Хасан Насралла: історія життя (і смерті?)

Хасан Насралла: історія життя (і смерті?)

64-річний Насралла (його загибель все ще не підтверджена офіційно; все ще є ймовірність, що в результаті удару він не був ліквідований, а отримав поранення) очолював «Хізбаллу» 32 роки – з 1992-го, коли Ізраїль ліквідував його попередника Аббаса Мусаві. Він вважається харизматичним та розумним лідером, який перетворив цю організацію на одного з головних ворогів Ізраїлю, та на одну з найбільш значних загроз для ізраїльського тилу, що проявилося у Другій Ліванській війні у 2006 році.

Насралла народився 1960 року в бідній родині в Бейруті. Він був старшим із дев’яти дітей. З юних років він виявляв інтерес до ісламу і багато часу приділяв вивченню релігії. З початком громадянської війни у ​​Лівані 1975 року його сім’я залишила Бейрут. Пізніше Насралла приєднався до громадського руху шиїтів «Амаль», який підтримував відносини з Іраном і Сирією.

У 16 років він вирушив до Наджафа в Іраку і почав навчатися у релігійній семінарії. Де й потрапив під опіку Аббаса Мусаві, який згодом став генеральним секретарем «Хізбалли».

У 1978 році сотні ліванських проповідників і студентів були депортовані з Іраку, серед них були Насралла і Мусаві. Насралла повернувся до Лівану, щоб боротися в лавах руху «Амаль», і був призначений командиром цієї організації в районі долині Бекаа. 

Одночасно він викладав іслам у семінарії у Баальбеку. І коли в 1982 році Ізраїль увійшов в Ліван, Насралла залишив «Амаль» і перейшов до більш радикальної шиїтської організації «Хізбалла», натхненної ісламською революцією в Ірані, яка почала отримувати фінансову та військову допомогу від Тегерана.

Ця організація народилася, коли Ліван був занурений у хаос громадянської війни «всіх проти всіх» і протистояння з релігійними екстремістами в той самий час, коли велася Перша ліванська війна з Ізраїлем. “Вакуум, що виник на півдні Лівану, став у середині 1980-х років сприятливим тлом для стрімкого виходу “Хізбалли” на ліванську арену”, – писав історик-сходознавець, професор Еяль Зісер.

«Хізбалла» розпочала свою діяльність у 1983 році атаками на ізраїльські та західні об’єкти в Лівані. Ця організація була відповідальна за сотні вбивств та поранень. 

Терористична діяльність продовжилася і після того, як війська Ізраїлю відійшли в 1985 році у буферну «зону безпеки»: «Хізбалла» стала основною силою, яка протистоїть ЦАХАЛу в цій зоні, змінивши в цій якості палестинську ООП, очолювану Ясіром Арафатом.

До кінця 80-х Насралла вже був однією з центральних постатей у цій організації, а коли зрозумів, що йому надано керівну посаду, вирушив до іранського міста Кум, щоб продовжити релігійне навчання. У Ліван він повернувся 1989-го, через рік став старшим командиром «Хізбалли», а 1992 року обійняв посаду Мусаві, якого Ізраїль ліквідував ракетним ударом з вертольотів.

Популізм – характерна риса періоду правління Насралли. Виступаючи із заявами, він покладався на особисту харизму. Промови його неодноразово були дуже агресивними, особливо коли він висловлювався на адресу Ізраїлю та США. Під керівництвом Насралли ця організація шиїтів розширила свою діяльність, крім військової, на інші сфери — політичну, економічну та соціальну, і утвердила свої позиції в ліванському суспільстві. У 1992 році «Хізбалла» вперше взяла участь у загальних виборах, і отримала [у парламенті] 12 місць.

У своїх виступах Насралла намагався наголошувати на провідній ролі очолюваної ним організації у захисті Лівану. У 1990-х роках «Хізбалла» проводила атаки на сили ЦАХАЛу на півдні Лівану, що призвело до двох великих ізраїльських операцій — «Дін ве-хешбон» у 1993 році та «Грона гніву» у 1996-му, внаслідок яких було вбито бойовиків «Хізбалли», а також понад 200 цивільних осіб у Лівані.

Під керівництвом Насралли «Хізбалла» розширила свою зарубіжну діяльність і провела смертоносні атаки на єврейські та ізраїльські об’єкти: у столиці Аргентини, Буенос-Айресі десятки людей загинули внаслідок нападів на ізраїльське посольство у 1992 році, та на єврейський громадський центр у 1992 році.

Старшого сина Насралли, який був бойовиком «Хізбалли», ЦАХАЛ ліквідував 1997 року в Південному Лівані. “Ізраїль не повинен радіти загибелі мого сина, який у бою повстав проти окупантів з гвинтівкою в руці”, – сказав тоді Хасан Насралла. Опір «Хізбалли» зрештою вплинув на громадську думку в Ізраїлі, появу організації «Чотири матері» та виведення ізраїльських військ з Лівану, в односторонньому порядку і без підписання будь-якої угоди, у травні 2000 року.

