І Ізраїль, і Ліван хочуть роззброїти «Хізбаллу». Чи можливо це?
Ідентичність «Хізбалли» та саме її існування нерозривно пов’язані з її озброєнням. Групування користується підтримкою ліванських шиїтів, які здебільшого не поділяють теократичних прагнень організації. Однак вони вірять, що «опір» захищає їх від зовнішніх загроз, зокрема з боку Ізраїлю, і надає їм почуття гідності.
Нині «Хізбалла» веде двосторонні перемовини з президентом Лівану Жозефом Ауном саме щодо цього питання. Вона наполягає, що не має наміру здавати зброю, оскільки це рівнозначне самогубству. Натомість угруповання намагається зберегти себе та свій арсенал через застарілу модель інтеграції в ліванську систему, що змушує Ізраїль активно протидіяти цим зусиллям.
«Хізбалла» переживає кризу, яка загрожує її існуванню. Під час нещодавньої війни з Ізраїлем вона зазнала майже повного розгрому. Навіть після укладення перемир’я армія Ізраїлю продовжувала завдавати ударів по зброї та бойовиках «Хізбалли». Ситуацію погіршують також падіння режиму Башара Асада в Сирії та тиск адміністрації Трампа на Іран і його союзників. Усередині країни також неспокійно — більшість ліванців, окрім шиїтів, ставляться до угруповання вороже. Деякі політики, включно з колишніми союзниками, вимагають його роззброєння, і Бейрут обережно, але серйозно порушує це питання.
Проте «Хізбалла» вже не раз відповідала на подібні виклики. Вона з’явилася під час громадянської війни в Лівані як безкомпромісне продовження ісламської революції в Ірані. У своєму «Відкритому листі» 1985 року вона відкинула будь-яку співпрацю з ліванською державою, назвавши її «безнадійною», та оголосила про намір викорінити її «несправедливу» систему.
Таїфська угода, укладена за посередництва Сирії, вимагала роззброєння всіх озброєних угруповань. Догматики «Хізбалли» на чолі з Субхі аль-Туфайлі вимагали продовження боротьби з Ізраїлем. Проте прагматики на чолі з Аббасом аль-Мусаві та Хасаном Насраллою вирішили інтегруватися в ліванську політичну систему та зміцнити зв’язки з Сирією.
У 1992 році «Хізбалла» увійшла до парламенту, згодом до уряду, і навіть уклала союз з колишніми ворогами — партією «Амаль» та «Рухом за майбутнє». Після виведення сирійських військ у 2005 році угруповання знову зміцнило свою позицію, наполягаючи на ролі «захисника опору» у складі уряду.
«Хізбалла» навіть перетворила найбільшу християнську партію — «Вільний патріотичний рух» — на союзника, а згодом співпрацювала з партією Саада Харірі. У промові 2022 року Насралла прямо заявив, що участь у політиці потрібна для захисту «опору».
Сьогодні «Хізбалла» знову вдається до звичної тактики: вдає готовність до переговорів, але не дозволяє торкатися її зброї. Вона стверджує, що монополія держави на зброю стосується лише внутрішньої безпеки, а не «опору». Відмова Ауна перетворити «Хізбаллу» на частину армії, мовляв, — це лише його особиста думка.
Угруповання хоче, щоб переговори завершилися ухваленням «стратегії національної оборони», яка дозволить офіційно зберегти її озброєння як частину «сил Лівану». Але шанс реалізувати цю мету залежить від збереження підтримки серед шиїтів, тож «Хізбалла» прагне відкласти будь-яке рішення до виборів у травні 2026 року.
Кінець «Хізбалли» можливий лише за волі самих ліванців. Війна Ізраїлю проти угруповання була успішною, але не остаточною: для повної ліквідації потрібна була б масштабна окупація, яка перевищує ресурси Ізраїлю.
Тому Ізраїль та міжнародна спільнота мають ставитися до змін у Лівані з обережним песимізмом. Ключові фактори — військова сила «Хізбалли» та її підтримка серед шиїтів — поки що залишаються незмінними. Якщо Аун і Салам справді прагнуть її роззброєння, ізраїльська кампанія може надати їм перевагу. Якщо ж ні — Ізраїль бодай не буде захоплений зненацька.
Девід Дауд — директор із досліджень Лівану, Ізраїлю та Сирії в UANI (Об’єднані сили проти ядерного Ірану), науковий співробітник Atlantic Council.
«ХаАрец», Н.Б.
Фото: ліванка з прапором «Хізбалли» в Кфар-Кілі, Південний Ліван.
AP Photo / Hassan Ammar
