабім-Реуті на її честь назвали стежку, що веде до її рідного дому та басейну, де вона колись плавала. Стежку відкрили 9 лютого 2024 року — у день, коли Еден мала демобілізуватись із ЦАХАЛу.
Начальник Генштабу Еяль Замір на церемонії біля Стіни Плачу сказав:
«У ті доленосні години вона підхопилася з ліжка на базі Нахаль Оз. Коли терористи “Нухби” прорвалися всередину, вони зіткнулися з вогняною стіною Еден. Вона билася з відвагою й рішучістю до самого кінця. Вона обрала службу, попри те що була видатною спортсменкою. Вона не дозволяла собі поблажок — аж до останніх миттєвостей».
«Вона сказала: “Мені випала честь брати участь в операції” — і це мене вразило. У неї завжди було відчуття місії. Вона не робила винятків — ні на марш-кидках, ні в щоденній службі… Минулого Дня пам’яті біля могили стояв чоловік у формі, без погон. Він служив у розвідці Північного округу. Він ніколи не зустрічався з Еден особисто, але годинами спілкувався з нею по рації під час операцій. Він спеціально приїхав із Бейт-Шеана, щоб розповісти нам про це. Із усіх офіцерів і генералів, що прийшли, саме він зворушив нас найбільше», — розповів батько Еден.
За матеріалами 12-го каналу
Фото: Israel Swimming Association
