Іракський фронт проти Ізраїлю закритий. Поки не осяде пил у Сирії

Іракський фронт проти Ізраїлю закритий. Поки не осяде пил у Сирії

У той час як хусити продовжують атакувати Ізраїль та судна в Червоному морі, на іракському фронті панує тиша відтоді, як близько місяця тому було підписано угоду про припинення вогню з Ліваном.

Вочевидь, причиною припинення вогню з цього напрямку став принцип “єдності фронтів”, якого, принаймні теоретично, дотримуються всі проксі-сили Ірану. Згідно з цим принципом, як війна є спільною справою, так і припинення вогню стосується всіх.

Цей принцип, який був проголошений лідером “Хізбалли” Хасаном Насраллою (і якому хусити не збираються слідувати), включав формулу, згідно з якою припинення війни в Газі призведе до припинення вогню з боку “Хізбалли”, але Насралла ніколи не давав жодних зобов’язань від імені інших проксі-сил Ірану.

Що ще важливіше, “Хізбалла” була змушена погодитися на припинення вогню до того, як воно було досягнуто в Газі, без будь-якої впевненості щодо того, чи буде воно досягнуто та коли.

У цій ситуації, і це було ще до успішного перевороту повстанців, що повалили в Сирії режим Асада, довірені особи Ірану зіткнулися з дилемою. Чи зобов’язує їх припинення вогню в Лівані, незважаючи на те що війна в Газі триває, або вони повинні дотримуватися іншого принципу, встановленого Іраном, згідно з яким кожен його клієнт вільний вживати заходів залежно від обставин, що існують у тій країні, де він діє.

Цей принцип був розроблений, щоб Тегеран мав можливість заперечувати свою участь і знімати з себе відповідальність за дії своїх довірених осіб, начебто вони не координуються і не керуються Тегераном. Таким чином Іран прагнув захистити себе від прямих атак. Цього більше недостатньо для протистояння новій реальності в Сирії.

Більша частина іранських сил виведена або втекла з Сирії. Іран втратив там свої військові бази, досі не встановлено прямий контакт з новим сирійським керівництвом. Тепер Тегеран змушений заново проаналізувати свої дії в регіоні, і не тільки щодо Ізраїлю. Він повинен швидко розробити нову стратегію, яка збереже його здатність впливати на події в Лівані та забезпечить поточні витрати і подальшу реабілітацію “Хізбалли”.

Тегерану також доведеться мати справу з втратою контролю в Сирії, особливо у зв’язку з “рейдерським захопленням” Туреччиною, як це назвав обраний президент Трамп, центрів влади в Сирії. Він також повинен підготуватися до можливості того, що європейські країни знову звернуться в Раду Безпеки ООН з проханням ввести проти Ірану міжнародні санкції, враховуючи його триваючі порушення ядерної угоди, і захистити активи, які він все ще має, в основному його вплив в Іраку.

Питання про триваючу участь проіранських іракських ополченців у війні є невід’ємною частиною комплексу іранських міркувань, і, згідно з повідомленнями з Іраку та Лівану, схоже, що це питання знайшло узгоджене рішення.

В інтерв’ю іракському інформаційному агентству Shafaq News, даному Каземом аль-Фартусі, представником ополчення “Сайід аш-Шухада” (одного з озброєних ополчень, що входять до “фронту підтримки”), аль-Фартусі сказав, що операції ополчення проти Ізраїлю були пов’язані з діями “Хізбалли” в Лівані.

“Коли там було досягнуто угоди про припинення вогню, операції іракських ополченців також припинилися”, – сказав він. Аль-Фартусі додав, що деякі їхні партнери в Іраку висловили свої сумніви щодо цього рішення.

Ліванський сайт Al-Akhbar, близький до “Хізбалли”, опублікував детальний звіт, згідно з яким усі ополченці дійшли згоди з іракським урядом про припинення операцій проти Ізраїлю. Сторони також домовилися не коментувати події в Сирії “з огляду на регіональні та міжнародні вимоги розформувати ополчення та передати їхню зброю державі”. За словами джерела сайту, високопоставленого члена іракського ополчення “Ан-Нуджаба”, Іран надав їм свободу приймати рішення щодо подій у Сирії.

Ірак є ключовою країною для Ірану, саме він був першою країною, що визнала уряд Іраку після падіння Саддама Хусейна. Іран поспішив відкрити консульства в курдському регіоні і став союзником Іраку та його найважливішим торговельним партнером. Таким чином, Іран став найбільшим бенефіціаром Другої війни в Перській затоці. Переворот у Сирії тепер ставить Іран та ополченців, що діють під його покровительством, а також уряд Іраку на найважливіше роздоріжжя.

