
Галант не може зникнути із суспільного життя. Його обов’язок – висловитися, голосно і ясно
Як і інші, які пішли у відставку до нього, Йоав Галант у середу ввечері дав зрозуміти, що планує повернутися. Не дивно, що він користувався військовою термінологією. Зараз саме час, сказав він, «провести оцінку ситуації та обрати курс дій… щоб досягти наших цілей та провести за собою».
Це бажання зрозуміле, але шанси невеликі. Звичайно, він наголосив, що вірить у шлях «Лікуд» — правлячої партії, і натякнув, що балотуватиметься на місце у її списку. Але «Лікуд» 2025 року більше схожий на «Єврейську міць» фашистську, коханістську партію Ітамара Бен-Гвіра — від її лідера до задніх лав. Це секта. Більшість її членів сповідує культ особистості, інші — просто слабаки. Чесна, принципова людина місця там не знайде.
Після принижень і неприємностей, які прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу у вівторок увечері пережив завдяки Бен-Гвіру в кнесеті, він, лежачи на лікарняному ліжку, безсумнівно, отримав певну втіху від відставки Галанта. Після відходу Галанта з кнесету правляча коаліція знову налічуватиме 68 депутатів. Навіть відхід Бен-Гвіра, який зараз є лише гіпотетичним, залишить його з 62 депутатами.
За нормального стану справ цього було б достатньо, щоб зберегтися і до 31 березня ухвалити бюджет. Проблема полягає у законопроекті про відхилення законопроекту. Не очевидно, що формула, яку зараз розробляють у кабінетах міністра оборони та ультраортодоксальних політиків, справді набере більшість у кнесеті.
Галант точно охарактеризував документ як «законопроект про призов, який суперечить цінностям ЦАХАЛу та держави Ізраїль, який надасть звільнення більшості ультраортодоксальної громади». Краще б він залишився в кнесеті і проголосував проти, але тоді (а може, й раніше) «Лікуд» оголосив би його перебіжчиком та заборонив йому брати участь у наступних виборах.
Галант залишиться в пам’яті як один із найвпливовіших міністрів оборони за 76 років існування країни. Він заслужив своє місце на небесах, коли в ніч на 25 березня 2023 року попередив, що судова реформа уряду є «явною і справжньою небезпекою для безпеки країни». Він був звільнений, відновлений і в очах Нетаніягу та його родини став заклятим ворогом. Його мужність і незалежність під час війни ніяк не сприяли тому, щоб він став ближчим до правлячої сім’ї та її підлабузників в уряді.
Він «взяв на себе відповідальність» за свою роль у катастрофі, спричиненій атакою ХАМАСу 7 жовтня 2023 року, і зажадав створення державної комісії з розслідування, хоча міг передбачити, що не залишиться після її роботи з медаллю. Він вимагав створення альтернативного ХАМАСу уряду в секторі Газа, до якого ввійшли б люди з Палестинської автономії, ще в січні 2024 року. І він голосно та чітко виступав від імені сімей заручників — єдиний в уряді.
Все це сприяло його зміщенню з посади міністра оборони, але головною причиною стало його наполегливе протистояння блефу про призов. «Ось чому мене змістили», — сказав він у середу ввечері, і мав рацію.
Таким людям, як він, за Нетаніягу не місце в «Лікуді», де необхідні риси характеру — покірність, послух і поклоніння перед імператором.
Але Галанту не слід зникати зі свідомості громадськості. Його публічний обов’язок — висловитися, розповісти, що відбувалося — хто не діяв у перші дні війни, хто зривав угоду щодо звільнення заручників, хто раз за часом обманював Вашингтон. «Мовчання — боягузтво і бруд», як писав Зеєв Жаботинський у «Пісні Бейтара».
Фото: Gil Cohen-Magen Pool Photo via AP