Еволюція, не революція: шляхи розвитку іранського режиму після війни
Попри сподівання Ізраїлю та США, нетривала, але руйнівна 12-денна війна з Іраном не призвела до зміни режиму в Тегерані. Хоча Біньямін Нетаньягу та іранські дисиденти за кордоном закликали іранців вийти на вулиці, нової революції не сталося.
Втім, війна активізувала дискусії про майбутнє держави і навіть породила припущення про серйозну перебудову системи управління — тим паче, що «день після» нинішнього верховного лідера, 86-річного Алі Хаменеї, може бути вже не за горами.
Видання Newsweek наводить думки аналітиків про те, які зміни може зазнати іранський режим — не революційним, а еволюційним шляхом. За їхніми словами, якщо зміни й справді відбудуться в Ірані, то найімовірніше вони виникнуть зсередини — з боку тих, хто вже має міцний вплив.
Ці дебати розгортаються на тлі змін у балансі сил в Ірані, де спостерігається унікальне розмаїття політичних фракцій — духовенство як правлячий клас і подвійність військової влади, розділеної між Корпусом вартових Ісламської революції (КВІР) та звичайними збройними силами Ісламської Республіки Іран, також відомими як «Артеш».
КВІР суттєво зміцнив політичну владу і вплив за десятиліття з моменту свого створення під час Ісламської революції 1979 року. Деякі спостерігачі вважають, що зростання цих елітних сил може навіть затьмарити постать наступного верховного лідера.
Тим часом «Артеш» — нащадки дореволюційної іранської армії, якою командувала повалена монархія — давно витіснений КВІР у ключових питаннях. Але деякі експерти припускають, що це може змінитися, особливо після значних втрат, яких КВІР зазнав у битві з Ізраїлем, та зростання присутності «Артеш» на вищих щаблях влади.
КВІР розгромлений, але не знищений
Серед головних претендентів на консолідацію влади — КВІР, який зазнав серйозних втрат, але далекий від знищення після війни з Ізраїлем, вважає Алі Альфоне, старший науковий співробітник Інституту арабських держав Перської затоки у Вашингтоні.
Вплив КВІР в країні зростав упродовж останніх десятиліть, коли баланс сил між ним і духовенством зміщувався. Зіткнувшись із зростаючими внутрішніми вимогами політичних, економічних і соціальних реформ — вимогами, які режим або не хотів, або не міг задовольнити — разом із постійними зовнішніми загрозами, Хаменеї дедалі частіше делегував управління як внутрішніми репресіями, так і зовнішньою обороною саме КВІР.
Ця залежність мала свою ціну: значні економічні поступки та зростаючий вплив КВІР на ухвалення стратегічних рішень.
Сьогодні КВІР залишається гігантською силою — 190 000 членів і фінансова імперія, яка контролює до половини економіки Ірану. Але його мережа простягається й за межі Ірану. Вже контролюючи могутнє воєнізоване формування «Басідж», якому доручено підтримання внутрішнього порядку, КВІР став також рушієм коаліції «вісі спротиву», яка, хоч і зазнала втрат у 20-місячній війні з Ізраїлем, усе ще діє в Лівані, Іраку, Сирії, Ємені та за їхніми межами.
Збитки, яких зазнали сили КВІР і проксі-групи в регіоні внаслідок нещодавньої війни, значні. Але невдачі цього конфлікту можуть врешті-решт змусити уже впливовий КВІР покласти провину на політичних і релігійних керівників. Широкий загал, який уже ненавидить духовний режим, на якийсь час може проігнорувати співучасть КВІР у цих поразках.
Армія на других ролях — поки що
Експерти стверджують, що політична роль давно ігнорованих звичайних збройних сил «залишиться незначною». Але не виключають, що це може змінитися зі зміною внутрішньої динаміки Ірану.
Камран Бохарі, старший директор Інституту стратегії і політики New Lines у Вашингтоні, зазначає, що саме за «Артеш» варто уважно стежити, оскільки внутрішня ситуація в Ірані еволюціонує.