У перші дні повстання, коли було незрозуміло, що збираються робити повстанці, і, головне, яких успіхів вони досягають, уряд Іраку виступив із засудженням повстання і вимагав зберегти режим Асада в Сирії. Коли стало відомо про масштаби успіху повстанців, уряд Багдада змінив свою позицію і почав адаптуватися до нової ситуації, закликаючи до створення в Сирії правової держави, яка захищатиме права меншин.

Водночас прем’єр-міністр Іраку Мухаммед Шиа ас-Судані провів серію зустрічей з регіональними лідерами, щоб скоординувати позиції. Ірак прийняв близько 3000 сирійських солдатів, які втекли на його територію, але дуже швидко наказав їм повернутися до Сирії та роззброїв їх, плануючи повернути зброю сирійському уряду. Багдад також зіткнувся з сильним міжнародним тиском, в основному американським, що вимагав від Іраку припинити “народну мобілізацію”, яка включає в основному проіранські ополчення.

Проблема в тому, що іракські ополченці стали невід’ємною частиною режиму. Захоплення “Ісламською державою” значних територій в Іраку в 2014 році та ганебна слабкість іракської армії призвели до рішення почати “народну мобілізацію”. Вона ґрунтувалася на релігійній постанові, даній головою іракських шиїтів аятолою Алі ас-Систані, та на наказі тодішнього прем’єр-міністра Іраку Нурі аль-Малікі. В рамках “народної мобілізації”, в якій брало участь понад 70 міліцій, також була створена група проіранських ополчень, і вони стали частиною “вогняного кільця” Ірану, націленого проти Ізраїлю.

Ці ополчення не зроблені з одного тіста. Деякі з них лояльні Алі ас-Систані, затятому політичному та ідеологічному противнику іранської системи правління. Інші користуються покровительством політиків і священнослужителів, які не обов’язково є прихильниками Ірану.

Але проіранські ополченці використовуються Тегераном не лише як військова сила, а й як важіль політичного впливу за моделлю, за якою діє “Хізбалла” в Лівані. Ополчення “народної мобілізації” стали офіційною частиною сил безпеки Іраку, і ці ополчення фінансуються з його державного бюджету.

Однак проіранські ополченці також мають паралельний потік фінансування, з іранськими поставками грошей та зброї. Частина фінансування, можливо, більша частина, заснована на захопленні силою зброї багатьох галузей економіки, включаючи приватні “банки”, тендери на фінансовані урядом проекти, нафтові термінали, збір мит та місцевих податків.

Цей військово-фінансовий комплекс, що працює за моделлю, створеною КСІР в Ірані та “Хізбаллою” в Лівані, перетворив шиїтські міліції на свого роду паралельний уряд, потужний і впливовий на політику офіційного уряду. Але з владою приходить відповідальність за захист цих активів. Необхідність збалансувати внутрішні іракські інтереси ополченців та інтереси Ірану, а також ці інтереси та участь у міжнародних конфліктах, таких як війни в Газі та Лівані, породила чимало суперечок.

Одним із результатів цього стало те, що лише небагато з цих проіранських ополченців брали участь у “фронті підтримки” і дотримувалися принципу “єдності арен”. Вони атакували ізраїльські та американські цілі, тоді як інші ополченці віддавали перевагу позиції спостерігача.

Сумнівно, що уряд Іраку може навіть оголосити про свій намір розпустити ці ополчення, не кажучи вже про те, щоб почати це робити, не викликавши політичної кризи з подальшими насильницькими зіткненнями на вулицях.

Воно прагне досягти тиші, припинення військової активності ополченців, щоб не лише нейтралізувати міжнародний тиск, але й запобігти можливості громадянського повстання в Іраку широких верств населення, які можуть надихнутися успіхом такого повстання в Сирії. Це ті верстви, які десятиліттями культивували опозицію впливу Ірану в Іраку.

Узгоджене з Іраном рішення ополченців утриматися від обстрілу Ізраїлю та американських цілей може, принаймні в короткостроковій перспективі, дати урядам Іраку та Ірану необхідний їм політичний спокій до тих пір, поки ситуація в Сирії не проясниться і поки президент Трамп не займе Білий дім.

Автор: Цві Барель

Джерело: “ХаАрец

Фото: AP Photo/Hadi Mizban