Енн Епплбаум: «Ультраправі не хочуть бачити євреїв у Європі, тому їм подобається Ізраїль»
Дипломати, лідери та геополітичні стратеги на мюнхенській конференції цього року стали свідками сейсмічного зсуву у світовому порядку.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс різко викривав НАТО, а міністр оборони Піт Хегсет сигналізував про глобальну перебудову американської політики щодо України. У Мюнхені оголошено про початок нових мирних переговорів по Україні, через кілька днів вони стартували в Саудівській Аравії, але на них не було українців та їхніх європейських союзників, за столом переговорів сиділи США і Росія.
Відголоски конференції прокотилися по всій Європі, особливо в Німеччині, де антиєвропейська ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), підтримана Ілоном Маском і Венсом, перемогла на виборах, ставши другою за величиною політичною силою в країні.
Цей сценарій передбачила лауреат Пулітцерівської премії та штатний автор Atlantic Енн Епплбаум. У статті 2021 року «Погані хлопці перемагають» Епплбаум попереджала: «Якщо Америка виключить просування демократії зі своєї зовнішньої політики, автократії швидко займуть наше місце як джерело впливу, фінансування та ідей».
Відома роботами про радянську систему ГУЛАГу та Голодомор, влаштований радянською владою і спустошивший Україну на початку 1930-х років, Епплбаум вела хроніку підйому путінської Росії, зміцнення олігархічної влади та глобального відродження авторитаризму. В останні роки вона також зосередилася на русі MAGA, що використовує пропаганду, щоб змінити політику і становище Америки у світі.
Епплбаум переробила статтю в книгу «Autocracy Inc: Диктатори, які хочуть керувати світом», досліджуючи ослаблення демократичних інститутів по всьому світу на тлі ландшафту загроз, що змінюється. Держави-ізгої та диктатури більше не пов’язані ідеологією, як за часів холодної війни, а об’єднані потужними мережами кримінальних і найманських інтересів, часто керованих західними корпораціями та технологіями.
«Протягом 80 років США створювали альянси в Європі, Азії та інших країнах (у тому числі з Ізраїлем) на основі спільних цінностей та ідеї, що спільна робота служить взаємним інтересам. Ці союзи забезпечували торгівлю і створювали переваги для обох сторін. В Європі та Азії вони були основою миру, процвітання і стабільності. Зараз Трамп відмовляється від цього. Навіть якщо він передумає щодо України або не виведе війська з НАТО — як погрожує, щось уже зруйновано».
Епплбаум зазначає, що в скептичному ставленні Трампа до Європи нічого нового:
«У 1987 році, після поїздки до Росії, він публічно засуджував альянси як марнування грошей. В одній зі своїх книг у 2000 році Трамп знову критикував європейський альянс як марнування грошей. … Але під час свого першого терміну він був значно менш вільним. Він не розумів, як використовувати важелі влади, і йому не давали зробити багато з бажаного. Тепер, повернувшись до влади, він оточив себе людьми, які поділяють його бачення і намагаються реалізувати його».
Тепер, стверджує Епплбаум, Європа зіткнулася з кризою, яку багато європейців, можливо, не до кінця усвідомлюють.
«На відміну від США, в Європі немає централізованих систем командування та контролю, і в питаннях безпеки вона не діє як єдине ціле. Економічна та регуляторна координація існує, але безпека давно передана на аутсорсинг НАТО.
У цієї кризи два основних виміри. Перший — криза безпеки: чи достатньо у Європи військової техніки? Чи зможе вона організувати і координувати свою оборону, якщо США не втрутяться? Чи зможе підтримати Україну без американської участі?
Відповідей немає… Побачимо, чи зможуть європейські країни виділити достатньо ресурсів — не тільки грошей, але й створити функціональну коаліцію. Щоб створити ефективні сили безпеки, потрібне об’єднання зусиль п’яти країн.
