Фаділа Мааруфі: «Ісламські фундаменталісти закликали мене обезголовити». Інтерв’ю
Фаділа Мааруфі живе у Бельгії. Внучка емігрантів-берберів, вона порвала з ісламом і веде світський спосіб життя, більшу частину свого часу приділяючи соціально-антропологічним дослідженням. «Я всім серцем із жертвами 7 жовтня. Я думаю про них. Я знаю, що найскладніше ще попереду, і дуже сподіваюся, що їх [заручників] звільнять», – сказала вона в інтерв’ю «Деталям». Незважаючи на серйозні погрози на свою адресу, ця смілива жінка віддала перевагу розмові з ізраїльським ЗМІ, не приховуючи ні обличчя, ні імені.
Її дід із бабусею приїхали до Бельгії у 1960-х з Марокко. Сама вона працювала соціальним працівником у бідному передмісті Брюсселя. Сьогодні Фаділа Мааруфі – директор Брюссельської обсерваторії фундаменталізму, з 2015 року проводить семінари та симпозіуми з протидії ісламізму. Також вона кандидат наук у Вільному університеті Брюсселя, стажист в Інституті досліджень арабського та мусульманського світу (IREMAM) в Екс-Марсельському університеті, магістр антропології Католицького університету Лувен-ля-Нев та… одна з учасниць європейської проізраїльської групи “7 жовтня”.
– Знаєте, чому я увійшла у боротьбу проти ісламізму та передусім антисемітизму? Я народилася у Брюсселі. Мої батьки дітьми приїхали до Бельгії. Моя сім’я з тих, хто приїздив сюди на роботу, на шахти, – розповідає вона. – Ми з півночі Марокко. Ріфа – берберське плем’я, насильно навернене до ісламу.
У нашому районі вирощували гашиш, у нас було перехрестя наркотрафіку. Торгівля наркотиками – традиційний бізнес, але водночас на ті ж наркогроші велася і продовжує вестися ідеологічна і релігійна обробка. І тут, у Європі, ісламська пропаганда теж годується з наркотрафіку.
Я старша з восьми дітей у нашій сім’ї (молодший брат Фаділи – Ібрагім Мааруфі, півзахисник кількох футбольних команд, виступав у тому числі за італійський клуб «Інтер». – прим. «Деталtq»). Спочатку наш район був міжнародним. Там жили італійці, бельгійці та марокканці. Поступово кількість марокканських сімей зростала. Діти відвідували релігійні мусульманські школи. А там викладали, що всі, хто не сповідує іслам, – свині. Що обікрасти, обдурити таку людину – не гріх. Що насильство та агресія проти такої людини – не гріх.
Діти, виховані подібним чином, починали поводитися агресивно стосовно своїх сусідів, і поступово квартал ставав мусульманським. “Своїх” ображати не можна, а “чужих” – запросто. У моєму класі більшість складали діти марокканців, і над викладачами-бельгійцями просто знущалися. Особливо над викладачами «ворожих» природничих наук та фізкультури. Вчитель фізкультури ставив нуль дівчинці, яка не хотіла йти в басейн. Басейн для мусульманки – харам. Тоді до школи приходили розбиратись її «старші брати», і захисту від них не було.
Виховання дівчаток – окрема тема. Її завдання – домашні справи, вийти заміж та народжувати воїнів ісламу. Дівчинку готували до того, що вона має стати доброю мусульманською дружиною. Заміж вийти у 15 років. А в Бельгії повноліття – лише у 18.
Але у 1980-ті батьки цих дівчат залишалися іноземними робітниками. Дівчинку вивозили до Марокко, видавали заміж, і вона поверталася вже з марокканським чоловіком, а в Бельгії це сприймалося як закони, за якими живуть іноземці. Вважалося, що оскільки вони є тимчасовими працівниками, то попрацюють – і поїдуть. А вони залишалися. І чоловіки проходили за категорією «возз’єднання сімей». Дружина ставала “засобом пересування” для чоловіка, потрібного клану або місцевій, бельгійській, злочинній спільноті. Проповідують у мечеті, що жінка – вмістилище гріха, тому дівчатка безправні та підконтрольні.
Друга тема – антисемітизм. У нашому районі був єврейський квартал та синагога Рю-де-Клінік. З благословення священнослужителів у цю синагогу кидали «коктейлі Молотова», на неї нападали, особливо коли загострювалася ситуація в Ізраїлі.
У період з 1960-х по 1980-і Бельгія відчувала нестачу робочих рук. Запрошені раніше італійці та іспанці, коли відновився рівень життя в їхніх країнах, перестали приїжджати на заробітки. Тоді й почався приплив рабсили з Марокко. Це так званий новий пролетаріат, який використали на тяжких фізичних роботах. Міцні хлопці, серед яких, звісно, формувався культ сили. Стали виникати банди, дитячі та дорослі. Починалися погроми, розправи, бунти.
