
ХАМАС переміг?
Цілком можливо, що воєнна кампанія Ізраїлю в Газі в кінцевому підсумку знищить військове керівництво ХАМАСу, або вбивши Яхью Сінуара і тих, хто з ним, або змусивши їх вирушити у вигнання. Але, на жаль, ХАМАС уже виграв перший раунд у боротьбі, що спалахнула після нападу 7 жовтня.
Мета ХАМАСу або його керівництва в Газі при організації нападу 7 жовтня досі незрозуміла, якщо не брати до уваги демонстрацію їхньої вбивчої антисемітської ідеології. Але, ймовірно, серед завдань — звільнити якнайбільше палестинців із ізраїльських в’язниць і самоствердитися як сила, з якою необхідно рахуватися, показавши разом з тим неефективність ФАТХу та керівництва Рамали (на яке багато палестинців уже дивляться як на купу корумпованих колабораціоністів).
Палестинці, звільнені в обмін на деяких захоплених ХАМАСом ізраїльських заручників 7 жовтня, повернулися до своїх будинків на Західному березі та у Східному Єрусалимі, а не в Газі. І це безумовний успіх ХАМАСу.
А ще ХАМАС витримує тиск ЦАХАЛу довше, ніж у будь-якій минулій війні Ізраїлю. Тим самим серйозно підриваючи статус ЦАХАЛу як засобу стримування. З неприємними довгостроковими наслідками: ЦАХАЛ не виглядає непереможним.
ХАМАС досяг успіху і на регіональному рівні. Принаймні, на даний момент створена ефективна перешкода нормалізації відносин між Саудівською Аравією та Ізраїлем, і підвищено ціну, яку наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман вимагатиме від Ізраїлю, щоб таку угоду схвалило його власне населення та «арабська вулиця».
І, принаймні, на даний момент жодна країна в регіоні не хоче підписуватися під Авраамовими угодами або чимось аналогічним (хоча саудівці скоріше готові укласти свою власну угоду, ніж брати участь у будь-якій, що нагадує еміратську).
Інші регіональні наслідки менш очевидні. Напад ХАМАСу, безумовно, пішов на користь Ірану, поставивши у складне становище і саудитів, і американців. Але, хоч би як багато ХАМАС за ці роки не отримав від іранської підтримки, Тегеран, схоже, не ініціював жовтневий напад, прагнув не переступити межу (хоча неясно, де ця межа) і не хотів ризикувати повномасштабним конфліктом зі США та Ізраїлем. Завданий Ізраїлем минулого тижня удар по високопоставленим офіцерам КВІР у Дамаску — за умови, що удар справді був ізраїльським — стане випробуванням цієї політики стриманості.
Криза також поставила інтригуючі питання щодо ступеня контролю Ірану над союзниками в регіоні, особливо над хуситами.
На міжнародному рівні, хоча адміністрація Байдена намагалася йти по канату і балансувати між підтримкою Ізраїлю і внутрішнім і міжнародним тиском з метою припинення ізраїльських військових дій, криза продемонструвала більш слабку здатність Америки командувати в регіоні. Чим створила простір для інших країн, які прагнуть розширити свій вплив, особливо для Росії (яка виграє і від відвернення міжнародного інтересу від України до Близького Сходу).
Китай, можливо, у більш складному становищі, оскільки криза оголила фундаментальну слабкість політики Пекіна, який досі намагався бути добрим для всіх, забезпечуючи поставки нафти і просуваючи власні комерційні інтереси. Наприклад, оголилася порожнеча саудівсько-іранського пакту, укладеного в березні 2023 року за посередництва Китаю.
Додатковими плюсами для ХАМАСу і для палестинської справи загалом стали криза американо-ізраїльських відносин і кількість країн, які активно розглядають питання про визнання палестинської держави.