«Я думаю, що відбудеться протилежне, — сказав Бохарі. — “Артеш” використає Хаменеї, використає громадську думку, використає людей, яких відсторонили, — більш прагматичних консерваторів і реформістів — для створення коаліції».
Посилаючись на розмови з людьми всередині країни, Бохарі зазначив, що Хаменеї, «пригнічений» впливом КВІР, уже «почав також покладатися на “Артеш”, залучаючи його до рівняння», аби зберегти контроль.
Серед небагатьох публічних ознак того, що «Артеш» може відігравати більшу роль, — призначення генерал-майора Абдолрахіма Мусаві, колишнього головнокомандувача армії, замість начальника штабу Збройних сил Ірану генерал-майора Мохаммада Багері, який був одним із численних високопоставлених діячів КВІР, убитих під час першого удару Ізраїлю по Ірану.
Мусаві замінив генерал-майора Аміра Хатамі, якого в 2017 році було призначено першим із 1989 року міністром оборони Ірану, пов’язаним з «Артеш», а не з КВІР. Нинішній міністр оборони Ірану генерал-майор Азіз Насірзаде, призначений у серпні президентом-реформістом Масудом Пезешкіяном, також є вихідцем з «Артеш».
Але Бохарі наголосив, що КВІР і духовну еліту неможливо повністю усунути. Швидше, за його словами, коаліція під керівництвом «Артеш» також повинна буде об’єднатися з «більш прагматичними елементами КВІР», а також із «більш прагматичними священнослужителями», щоб перетворити країну.
На його думку, прагматизм уже переважає над жорсткими ідеологічними позиціями в політичній сфері, про що свідчить обрання Пезешкіяна торік і наступне прагнення до ядерних переговорів із адміністрацією Трампа, попри початкову відмову Хаменеї.
Пезешкіян випередив багатьох кандидатів-сторонників жорсткої лінії, ставши першим реформістом на посаді глави уряду Ірану після колишнього президента Хасана Рухані. Рухані обіймав посаду з 2013 по 2021 рік і ініціював первісну ядерну угоду зі Сполученими Штатами.
Рухані, схоже, також поступово повертає загальну увагу, попри те, що торік йому заборонили балотуватися до Асамблеї експертів — органу з 88 священнослужителів, відповідального за обрання наступника Хаменеї. Колишній президент виступив із заявою після припинення вогню між Іраном та Ізраїлем, у якій визнав: «Ця криза має створити порядок денний для виправлення нашого курсу й відновлення основ управління».
Республіка вистояла
Мостафа Наджафі, іранський дослідник, який спеціалізується на конфліктах на Близькому Сході та зовнішній політиці Ірану, визнає, що деякі сили в середині країни можуть спробувати використати поточну ситуацію для просування власного порядку денного, але стверджує, що єдиний фронт залишається головним висновком з цього випробування.
«Усередині країни деякі політичні фракції можуть намагатися використати післявоєнну ситуацію для просування реформ, змін у політиці або переоцінки ролі інституцій, — сказав Наджафі в коментарі Newsweek. — Однак у ширшому державному контексті пріоритет залишається за національною єдністю, відновленням потенціалу та зміцненням стратегічної безпеки й політичних доктрин перед зовнішньою агресією».
У цьому контексті Наджафі стверджує, що будь-які реформи й зміни врешті-решт відповідатимуть основним принципам Ісламської Республіки. Це стосується і КВІР, і «Артеш», адже, за його словами, «хоча ці два військові інститути відрізняються в окремих аспектах, вони залишаються єдиними в одному ключовому питанні: захисті Ірану».
«Загалом Ісламська Республіка продемонструвала під час цієї 12-денної війни, що володіє інституційною та стратегічною спроможністю долати кризи, — сказав Наджафі. — Чи йдеться про зміну керівництва, чи про військову реструктуризацію — очевидним залишається пріоритет стабільності, влади й стратегічної раціональності перед лицем загроз».
Авторка: Олександра Аппельберг
За матеріалами Newsweek
Фото: Office of the Iranian Supreme Leader via AP
