
Гідеон Саар: «Входячи до уряду, ти поділяєш і його відповідальність». Інтерв’ю
8 грудня 2020 року Гідеон Саар залишив «Лікуд», заявивши, що Біньямін Нетаніягу веде і партію, і країну в прірву. Можливо, він першим чи одним із перших серед політиків правого табору побачив те, чого інші ідеологічно близькі до нього ізраїльтяни не помічали.
«Ізраїль потребує двох речей: єднання, що особливо важливо для країни, яка воює на кілька фронтів, і виправлення, яке поверне нам надію. Але ні виправлення, ні надії не буде, доки особи, які перебували при владі 7 жовтня – в уряді, включаючи прем’єра, а також у системах безпеки та розвідки – не підуть у відставку».
Будучи опозиціонером, Саар приєднався до «кабінету війни» після різанини, вчиненої ХАМАСом, і коли стало зрозуміло, що уникнути великої війни з терористами не вдасться. Будучи правим, який багато років провів у «Лікуді», Саар залишив нинішню «цілком праву коаліцію», незважаючи на війну, чим накликав на себе новий шквал критики.
– Ваші противники з-поміж правих кажуть, що ваш вихід із «коаліції війни» завдає шкоди загалом владі правих…
– Я не знаю, що таке «влада правих» і що від неї взагалі є у нинішньому уряді. Питання в тому, чи правильною дорогою йде країна, зокрема у війні. Ми [партія Ямін мамлахті] приєдналися 17 жовтня до уряду, створили «уряд надзвичайної ситуації», щоб об’єднати і зміцнити його після 7 жовтня, і зробили це всупереч нашому знанню, що ми приєднуємося до поганого уряду.
Однак, як член уряду, ти поділяєш і його відповідальність. І, якщо кабінет рушив у неправильному напрямку, – все, ти вже прив’язаний до нього. Ти намагаєшся вплинути на вибір напрямку, але, якщо не вдається зрушити його зі шляху, який ти з абсолютною впевненістю вважаєш помилковим, тобто за який ти ніяк не можеш взяти на себе частину відповідальності – а саме такими були мої почуття і моїх товаришів, ти залишаєш уряд.
Обраний шлях, на нашу думку, веде до поразки у війні [з ХАМАСом]. Тому залишитись у ньому було б безвідповідально. Представлятимемо свою думку ззовні в надії, що досягнемо більше, ніж у коаліції.
– На що саме ви намагалися вплинути і не досягли успіху?
– Насамперед на базове питання: як ведеться війна. Я наполягав на тому, що зменшення військового тиску – зниження швидкості, інтенсивності та потужності атак, а не розтягування його на довгий період замість цього – абсолютно суперечить нашим національним інтересам. З кількох причин.
Насамперед, знижуючи тиск на ХАМАС, ми зменшуємо і шанси на укладення нової угоди щодо звільнення викрадених. По-друге, затягування війни в Газі спричиняє і продовження військових дій на північному кордоні, через які 100 тисяч наших евакуйованих звідти громадян не можуть повернутися до своїх домівок. І, нарешті, затягування бойових дій безпрецедентно погіршує наші міжнародні позиції. Що серед іншого завдає шкоди і нашим можливостям воювати.
Тому війну треба було вести інакше – швидше, потужніше, інтенсивніше. А ми, воюючи вже понад шість місяців, досі не досягли в Газі своїх цілей і досі не увійшли до Рафіаху. Нам потрібна була інша динаміка! Звісно, вона вимагала б інших людських ресурсів. Але ми вже кілька місяців взагалі нікуди не рухаємося, обмежуємося рейдами – десь дрібними, десь більше… Ми запізнюємося зі знищенням військових сил ХАМАСу, що невірно, не логічно і лише віддаляє нас від досягнення цілей цієї війни.
– Пам’ятаю, один із перших сценаріїв наших військових передбачав повільну зачистку сектора із просуванням у середньому на один кілометр на день – заради скорочення втрат особового складу.