У результаті ХАМАС домігся того, чого не зміг досягти президент Палестинської автономії Аббас — повернув палестинське питання на міжнародну мапу після довгих років, коли воно залишалося в категорії «Занадто складно» і водночас розглядалося як вирішуване в принципі.
При цьому ХАМАС, крім іншого, продемонстрував крихкість європейської підтримки Ізраїлю, попри безпосередню реакцію на жах 7 жовтня, частково через необхідність враховувати чутливість численних мусульманських меншин у європейських країнах, але також через загальне і все більш поширене сприйняття Ізраїлю як окупаційної держави, яка відмовляє палестинцям у їхніх правах, і нинішньої кампанії ЦАХАЛу як непропорційної, невиборчої та навіть геноцидної. Ситуація посилилася після загибелі співробітників World Central Kitchen.
Стрімка делегітимація Ізраїлю після 7 жовтня може розглядатися як ще один доказ перемоги ХАМАСу.
Що буде далі, лишається в тумані Якщо ХАМАС набрав очки та забезпечив світу та регіону неможливість повернутися до 6 жовтня, то залишається лише сподіватися, що його перемога виявиться порожньою, зокрема й у Газі, де страждання місцевого населення можуть послабити його підтримку.
Не виключено, що плани ХАМАСу мають довгостроковий характер, і тоді всім — Заходу, арабським державам (таким, як і ми, противникам ХАМАСу та його ідеології), і, звичайно ж, Ізраїлю і Палестинській автономії (а кому ж ще?) — має бути серйозніше, енергійніше і тісніше, ніж раніше, взаємодіяти, щоб не дати ХАМАСу здобути остаточну перемогу.
Ключовий момент — складання пакету, який покладе край поточним бойовим діям і забезпечить звільнення ізраїльських заручників, як живих, так і тіл загиблих. Непростий шлях до відновлення Гази та широких переговорів щодо основних проблем ізраїльсько-палестинського конфлікту.
Каменів спотикання на шляху до такого пакету дуже багато. Зрозуміло неприйняття Ізраїлем потенційної палестинської «держави терору». Але мене самого турбує, що будівництво поселень на Західному березі і в Східному Єрусалимі і зсув праворуч в ізраїльському суспільстві та політиці, а з палестинської сторони – неадекватність керівництва в Рамаллі – наглухо забивають вікно для рішення про дві держави, яке було б правильним вирішенням проблеми.
Якщо це так, то в найближчому майбутньому не існує альтернативного вирішення, крім триваючого конфлікту, який роз’їдає обидва суспільства.
Але серйозніша проблема може бути в Ізраїлю. Схоже, що він знову опиниться у пастці явної, а не прихованої, як раніше, окупації Гази. Посилюється фундаментальний конфлікт між простором «однієї держави», що де-факто створюється між Середземним морем і річкою Йордан, і мрією про демографічно обґрунтовану єврейську державу, що виникла, коли світ був ворожий до євреїв.
Деякі прихильники жорсткої лінії можуть мріяти про вирішення цієї проблеми шляхом вигнання чи іншого заохочення переїзду мільйонів палестинців до Єгипту та Йорданії.
Але навіть якби така можливість була, вона призвела б до дестабілізації Хашимітського Королівства, що стратегічно невигідно для Ізраїлю, і призведе до загострення ізраїльсько-єгипетських відносин, оскільки Єгипет буде неминуче проти будь-якого такого кроку.
Можлива перемога Трампа, судячи з попереднього президентства, лише посилить основну напруженість і посилить ризики для довгострокової стійкості Ізраїлю в регіоні.
У мене, який знає багатьох ізраїльтян і палестинців, які працюють заради миру, який вони навряд чи колись побачать, розривається серце, хоча розпач ніколи не повинен бути варіантом політики.
Джерело: сер Том Філліпс – британський дипломат, був послом в Ізраїлі у 2006-10 роках і в Саудівській Аравії у 2010-12 роках, «ХаАрец»
Фото: AP Photo/Oded Balilty