Другий виклик — технологічний. Європа має вирішити, чи дозволити американським технологіям домінувати на її ринках. Це не лише економічне питання, але й питання безпеки, враховуючи інвазивний характер сучасних технологій спостереження». Джей Ді Венс виступав у Європі з доповідями на конференції з штучного інтелекту та на Мюнхенській конференції з безпеки. На заході, присвяченому ШІ, він, по суті, сказав європейцям відійти вбік, оскільки в розвитку ШІ лідируватимуть Сполучені Штати.
«Зараз Європа стоїть перед критичним вибором. Вона може тимчасово відстати від передових технологій, але їй необхідно розробити власні системи, щоб зберегти контроль над своєю безпекою та суверенітетом. Ризики допущення іноземного домінування у сфері технологій стають все більш очевидними».
Внутрішня загроза Європи
Епплбаум народилася у Вашингтоні і з ранніх років захоплювалася радянською історією. Отримавши дипломи Єльського університету та Лондонської школи економіки, переїхала до Варшави, почавши журналістську кар’єру кореспондентом The Economist.
Наступні кілька років вона вела хроніку краху комуністичних режимів, документуючи крихке відродження демократії в регіоні. У 1991 році, коли розпався і сам Радянський Союз, повернулася до Лондона і стала редактором у The Spectator, а потім у The Evening Standard.
Її перша книга — «Між Сходом і Заходом: Across the Borderlands of Europe» (1994), закарбувала новостворені держави колишньої радянської імперії. Книга «ГУЛАГ: Історія» (2003), результат багаторічних досліджень величезної системи таборів у Радянському Союзі, отримала у 2004 році Пулітцерівську премію за нехудожню літературу.
За нею послідувала книга «Залізна завіса: крах Східної Європи, 1944-1956», що розповідає про сталінське захоплення регіону і стала фіналістом Національної книжкової премії 2012 року. У 2017 році Епплбаум написала книгу «Червоний голод: Війна Сталіна проти України», присвячену Голодомору 1932-33 років.
Епплбаум вважає, що нинішні розколи континенту – тривожний знак. Від Brexit до підйому крайніх правих рухів і тісного зближення Угорщини з Росією, незважаючи на її членство в ЄС, нестабільність лише посилюється.
«Реальна внутрішня загроза для Європи походить від проросійських і авторитарних сил, що борються за владу в кількох країнах, — каже Епплбаум. — Ці групи були створені, щоб послабити єдність Європи, і їм це вдається».
За її словами, зростаючий імпульс Альтернативи для Німеччини (AfD) та інших ультраправих партій у Європі підживлюється такими американськими фанатиками, як Ілон Маск і Стів Беннон, включаючи їхню жестикуляцію, що інтерпретується як нацистське вітання. Все це — частина нової динаміки: праві в США зараз при владі і дають зелене світло своїм спорідненим душам у Європі.
Так буде й надалі, попереджає Епплбаум: «Ми дуже близькі до того, щоб нацистське вітання стало обов’язковим, щоб довести, що ви прихильник Трампа. Вони люблять порушувати табу, і це — найбільше з них. Я думаю, це попереду».
Антисемітизм відіграє центральну роль для багатьох із цих порушників табу, але організації з антисемітськими коренями та переконаннями можуть намагатися відмежуватися від цього ярлика, оголошуючи себе проізраїльськими.
«Їм подобається Ізраїль, оскільки їм подобаються євреї, які не живуть у їхніх країнах, — каже Епплбаум. — Євреї, що живуть в Ізраїлі, — це прекрасно. Але вони не хочуть, щоб вони жили в Німеччині, Угорщині чи де-небудь ще. Єдина політична партія в Європі, яка в останні роки проводила відкриту антисемітську кампанію, — Fidesz в Угорщині, націлена на Джорджа Сороса».
Вона відзначає хороші відносини прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана зі своїм ізраїльським колегою Біньяміном Нетаньягу. Нетаньягу навіть обрав Угорщину для своєї другої закордонної поїздки після видачі Міжнародним кримінальним судом у Гаазі ордера на його арешт. Його чотириденний візит розпочався в середу, в той час як військові операції Ізраїлю в Газі розширюються, а внутрішні проблеми прем’єр-міністра посилюються.
