Ердоган хоче посилити свій вплив у Газі, і США можуть цьому сприяти
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган прагне позиціонувати Туреччину як ключового посередника в політичних і гуманітарних питаннях Гази. У жовтні Анкара безпосередньо долучилася до спроб переконати ХАМАС прийняти 20-пунктний план припинення вогню, запропонований президентом США Дональдом Трампом, і відтоді намагається розширити свій вплив у процесі досягнення перемир’я.
Ізраїль навряд чи схвалить значну роль Туреччини в Газі, особливо щодо питань безпеки. Однак Туреччина готова розширювати присутність шляхом гуманітарної допомоги та політичної взаємодії з ХАМАС — і може переконати адміністрацію Трампа підтримати цей план, попри заперечення Ізраїлю.
Минулого місяця Туреччина направила до Єгипту пошуково-рятувальну групу, сподіваючись отримати доступ до Гази для допомоги в пошуку тіл ізраїльських заручників. За повідомленнями, Туреччина також відіграла свою роль у поверненні останків Хадара Голдіна — ізраїльського солдата, убитого ХАМАС 11 років тому.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив, що Анкара готова зробити внесок у майбутні Міжнародні сили стабілізації під мандатом ООН, які контролюватимуть поетапний вихід Ізраїлю з Гази.
Втім спроби Туреччини закріпитися в Газі стикаються з жорстким опором Ізраїлю. Уряд Нетаньягу послідовно відкидає будь-яке розміщення турецьких військ і навіть заблокував в’їзд пошуково-рятувальної групи. Ізраїль також публічно не визнав участь Туреччини в поверненні останків Голдіна.
Чому Ізраїль проти
Ізраїль нинішню Туреччину фактично розглядає як ворожу державу. Причини очевидні:
• У Туреччині регулярно приймають лідерів політичного крила ХАМАС, а в Стамбулі працює їхній офіс.
• Ізраїль стверджує, що Туреччина сприяє безперешкодному пересуванню представників ХАМАС Близьким Сходом і забезпечує їх турецькими паспортами.
• Ердоган ніколи не засудив масові вбивства 7 жовтня 2023 року, натомість описує ХАМАС як «не терористичну організацію, а визвольний рух».
Обидві країни відкликали своїх послів невдовзі після початку війни ХАМАС проти Ізраїлю в жовтні 2023 року, хоча формально дипломатичні відносини не були знижені.
У травні 2024 року, на тлі війни в Газі, Ердоган оголосив про «розрив відносин з Ізраїлем», що згодом виявилося стосовним лише до торговельних зв’язків. Туреччина закрила повітряний простір для приватних рейсів ізраїльських посадовців та заблокувала участь Ізраїлю у навчаннях НАТО.
Напруженість зросла знову 7 листопада, коли стамбульська прокуратура видала ордери на арешт Нетаньягу та 36 високопоставлених ізраїльських чиновників за звинуваченням у геноциді в Газі. «Візьміть ці абсурдні ордери та йдіть до біса, — написав міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац 9 листопада у X. — Газу ви побачите тільки в бінокль».
Відносини впали до історичного мінімуму, і їхнє швидке відновлення малоймовірне. Будь-які зміни позиції Туреччини стримуються внутрішньою політикою: ісламістська база Ердогана вимагає жорсткості, а ліві опоненти звинувачують його у недостатньо рішучому спротиві Ізраїлю.
Згідно з опитуванням Pew Research Center 2025 року, близько трьох чвертей дорослих жителів Туреччини негативно ставляться до Ізраїлю та не довіряють Нетаньягу.
Ізраїльська система вбачає у проантиизраїльських діях Анкари частину ширшої, амбітної регіональної стратегії — прикладом є заява Ердогана, що «духовна географія» Туреччини простягається «від Сирії до Гази, від Алеппо до Тебриза, від Мосула до Єрусалима».
На цьому тлі виникають побоювання, що Туреччина хоче використовувати міжнародні стабілізаційні сили як платформу для повернення своїх військ до ізраїльсько-палестинського контексту та зміцнення впливу, можливо, через неформальну співпрацю з ХАМАС.
Проте навіть без згоди Ізраїлю Анкара нарощує свій вплив через гуманітарні програми та політичний контакт з ХАМАСом. Це відбувається за допомогою турецького фонду IHH, пов’язаного з «Братами-мусульманами», який також був організатором «флотилії» до Гази у 2010 році.
Минулого місяця Туреччина призначила Мехмета Гюллюоглу координатором гуманітарної допомоги. Відтоді він часто відвідує єгипетський порт Ель-Аріш для контролю поставок і оцінки потреб палестинців.
Позиція США
Поточна адміністрація США майже не поділяє ізраїльського сприйняття Туреччини. Навпаки — бачить в Анкарі сильного та бажаного партнера, здатного відігравати важливу роль у регіональній безпеці. Дональд Трамп неодноразово називав Ердогана «великим лідером».
Туреччина переконала Вашингтон, що може бути гарантом стабільності в Сирії, де підтримувані Анкарою повстанці торік повалили режим Башара Асада. Тепер США, схоже, розглядають Туреччину як своєрідний орієнтир у регіональних питаннях.
У питанні Гази адміністрація Трампа також готова співпрацювати з Анкарою. Після недавньої зустрічі у Білому домі глава МЗС Туреччини Хакан Фідан повідомив, що детально обговорив «багато питань, пов’язаних із палестинським досьє» зі спецпредставником Трампа Стивом Віткоффом та послом США Томом Барраком.
Американці прагнуть подолати глибоку недовіру між Туреччиною та Ізраїлем. І хоча військова присутність Туреччини в Газі поки що залишається «червоною лінією» для Ізраїлю, тиск США може змусити уряд Нетаньягу до компромісів.
Олександра Аппельберг, Фото: AP / Alex Brandon