– Але ми вже не говоримо ні про кілометр на день, ні про 500 метрів навіть: після Хан-Юніса ЦАХАЛ нікуди не рухається. Якщо комусь здається, що Ізраїль має необмежений час на цю війну, то він передусім ні з традицією наших воєн не знайомий, ні характеру нинішньої ситуації не розуміє. Тому на багатьох засіданнях кабінету я говорив: з часом наше становище лише погіршуватиметься. Саме так сьогодні відбувається.
Ще одне завдання – ліквідувати управлінський потенціал ХАМАСу. Адже це не тільки військова організація, а й політична. Проте уряд не тільки не мав жодного системного плану з досягнення цієї мети, але й навіть доставку гуманітарної допомоги організували так, що вона зміцнювала і сам ХАМАС, і його можливості впливати на жителів. Адже навіть на ранніх етапах [війни] було відомо, що ХАМАС візьме під свій контроль гуманітарну допомогу. В результаті все управління гуманітарними поставками провалилося.
Я закликав кабінет піти іншим шляхом: створити в Газі – тимчасово, до кінця війни – «гуманітарну адміністрацію», яка б співпрацювала з іншими країнами, але «пульт» від ситуації залишився б у нас. Тому що саме в цей короткий час, період війни, вирішується питання: або ми – або ХАМАС. Цей шлях запобіг би нинішній ситуації, коли ми однією рукою знищуємо ХАМАС, а іншою – посилюємо.
– Але ж ми шукали партнера на тому боці, проте безуспішно. Наприклад, намагалися домовитись із місцевими кланами…
– Думати, що під час гарячої фази воєнних дій там може звідкись з’явитися правління, яке буде нашим партнером – ілюзія. Причому вона ввижається не тільки нашому політичному керівництву, а й вищим армійським чинам. Реальність інша: поки ХАМАС не роздавлений, жодна місцева сила не погодиться піти проти нього віч-на-віч. Цю операцію [щодо створення «гуманітарної адміністрації»] Ізраїль мав провести сам, співпрацюючи з іншими країнами.
Зверніть увагу, я не говорю про «військову адміністрацію», яка мала б займатися всіма сферами життя, від освіти до вирішення муніципальних питань. Ні, я пропонував саме «особливу гуманітарну адміністрацію», яка б діяла лише під час війни, щоб уникнути посилення ХАМАСу та запобігти іноземній критиці. Арабські країни були б раді співпрацювати з нами замість того, щоб намагатися доставляти допомогу самостійно. Є у світі і безліч приватних структур, які працюють із будь-якими країнами, арабськими чи ні, і здатні поширювати гуманітарну допомогу [у секторі Газа], тоді як Ізраїль зберігає там свою військову присутність. Все це сприяло б падінню влади ХАМАСу.
– Нинішня коаліція – вочевидь права (за винятком, можливо, «Єврейства Тори», та й то не повністю). Ви говорили про невірний військовий шлях, а чи влаштовує вас, теж правого, нинішній внутрішньополітичний шлях нашої держави, за якого вже заарештовували за пости в соцмережах за «неправильні думки» та заборонили мовлення великої міжнародної ТБ-мережі? Вам не здається, що ми виходимо на слизьку доріжку, яка приведе нас зовсім не туди, де хотілося б опинитися? Хто гарантує мені, простому громадянину, що під час війни та прикриваючись війною цей уряд не веде нас у диктатуру?
– Як я вже казав, це поганий уряд, якому ми протистояли з першого дня його появи, 29 грудня 2022 року. Ми б і не подумали входити до нього, якби не 7 жовтня. Але в той же час я не маю відчуття, що зараз ведеться підготовка до диктатури.
– Якщо людина опублікувала свою думку проти ЦАХАЛу, чи резонно її заарештовувати? Якщо Аль-Джазіра транслює не те, що нам подобається, чи треба її закрити?
– Публікації бувають різними. Підбурювання до вбивств євреїв має спричинити арешт.
– Якщо Нафталі Беннет повернеться до політики, чи погодитеся ви об’єднатися з ним у рамках політичного блоку чи навіть однієї партії із загальним списком?
– З 2020 року я очолюю партію та не займаюся теоретичними припущеннями. Продовжу й надалі. Буду дуже радий, якщо Нафталі Беннет повернеться до суспільного життя. Я бажаю йому успіхів.
Джерело: Еміль Шлеймович, “Деталі”
Фото: Моті Мільрод