Ехуд Барак вважав вихід з Лівану важливим досягненням, найзначнішим за його короткий термін перебування на посаді прем’єр-міністра Ізраїлю. Однак багато хто в Ізраїлі відчув дискомфорт і приниження, вважав це капітуляцією і критикував навіть сам спосіб виведення військ – поспішність, з якою його робили, вважали демонстрацією слабкості та відсутності твердості.

Вихід ізраїльських військ значно зміцнив позиції Насралли і в Лівані, і в усьому арабському світі. «Організація «Хізбалла» зробила те, що здавалося неможливим – вигнала ізраїльські війська з Південного Лівану, не давши жодної компенсації ЦАХАЛу за його принижений вигляд… Не дивно, що в арабському світі почали звучати голоси, які закликають і Хафеза Асада, і Ясіра Арафата вчинити з Ізраїлем “по-лівански”, – писав Зісер. В очах багатьох не лише в арабському, а й у всьому мусульманському світі «Хізбалла» перетворилася на головну силу боротьби арабів проти Ізраїлю.

Насралла представив своє досягнення як історичний поворотний момент в ізраїльсько-арабському протистоянні. За його словами, «Хізбалла» змогла домогтися того, чого досі не вдавалося домогтися жодній арабській країні чи армії — вигнати Ізраїль із території, що утримується ним, без будь-яких умов, компенсацій і зобов’язань. 

Насралла вихвалявся, що виявив ахіллесову п’яту Ізраїлю: втому ізраїльського суспільства, а також його чутливість до збереження життів своїх солдатів. 26 травня 2000-го року він виголосив промову, в якій сказав:

“Декілька сотень бойовиків «Хізбалли» змусили наймогутнішу країну на Близькому Сході підняти білий прапор. Час, коли сіоністи лякали ліванців та арабів, минув – тепер саме сіоністське утворення живе у страху… Цей страх переважає не лише на окупованій півночі Палестини, але також у серці Тель-Авіва та в глибині всієї окупованої Палестини. Ізраїль, який володіє ядерною зброєю і найбільшою авіацією в регіоні, цей Ізраїль — слабший за просту павутину”.

Після виведення ізраїльських військ «Хізбалла» взяла під свій фактично повний цивільний та військовий контроль район ізраїльсько-ліванського кордону. І доклала зусиль до того, що стати центральною силою ліванських шиїтів, витіснивши рух «Амаль». На виборах і до парламенту, і до місцевих органів влади з 1990-х років кандидати «Хізбалли» отримували явну перевагу над конкурентами.

Хоча вивід ЦАХАЛу супроводжувався недвозначною заявою Ізраїлю про те, що на будь-яке порушення його суверенітету реакція буде сильною і буде негайною – на практиці Ізраїль поводився стримано в період з 2000 по 2006 роки. «Хізбалла», очолювана Насраллою, іноді вчиняла напади на сили ЦАХАЛу вздовж кордону. Перший серйозний напад було вчинено лише через п’ять місяців після виведення військ: трьох солдатів ЦАХАЛу – Біньяміна Авраама, Аді Авітана та Омара Суада – було вбито, а їхні тіла викрадено. У 2004 році Насралла досяг ще одного успіху в боротьбі з Ізраїлем — досяг угоди, в рамках якої тисячі ліванських та палестинських ув’язнених було звільнено в обмін на тіла трьох солдатів ЦАХАЛу, викрадених на горі Дов, та громадянина Ізраїлю Ельханана Таненбаума.

2005 року Насралла у своєму виступі сказав: «Головною метою створення організації було протистояння сіоністам у цьому регіоні. І «Хізбалла», як і раніше, прихильна до цієї мети… Коли один єгипетський журналіст відвідав мене… і запитав, чи є знищення Ізраїлю та звільнення Палестини та Єрусалиму метою «Хізбалли», я відповів: «Це – основа ідеології «Хізбалли», і це щось більш святе, ніж мета… Покоління засновників цієї організації все ще живе. Це покоління бачить документи та фільми, що свідчать про те, що цю землю було захоплено, і називається вона «Палестина», а не «Ізраїль». Ми зіткнулися з істотою, яка завоювала чужу землю, вигнала людей, що жили на ній, і вчинила масові вбивства. На нашу думку, ця держава є незаконною, це ракова пухлина, це причина всіх криз і воєн, і вона не може сприяти досягненню справжнього миру в регіоні. Тому ми не можемо визнати державу Ізраїль. Навіть «колись», як вважають деякі – адже палестинські права не можуть мати термін придатності».

