Хто годує російську «машину війни» порохом
Незважаючи на те, що у російсько-українській війні активно застосовуються і ударні БПЛА, і реактивні системи залпового вогню, від 70 до 80 відсотків усіх втрат з лютого 2022 року, – результат артобстрілів. Це акцентує увагу на величезній важливості забезпечення ЗСУ боєприпасами для артилерії.
Такого висновку дійшли експерти київського Центру оборонних реформ. Їхні доповіді є закритими, призначені для вузького кола осіб, але в них використовується, в тому числі, інформація з відкритих джерел. У звіті під назвою “Російська збройова коаліція” розповідається про те, хто і як допомагає Росії виробляти боєприпаси.
Бавовняна сировина з Узбекистану та Казахстану
З початку вторгнення росіяни випустили близько 11 мільйонів артилеристських снарядів. Іншими словами, витрачається близько 10 тисяч снарядів на день, а в окремі періоди ця цифра сягала і 60 тисяч. Таку велику витрату потрібно заповнювати. Російські офіційні особи заявляли, що значно збільшили власне виробництво артилеристських снарядів, але, мабуть, цього недостатньо, тому й були потрібні додаткові закупівлі в КНДР.
Головна причина, через яку російський ВПК не може налагодити більший випуск снарядів – нестача вибухових речовин для них. До повномасштабного вторгнення, 2021 року, Росія імпортувала 395 тонн вибухівки. У 2022 році було закуплено 274 тонни, основним постачальником став Китай, і 21 тонна надійшла зі Франції (у доповіді не уточнюється, чи була французька поставка здійснена ще до 24 лютого).
Потім ембарго на поставки вибухівки запровадив Китай, і Росії довелося вирішувати цю проблему. Але для налагодження місцевого виробництва все одно потрібна імпортна сировина. Наприклад, для бездимної вибухівки потрібна бавовна (точніше, продукт її переробки), виробництво якої на території РФ було практично згорнуто ще в 1960-ті, радянські роки: тоді поставки здійснював Узбекистан. Так, у 2019 році Росія виростила лише 80 тонн бавовни, ще 800 тоді ж отримала з Узбекистану, і 3 мільйони тонн – із США.
У результаті перед вторгненням і під час війни головними постачальниками бавовняної пульпи для агресора стали країни Середньої Азії: Узбекистан і Казахстан 2021 року поставив до РФ 4 мільйони тонн пульпи, 2022 року – вже 10 мільйонів, а 2023 року лише Узбекистан збільшив поставки до 11 мільйонів тонн сировини, що використовується для виробництва снарядів. У грошовому еквіваленті загальний обсяг російського імпорту бавовняної пульпи у 2023 році був уже у 5,5 разів більшим, ніж у довоєнному 2021-му.
Найбільші постачальники – в Узбекистані. Це хімзавод «Фергана», співвласники якого Рустам Мумінов та Михайло Глухов мають російське громадянство. Засновник іншої фірми-постачальника “Raw materials cellulose LLC” – Лариса Уткіна, але є дані, що і до цього підприємства пряме відношення має Рустам Мумінов. Є також Baxtteks-Farm LLC (власники Туйгун Сарібкарієв і фірма Sarbon Teks STM, яка, ймовірно, перебуває у володінні громадянки РФ Ольги Талової) та інші.
Російський імпорт із Казахстану відстежувати важче, оскільки обидві країни входять до блоку ЄАЕС і, відповідно, не потребують митного декларування. Проте, за даними UN Comtrade, глобальної бази даних ООН щодо міжнародних торгових операцій, майже весь експорт бавовняної пульпи з Казахстану припав саме на Росію. Більшість поставок здійснив казахстанський комбінат Khlopokprom cellulose LLP. Причому в одному з контрактів, укладених з російським Алексінським хімкомбінатом, прямо сказано, що ця сировина (йдеться про 300 тонн) може використовуватися для оборонних потреб. Щоправда, він був підписаний ще до лютого 2022 року. Загалом за контрактами, підписаними з Росією, Казахстан раніше зобов’язався забезпечувати цю країну бавовняною пульпою до 2026 року.
