Іран чекає змін
Коли Верховний правитель Ірану аятола Алі Хаменеї доручив «Хізбаллі» ухвалити угоду про припинення вогню з Ізраїлем (за повідомленням The New York Times), він тим самим спростував чутки, що вже відійшов у інший світ. Однак ймовірно, що стан здоров’я Рахбара погіршився через вибір наступника, який був здійснений Радою мудреців 26 вересня. Алі Хаменеї не з’являвся на публіці з 7 листопада.
«Про його смерть ми б дізналися не з іранських ЗМІ, а зі зливу якоїсь із зарубіжних розвідок», — каже Микита Смагін, сходознавець і автор книги «Усім Іран. Парадокси життя в автократії під санкціями».
«Зміна лідера стане точкою біфуркації для Ірану, причому найзначнішою в 21 столітті, — вважає експерт. — Нинішній Верховний правитель, 35 років тому прийшовши до влади після Рухолли Хомейні, також серйозно змінив місцеву парадигму: гасло «Іран не Захід і не Схід» було знято з порядку денного — ІРІ стала державою, більш відкритою для взаємодії з Росією, Китаєм, приймати західні інвестиції – наприклад, французькі, які активно потекли сюди в 1990-ті роки. Лише західні санкції 2010-х років підняли Китай на місце ключового економічного партнера Ірану, яке займала до нього Європа. Ця зміна відбулася не з волі Ірану.
Тому в будь-якому разі відхід духовного лідера є провісником серйозних змін в Ірані. Інше питання — якими вони стануть, бо атмосфера в Ірані є іншою: 35 років тому більшість суспільства підтримувала зміни, а тепер влада переживає кризу легітимності. Десь до 70% населення, на мою оцінку, категорично не підтримують нинішню владу.
Моджтаба Хаменеї, який став новим наступником, — людина з глибин системи. Має духовну освіту, але ніколи не був за кордоном — принаймні немає свідчень його візитів кудись, хіба що паломництво могло кудись здійснювати. Тобто він погано уявляє, як виглядає світ за межами Ірану. Консервативних поглядів, що має колосальний вплив у Корпусі вартових ісламської Революції, та в міліції «Басидж», що було особливо помітно під час придушення протестів у 2009 році, і не тільки. Про нього ми знаємо не так багато, він не публічна особистість. Я б очікував від нього не лібералізації, але ще більшого закручування гайок — а як ще вижити, коли більшість населення налаштована проти влади? – і продовження спроб розвивати ядерну програму».
Смагін не згоден з думкою, що економіка Ірану, яка страждає від санкцій, може обрушитися під тяжкістю військових витрат. «Звичайно, вони мають серйозні проблеми, але це не колапс. Так, приблизно 40% рівень інфляції тримається там з 2018 року, після виходу Трампа з «ядерної угоди», причому це лише офіційна цифра. Але все-таки, хоч і насилу, ця країна потихеньку виходить до економічного зростання, близько 3-4% приблизно зростання ВВП в останні пару років — хоч і в ріалах. Зменшилася й залежність від нафти, порівняно з часом шаха чи періодом того, як Барак Обама ввів санкції. За різними оцінками, лише на 20-30% бюджет залежить від нафтових надходжень. Набагато менше, ніж у Росії, наприклад.
Щодо військових витрат теж багато спекуляцій: так, Іран витрачає багато, але витрати не «величезні» за регіональними мірками, не помірні суми. Приблизно як у Туреччині. Іран щодо коштів воює, він уміє це робити дешево, ставка — на ракети та безпілотники саме з цієї причини».
— Найголовніша проблема Ірану — це соціальна політика уряду, — каже експерт. — Вона — головний стовп, на якому ґрунтується, по-перше, масова підтримка (завдяки субсидіям на електрику, бензин тощо). На це йде більш як половина бюджету, і ось тут виходу немає: скорочення субсидій на продукти харчування чи енергію здатне спровокувати бурхливий протест, як це було після зростання цін на бензин у 2019 році. Люди, які й так живуть не дуже добре, вважають такі кроки зрадою щодо них. Ось це головна проблема. Якщо з військових треба щось десь зрізати, зменшивши або відмовившись від фінансування тих чи інших проксі, включаючи «Хізбаллу», є багато щодо безболісних варіантів — а ось як зберегти соціалку, незрозуміло.
Іран — країна дуже корумпована, серед високопосадовців це, я думаю, тотальне явище. Головний їхній виклик зараз — не лише люди, які можуть вийти на вулицю, а й ті бюрократи та співробітники владних структур, які теж не цілком готові далі терпіти таку Ісламську Республіку. Наскільки вони готові? Це питання на мільйон.
Тож транзит влади не буде таким спокійним, як 1989 року. В Ірані всі заповіти попереднього аятоли… випаровуються з його смертю. Загалом, як у будь-якій авторитарній системі. Тож зараз там буде «битва бульдогів під килимом», учасників цієї бійки багато, і я впевнений, що ми побачимо нові особи в числі опонентів КВІР у цій підкилимній боротьбі.
Прагматики розуміють, що система потребує серйозного переформатування. Не реформатори, а прагматики, адже й стан консерваторів не є монолітним. Але ми поки що погано розуміємо: скільки їх, наскільки впливові? Є ті, хто прагне продовжувати ворожнечу з Ізраїлем та США, але інші кажуть: давайте подивимося реальності в очі та визнаємо, що у військовому плані ми слабші. Так що обрання Моджтаби ще не гарантує йому повністю посаду Рахбара (хоча це найбільш можливий варіант). Є й інші потенційні претенденти. Занадто великий куш, щоб усі залишилися вірними завітам Хаменеї. Можуть з’явитись і ті, хто вважає, що країною має правити не духовний лідер, а військовий. Не говорячи про те, що на транзит впливатимуть і іноземні інтересанти – Ізраїль, Саудівська Аравія, Сполучені Штати, як тільки дізнаються, що транзит вже відбувається.
Останній удар Ізраїлю по Ірану дозволив іранцям не відповідати. Але радикали всередині Ірану в останній рік отримували дедалі більше повноважень. Вся надія загалом, що в ході транзиту до влади прийдуть люди раціональні. Насправді відмовитися від гасла «Смерть Ізраїлю» Ірану досить легко: населення на Ізраїль дивиться загалом байдуже, це питання їх взагалі не цікавить. Їх хвилюють ціни на продукти харчування, а ворожнечу з Ізраїлем вони сприймають як дурість, на яку відвернена їхня влада замість по-справжньому потрібних речей. З Ізраїлем, міркують вони, нехай ворогують араби, якщо їм треба. Арабів іранці не люблять, тож їхню війну з Ізраїлем не вважають своєю.
І навіть після ударів Ізраїлю по Ірану такий настрій в іранському суспільстві зберігається, бо не було практично жертв серед мирного населення, як і під час минулих диверсій. Завдяки чому іранці багато в чому сприйняли те, що відбувається, як якесь шоу: ось вони дивляться в прямому ефірі, як Ізраїль б’є по військових об’єктах режиму. Та їм це в якомусь сенсі навіть весело: вони дедалі більше усуваються від аятолу. Поки немає жертв серед іранського мирного населення — вони можуть так це сприймати, отже, залишається шанс уникнути цієї конфронтації, яка триває кілька десятиліть.
Фото: Office of Iranian Supreme Leader via AP