12 липня 2006 року, після того, як «Хізбалла» викрала ще двох солдатів — Ехуда Гольдвассера та Ельдада Регева — і вбила вісім ізраїльських військовослужбовців у кількох інцидентах, Ізраїль розпочав війну проти неї: уряд на чолі з Ехудом Ольмертом ухвалив рішення відступити від політики стримування, якої дотримувалися попередні кабінети. У Другій Ліванській 44 ізраїльських мирних жителів було вбито ракетами, і 119 солдатів загинули в боях з «Хізбаллою». Життя на півночі, аж до Хайфи, завмерло, близько мільйона ізраїльтян були змушені ховатися у сховищах та захищених кімнатах.

Історик Урі Бар Йосеф назвав цю війну «найпровальнішою з усіх воєн Ізраїлю». 

Ольмерт обіцяв ліквідувати «Хізбаллу», позбавити Ізраїль загрози ракетного обстрілу і домогтися звільнення викрадених — але не досяг жодної з цих цілей. «Хізбалла» не розпалася, а згодом тільки посилилася, тіла викрадених солдатів вдалося повернути лише через два роки, і навіть ракетний обстріл припинився лише через місяць.

Ольмерт вихвалявся, що Рада Безпеки ООН схвалила важливу резолюцію – №1701, ухвалену у серпні 2006 року. Але і зараз, через 18 років після Другої Ліванської війни, вона не реалізована на практиці. У ній йдеться, що ліванський уряд має керувати територією країни, а інші збройні організації будуть роззброєні.

Насралла оголосив про перемогу одразу після війни. «Сьогодні ми святкуємо божественну, історичну та стратегічну перемогу. Чи є серед нас хтось, хто міг собі уявити, що кілька тисяч членів ліванського опору зможуть твердо стояти протягом 33 днів просто неба перед найпотужнішими повітряними силами у світі? Близький Схід… вистоє проти… кращого танка у світі та проти найсильнішої армії в регіоні», — сказав він. Насралла висловив гордість тим, що його люди перетворили «елітні дивізії противника на переляканих мишей», і зробив висновок: «Те, що виявилося в ході боїв, — це лише мала частина наших можливостей».

Але й «Хізбаллі» було завдано серйозної шкоди. Насралла визнав це, коли сказав, що якби він розумів, як Ізраїль відреагує на викрадення своїх солдатів, то не наказав би своїм людям робити таке.

Друга ліванська війна принесла Насраллі ще одне досягнення – ще більше зміцнення політичного статусу. Він вимагав для своїх союзників портфелі в ліванському уряді і отримував їх. А коли його вимоги відкинули, «Хізбалла» пішла з уряду та організувала масові демонстрації протесту в Лівані.

У травні 2008 року в Бейруті спалахнули запеклі зіткнення між силами «Хізбалли» та ополченцями, які підтримують уряд — після того, як уряд вирішив заборонити приватну медіа-мережу цього угруповання. У сутичках загинули понад 80 людей, і уряд скасував своє рішення. А в угоді, підписаній тоді в Катарі між урядом Лівану та Хізбаллою, йшлося, що третина міністрів в уряді національної єдності будуть членами організації, що давало Насраллі право вето на рішення уряду.

Однак на загальних виборах у червні 2009 року створений «Хізбаллою» блок «8 березня» отримав лише 57 місць у парламенті, а 71 місце дістався блоку «14 березня», очолюваного Саадом аль-Харірі, який виступив проти сирійського впливу в Лівані. Його батька, колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка аль-Харірі, було вбито в 2005 році, і його вбивство приписували «Хізбаллі».

У 2011 році Спеціальний суд у справах Лівану в Гаазі видав ордери на арешт чотирьох високопосадовців «Хізбалли» за вбивство батька Харірі, і звернувся до влади Лівану з проханням заарештувати їх. У відповідь на це члени блоку «8 березня» та ще один міністр вийшли з уряду, що призвело до його падіння.

Того ж року вибухнула революція «арабської весни», яка вразила Близький Схід. 

Насралла висловив підтримку повстанням у Тунісі, Єгипті та Бахрейні, але коли повстання піднялося в Сирії, Насралла підтримав свого союзника Башара аль-Асада, а «Хізбалла» приєдналася до бойових дій у Сирії проти повстанців.

У наступні роки, побоюючись замаху на життя, Насралла рідко з’являвся на публіці. Промови він вимовляв зі свого укриття у Лівані. Часто з’являлися повідомлення про погіршення здоров’я генсека Хізбалли, але він щоразу появою на телеекранах спростовував ці чутки.

Незважаючи на велику підтримку в Лівані, опоненти Насралли та «Хізбалли» часто критикували їх, стверджуючи, що їхні стосунки з Іраном віддалили від Лівану країни Перської затоки, які в минулому були важливим джерелом економічної допомоги. Внаслідок цього країна вже багато років страждає від гострої кризи і наростаючих злиднів.

Джерело: Офер Адерет, “ХаАрец”

Фото: AP Photo/Hussein Malla