Хаос у БАГАЦ: Нетаньягу рішуче налаштований підкорити собі Ізраїль
Якщо комусь ще потрібні були докази розкладання системи влади в Ізраїлі — він отримав їх у залі Верховного суду.
Депутатка від правлячої партії бешкетувала там без жодних перешкод; батько загиблого солдата забарикадувався в приміщенні та образив охоронця, який виставив його назовні; прихильники Нетаньягу вигукували журналісту: “Краще б ти помер сьогодні”. Ні в кого не залишилося сумнівів. “Багато років я не бачив такої ненависті, — сказав один із присутніх, який раніше брав участь у сотнях судових засідань. — Я відчув, що судді бояться”.
“Немає такого суду у світі, який міг би допустити подібне”, — заявив голова Верховного суду Іцхак Аміт за мить до того, як перервав засідання. Навряд чи в західному світі знайдеться суд, який виконавча влада так послідовно і методично розчавлює. Те, що сталося, — принаймні частково — виглядало як заздалегідь спланована і зрежисована акція.
Це передбачуваний крок у сценарії, написаному Нетаньягу для своїх прихильників: сценарії, в якому головний ворог — всередині, в суді, в інститутах правосуддя. Ворог, який плете змови проти влади і, отже, зраджує націю.
Ця ідея проникла так глибоко, що сьогодні позивачі змушені пересуватися будівлею суду в супроводі охорони. “Наступного разу ми прийдемо зі зброєю”, — заявив суддям Еліад Шарга з Руху за якість влади.
Все це — частина давно і послідовно реалізованого сценарію. По суті, це хроніка заздалегідь передбаченої загибелі. Верховний суд знову зібрався з питання, яке стало прямим наслідком історичної помилки — дозволу обвинуваченому залишатися на посаді прем’єр-міністра.
Цього разу судді розглядали спробу запобігти відставці голови ШАБАКу, який відмовився підкоритися тиску Нетаньягу і звільнити його від необхідності давати показання у “тисячних справах” під приводом міркувань “національної безпеки”.
Після попереднього вердикту деякі судді спробували знизити суспільну напругу, затвердивши угоду про конфлікт інтересів, яка нібито мала створити “стіну” між прем’єр-міністром і обвинуваченим. Порушення цієї угоди, згідно з домовленістю, мало призвести до визнання Нетаньягу тимчасово недієздатним.
Але лист Ронена Бара, як і багато подій останніх років, лише підтвердив, наскільки ілюзорними були ці обіцянки. У реальності Нетаньягу фактично має імунітет і використовує всі доступні ресурси, щоб покращити своє становище, не наражаючи себе на реальну небезпеку.
Схоже, що ні юридичний радник уряду, ні судді Верховного суду не наважаться реалізувати загрозу про відсторонення — навіть не ризикнуть попередити його, що він рухається саме в цьому напрямку. Проти нього досі не порушено кримінальну справу, хоча тиск на голову ШАБАКу являє собою набагато серйозніший і руйнівніший конфлікт інтересів, ніж його зв’язки з Арноном Мільченом або Шаулем Аловичем.
Серед тих, хто прийшов на засідання на підтримку Ронена Бара, виділявся Пелег Реді — один із трьох високопоставлених співробітників ШАБАКу, які розкрили справу “Лінія 300”. Тридцять років тому уряд, навпаки, намагався зберегти на посаді керівника служби, який віддав наказ холоднокровно стратити двох терористів, а потім керував організацією лжесвідчень. Тоді, як і зараз, юридичний радник став на захист держави від вседозволеності влади. У тому випадку рішучість “охоронців брами” призвела до відставки Авраама Шалома. Сьогодні ж картина набагато похмуріша.
У зруйнованої ізраїльської демократії майже не залишилося способів захиститися від людини, яка має намір добити її остаточно. З Баром у Нетаньягу не вийшло, але хто може гарантувати, що наступний голова ШАБАКу не виявиться “своєю людиною”, як, наприклад, Дані Леві? Адже навіть голова поліції пройшов комісію Груніса. І таких “своїх” людей ставатиме все більше.
Високопоставлені чиновники нічим не відрізняються від решти — вони теж хочуть спокійно повертатися додому, просуватися по службі.
А приєднатися до банди набагато простіше, ніж іти проти неї. Ознаки капітуляції та морального виродження помітні не лише в держапараті, але й в університетах, у ЗМІ та в судах.
Аміт зробив на засіданні кілька обнадійливих заяв — вони показали, що він бачить загальну картину. Його слова можуть означати, що суд планує повернути відповідальність уряду і зобов’язати його діяти строго за законом. Таке рішення дасть Бару ще трохи часу на посаді, але, зрештою, він все одно піде. Тоді уряд зосередиться на завершенні процесу відставки Галі Бахарав-Міари — крок на шляху до повного контролю над усім державним фундаментом.
Представник уряду Ціон Амір уже привідкрив завісу майбутнього за версією коаліції, поскаржившись, що Бар не задіяв ШАБАК проти тих, хто закликав припинити добровільну службу в резерві на знак протесту проти судового перевороту. «Я в шоці», — відреагував Аміт. Це була єдино можлива реакція.
Скоро виповниться п’ять років з моменту рішення суду 0:11 — і Нетаньягу як ніколи близький до того, щоб остаточно підкорити собі державу, яка наважилася притягнути його до відповідальності.
Стійкість Галі Бехарав-Міара, залишки протестного руху, уламки вільної преси та нечисленні незалежні судді поки стримують цей процес. Але напрямок, обраний прем’єром, цілком очевидний: демонтаж усіх інституцій, які можуть завадити встановленню особистої влади. І в цьому контексті важко втішатися навіть тим, що Талі Готліб все ж вивели із зали.
Автор: Гіді Вайц
Джерело: “ХаАрец“
Фото: Олів’є Фітуссі