У звіті названо й найбільших отримувачів сировини для виробництва вибухівки з російської сторони: відомі імена підприємств, названі поіменно їхні засновники та директори. Фактично, це готова база для внесення до санкційних пакетів США, ЄС, інших держав, які намагаються приборкати агресора та покарати тих, хто йому допомагає. Наприклад, Олександр Борисович Ліфшиць, який керує Казанським державним пороховим заводом з 2017 року, потрапив під санкції ЄС лише 23 лютого 2024 року. Важко зрозуміти, чому так довго чекали європейці і чому він досі не включений до списків санкцій в інших країнах.
Нітроклітковина з Тайваню та Німеччини
Вироблену з бавовняної сировини нітроклітковину, яка і становить 60% у бездимному пороху, залежно від рівня азотування, можна застосовувати і для цивільних, і для військових потреб. Азотуванням завжди в РФ займалися, як правило, військові підприємства, тому навіть військова доктрина Росії до 2020 року передбачала довести до рівня 50% інтеграцію цих військових виробництв у цивільну економіку. Іншими словами, цей ринок діє так: у мирний час цивільні підприємства забезпечують нітроклітковиною ВПК, а у військовий, коли потреби ВПК зростають, цивільні підприємства нарощують імпорт.
У 2022-2023 pоках фінансові витрати РФ на закупівлі нітроклітковини теж зросли втричі, у порівнянні з довоєнним періодом 2000-2021 років: з 9,7 до 28,6 мільйона доларів, а кількість самих поставок зросла на третину (з 269 до 359). Цивільними потребами (наприклад, виробництвом фарб, включаючи друкарські, та емалей) таке різке зростання пояснити неможливо, більше того – у «суміжних» цивільних виробництвах у цей період спостерігалося не зростання, а спад.
Хто постачає в РФ цю сировину? Після введення санкцій ЄС багато європейських країн припинили поставки нітроклітковини, в якій рівень вмісту азоту перевищував 12,5% (саме така використовується для військових потреб, з рівнем нижче – для цивільних). Але якщо, наприклад, Чехія, Нідерланди та Італія повністю припинили поставки, то Німеччина лише зменшила їх на 33% від попереднього обсягу.
Більше того: з квітня 2022 року німецький імпорт став надходити до РФ через турецьку посередницьку компанію Noy Ic Ve Dic Ticaret Ltd, яка, окрім Росії, працює також з Іраном. У той же період поставки цього товару в Росію почав Китай, збільшив поставки і Тайвань. У результаті за період з 1 березня 2023 по 31 грудня 2023 через цю маловідому турецьку фірму було прогнано поставок на 12,4 мільярда доларів – 80% всього тайванського експорту, 80% турецького, 90% німецького і 96% поставок з Таїланду.
Разом з цим ця фірма поставляє у Росію поліуретан, який є продуктом подвійногоп ризначення. Його імпорт у 2022 та 2023 роках. також виріс у Росії вдвічі. Серед інших постачальників – Індія, Індонезія, Бразилія. Усі виробники, постачальники та філії в інших країнах (наприклад, у Грузії) також відомі.
За даними агентства Reuters, військово-політичне керівництво РФ поставило перед ВПК завдання збільшити виробництво артилерійських снарядів до 2 мільйонів одиниць на рік. Це дозволить Кремлю продовжувати свою агресію. І це вказує світовій спільноті на необхідність вжити термінових заходів, щоб максимально перешкоджати поставкам сировини, що використовується у виробництві зброї цієї країни.
При цьому попит на нітроклітковину на Заході теж зараз перевищує пропозицію, тому укладачі звіту вважають, що переорієнтувати багато виробництв можливо без втрат для них. Наприклад, Тайвань, на який сьогодні припадає близько п’ятої частини всіх поставок нітроклітковини до Росії, міг би перенаправити сировину до країн НАТО, які також виробляють боєприпаси, зокрема для України.
Джерело: Еміль Шлеймович, “Деталі”
Фото: AP Photo/Libkos