Тоді, щоб зберегти «соціальний спокій», влада (переважно соціалістична партія) почала наймати таких людей, які мають вагу у своїй спільноті, вуличними охоронцями та дружинниками. Адже це часто були люди кримінального профілю. Або їхні бійці. Так вони отримали певну легальну владу у громаді та контакти з місцевою владою.
Вважалося, що вони збережуть спокій у кварталах з більшим відсотком марокканського населення. Ліві соціалісти робили все, щоб отримати їхні голоси: субсидії на соціальні служби, привілеї, невтручання в місцеві порядки, які навіть суперечать законам… Утім, схема інкорпорування агресивних прибульців до органів місцевого самоврядування заради спокою влади певною мірою працює по всьому світу.
Сьогодні існують дві філософії і два світи, які їх поділяють. Філософія західного світу – цінність життя сьогодні. А для того, хто сповідує іслам, життя сьогодні – це лише приготування до смерті. Все, що зараз, не має значення. Потім буде рай. І сьогодні мусульмани, які живуть на Заході, використовують наївність західного менталітету і брешуть західному світу в обличчя. Я сама звідти і чітко розумію: поширення ісламізму на весь світ, іншалла, – не теорія змови, а їхнє реальне завдання.
Моя родина була із толерантних. Бабуся і дід товаришували у Марокко зі своїми сусідами-євреями. Коли я, почувши в школі, розповіла бабусі про «брудних євреїв», вона попросила мене ніколи більше так не говорити.
Моя мати спочатку дотримувалася досить широких поглядів, але на неї вплинули сини – “великі брати”, що росли в тому ж кварталі. Вони забороняли їй слухати музику, яка їй подобалася, пояснювали, що можна і чого не можна… Вони приносили це з вулиці і індоктринували її. А я категорично не хотіла так жити далі. І у 12 років пішла до католицької школи. Заслуга моєї родини полягає в тому, що вони дозволили мені піти. Я була найстаршою – можливо, тому.
І виявилося, що існує не лише ненависть. У католицькій школі вчитель вперше в моєму житті говорив про любов і життя, а не про смерть та ненависть. Для мене це стало відкриттям. Я хотіла вчитися і будувати своє життя, а не ставати дружиною невідомо чиєюсь за чужою вказівкою. Я – єдина у сім’ї, хто отримав університетський диплом.
Я усвідомлюю, що не перебуваю в безпеці. У тому числі із боку своєї родини. Два мої брати – кримінальні авторитети, відомі у Бельгії, Франції та Голландії. Я остаточно порвала з родиною у 23 роки.
За кілька років до цього один із братів спробував мене принизити публічно: зустрівши на вулиці, звелів підійти до нього і наказав швидко йти додому. З ним була його компанія. Я дала йому по фізіономії. Він опустив очі, і його гопники опустили очі… Але це було тоді.
А зараз моя родина не знає моєї адреси. Я стежу, щоб мене не знайшли. Я вступила до університету, навчалася. У 2014–2016 роках увійшла до кола «сестер-мусульманок» – щоб зрозуміти практику вербування, дізнатися, чому ці жінки погоджуються робити зі своїх дітей солдат-мусульман.
Те, що трапилося 7 жовтня, мене не здивувало – я знаю їхню філософію. Але мене абсолютно шокувало, наскільки Ізраїль не готовий. Безпорадність Європи в аналогічній ситуації була б очікуваною. А Ізраїль, оточений ворогами, мав передбачити таке. І друге, що шокувало – солідарність миру з ХАМАСом, плюс байдужість феміністських організацій до страждань інших жінок.
Я проти антисемітизму не з 7 жовтня 2023 року. Я 2021-го вийшла з ізраїльським прапором до посольства Ізраїлю. Фундаменталісти у відповідь закликали мене обезголовити. Я отримала 250 тисяч погроз у соцмережах. Моя мати оголосила, що я їй більше не дочка. У Бельгії я вигнанець та підбурювач. Мене публікують лише у Франції.
Я сама виходець з ісламу. І розумію, наскільки мої знання цієї релігії небезпечні для тих, хто вагається, хто ще не готовий жертвувати собою і близькими. Але я говоритиму. Про діяльність групи «7 жовтня» вже розповіли мої товариші, а я хочу ще раз наголосити на важливому. І, повірте, я знаю, про що говорю. Якщо Ізраїль програє цю війну, це означатиме перемогу ісламського світу. Програє вся земна цивілізація. “Мир”, “дружба”, “поступки” – наївні помилки. Все вирішити може лише перемога Ізраїлю.
Джерело: Нателла Болтянська, “Деталі”
Фото та відео надані Фаділою Мааруфі
