Іран надто сподівався на мусульманську солідарність
Ще минулого тижня здавалося, що запланована на 15 квітня зустріч президента США Джо Байдена та іракського прем’єр-міністра Мухаммеда Шіа ас-Судані буде присвячена головним чином майбутньому виведенню американських військ з Іраку. Проте напад Ірану на Ізраїль повністю змінив порядок денний переговорів, які відбулися в Білому домі.
Як повідомляють арабські ЗМІ, Тегеран заздалегідь попередив Багдад про атаку, яка готується. Однак Ірак дав зрозуміти, що заперечує проти порушення свого повітряного простору і вважатиме це порушенням свого суверенітету. На Іран, який розглядає Ірак та Сирію як своє заднє подвір’я, це не справило особливого враження. Проте, реакція Багдада турбувала іранських керівників, які вичікували два тижні, перш ніж розпочати атаку.
Крім того, їхню тривогу викликала поведінка арабських країн – насамперед країн Перської затоки, відносини з якими протягом останніх двох років у Тегерана помітно покращилися. Іран побоювався їхньої реакції не меншою мірою, ніж відповіді Ізраїлю та Америки.
У лютому командувач сил «Кудс» Ісмаїл Каані прибув до Багдада, щоб особисто проінструктувати місцеві міліції шиїтів. Він наказав їм припинити атакувати американські військові об’єкти. Після того, як у січні шиїтські ополченці завдали удару по базі США в Йорданії, американці розбомбили тренувальні табори іракської «Хізбалли» та пригрозили Ірану ударом по власній території.
Тегеран зрозумів, що правила гри можуть змінитися і відреагував відповідним чином.
Починаючи з 4 лютого, жоден американський об’єкт у регіоні не зазнавав атак, хоча за кілька попередніх місяців по них було завдано понад 180 ударів за допомогою ракет та безпілотників. Іран і шиїтські ополченці пояснили зміну своєї тактики тим, що вони не хочуть заважати переговорам про виведення з Іраку 2000 американських військовослужбовців, які все ще перебувають на території країни.
Неважливо, що стало головною причиною «стриманості» ополченців шиїтів: виведення американських військ, яке готується, або відверті погрози США на адресу Тегерана. Але це повністю зруйнувало офіційну версію Ірану про те, що він не вказує своїм проксі, як діяти, і що проіранські міліції в Ємені, Іраку та Лівані діють незалежно, виходячи із внутрішньої ситуації у своїх країнах.
Поки що неясно, як іранська атака в ніч на 14 квітня вплине на хід виведення американських військ з Іраку. Але якщо США всерйоз візьмуться за створення регіональної військової коаліції – свого роду близькосхідного блоку НАТО, Ірак зможе відмовитись від нейтралітету та приєднатися до такого альянсу.
Якщо Байден зможе переконати ас-Судані вступити в союз з країнами Перської затоки, це стане серйозним стратегічним ударом по іранському режиму. Тому Тегерану необхідно терміново повернутися до стратегії «віддалених операцій» своїх проксі, яка до 14 квітня забезпечувала захист від прямих ударів і підтримувала його імідж серйозної регіональної загрози.
Наразі Іран докладає зусиль, щоб переконати своїх стурбованих сусідів у тому, що напад на Ізраїль був законною акцією самооборони після ізраїльського удару по офіцерам КВІР у Дамаску. Більше того, міністр закордонних справ Ірану Хосейн Амір Абдоллахіян повідомив, що Іран завчасно повідомив США про заходи, які готуються, і гарантував, що вони будуть зваженими і не призведуть до повномасштабної регіональної війни.
Високопоставлені іранські політики та військові виступили з аналогічними заявами. Вони наголосили, що в ніч на 14 квітня Іран використав лише малу своїх ракет та безпілотників, які були націлені виключно на військові об’єкти. Водночас, за їхніми словами, якщо Ізраїль завдасть наступного удару, йому варто очікувати набагато жорсткішу відповідь.
Про атаку Іран поінформував також Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати і, можливо, деяких інших своїх сусідів – союзників США. Як повідомила газета Wall Steet Journal, вони поділилися цією критично важливою розвідувальною інформацією ще до появи іранських повідомлень на ту саму тему. Однак тут же наголошується, що США довелося чинити тиск на цих союзників, щоб домогтися їхньої згоди на передачу розвідданих та приєднання до військових дій, а також відкриття свого повітряного простору для американських та, можливо, ізраїльських літаків.
Дилема, яка стоїть перед Саудівською Аравією та ОАЕ, не така проста, як може здатися на перший погляд. Обидві країни підтримують тісні відносини з Іраном і проводять протягом останніх двох років нову стратегію, в якій перевага надається дипломатичній та економічній співпраці, а не конфронтації. Крім того, ні Саудівська Аравія, ні ОАЕ, незважаючи на хороші офіційні та неофіційні відносини з Ізраїлем, не хочуть, щоб їх вважали союзниками Ізраїлю у жорстокій боротьбі проти палестинців.
Однак навряд чи вирішальний вплив на їхні дії мали інтереси Ізраїлю або хороші стосунки з Вашингтоном. Саудівська Аравія та ОАЕ пам’ятають про роки затяжної конфронтації з Іраном та побоюються, що навіть нинішнє потепління стосунків не зможе захистити їх від аналогічного удару по своїй території.
Іран, певне, не до кінця усвідомив наслідки атаки для своїх регіональних зв’язків. Можливо, він очікував, що всі арабські держави на знак солідарності з палестинцями стануть на бік єдиної країни, яка наважилася застосувати зброю проти Ізраїлю.
Іран проводить межу між підтримкою «вісі опору», що включає ХАМАС, та своїм «приватним» конфліктом з Ізраїлем. Так само арабські держави встановили межу своєї союзницької солідарності. Це не означає, що вони приєднаються до очолюваної США антиіранської коаліції (за участю Ізраїлю) або розірвуть відносини з Іраном. Втім, і Іран навряд чи розірве відносини з цими країнами, незважаючи на їхній суттєвий внесок у зрив його атаки. Про це, зокрема, свідчать переговори, що відбулися цього тижня, між головою іранського МЗС і його колегами з еміратів Перської затоки і Саудівської Аравії.
Тегеран прагне розрядити напруженість, стверджуючи, що атака в ніч на 14 квітня не має відношення до осі опору і пов’язана виключно із захистом іранського суверенітету.
Амір Абдоллахіян, напевно, нагадав своєму саудівському колегі Фархану ас-Сауду про напад натовпу на посольство Саудівської Аравії в Тегерані в 2016 році. Це призвело до розриву дипломатичних відносин між двома країнами на сім років. Очевидно, Амір Абдоллахіян зазначив, що так само, як Саудівська Аравія не могла проігнорувати цей інцидент, так і Іран мав відповісти на ізраїльський обстріл свого консульства в Дамаску.
Це вказує на те, що Іран, як і раніше, прагне розвитку відносин із сусідніми арабськими країнами, і це є частиною його стратегічної концепції. Питання полягає в тому, чи вирішить він в ім’я її реалізації поставити на чільне місце власні інтереси і приборкати своїх проксі, що діють у різних країнах. Для цього Іран повинен наказати хуситам припинити свої вилазки та досягти дипломатичного вирішення внутрішньополітичного конфлікту в Лівані.
Джерело: Цві Барель, “ХаАрец”
На знімку демонстрація в Ірані. Фото: AP Photo Vahid Salemi