«Ці рухи являють собою союзи різних груп, — каже Епплбаум про Fidesz та інші партії, з якими об’єднуються Нетаньягу та його міністри. В антиімміграційному русі та серед схожих груп, що вірять у теорію «великого заміщення» про те, що мусульмани або небіле населення витісняють білих людей, а євреї цьому сприяють, — сильна антисемітська лінія. Пітсбурзького стрільця в синагозі (2018), наприклад, безпосередньо надихнула ця теорія змови, — каже Епплбаум. — Звісно, існують давні теорії змови про євреїв — про гроші, таємний контроль і прихований вплив. Ці ідеї періодично спливають, і прямо зараз антисемітизм лютує в X. Я майже не користуюся ним, але, якщо доводиться, бачу таке постійно. Це важливий компонент цього руху».
Ілон Маск, «класичний олігарх»
Епплбаум вважає, що праві в США керовані класом олігархів, як і в путінській Росії — впливові фігури використовують власне багатство та вплив, щоб формувати політичний ландшафт:
«Маск — класичний олігарх. Він володіє як приватною, так і державною владою і використовує державні ресурси для свого збагачення. Бере під контроль урядові агенції, що регулюють його власні бізнеси, в яких відносини з державою приносять фінансову вигоду».
Такі тактики, як Департамент ефективності уряду Маска, добре знайомі Епплбаум: «Є деякі нові аспекти, але суть та сама — захоплення державної служби та її перебудова таким чином, щоб люди були віддані не Конституції, а конкретній партії чи лідеру. Це перший крок.
Другий — захоплення контролюючих органів та їх політизація, щоб вони служили інтересам правлячої партії або її союзників. Ми спостерігали таку картину у Венесуелі, Угорщині, Туреччині та Росії.
Зазвичай такі зрушення не відбуваються без кризи або конфлікту. Зараз є ознаки, що деякі судові постанови можуть не виконуватися, але ми ще не знаємо, як розвиватиметься конфлікт. Якщо ситуація загостриться, це буде наступною великою кризою.
Захоплення Маском урядових комп’ютерних систем, фактично перетворення його самого або його команди на системних адміністраторів означає, що вони можуть змінювати код і отримувати прямий доступ до даних.
Я не знаю нікого іншого, хто б робив це. Це здається новим у моїй книзі, але в кінцевому підсумку просто прискорення процесу. Те, на що у Віктора Орбана пішли роки, тепер можна зробити за кілька тижнів».
Нові автократії
Епплбаум простежила не лише занепад демократій, але й тактику, ідеологію та лідерів нових автократій — Китаю, Туреччини, Венесуели, Північної Кореї і, насамперед, Росії. Вона вивчила розширення впливу цих режимів на Захід, з використанням його слабкості та налагодженням взаємовідносин із західними урядами на базі спільних інтересів.
«Росіяни, зокрема, витратили понад десять років на просування автократичних наративів у США, Європі та, можливо, навіть в Ізраїлі, — каже вона. — з чіткими цілями: дестабілізувати Європу, розвалити Європейський союз і переконати США вивести війська з континенту».
Інший ключовий посил стосується світової політики — ідея, що глобальна роль Сполучених Штатів закінчилася і світ має прийняти «багатополярність». Але, коли Росія, Китай та Іран говорять про багатополярність, вони насамперед мають на увазі світ, у якому великі країни диктують умови, а малі просто змушені підкорятися. Епплбаум бачить відображення цього в американській політиці:
«Ми бачили, як подібна риторика використовувалася в останній кампанії Трампа і в усіх правих колах США. Ці наративи збігаються з багаторічним прагненням Росії: змусити США відмовитися від глобального лідерства. … Чи відбудеться це — поки невідомо, але це повністю відповідає довгостроковим цілям Путіна.
Путін хоче бачити світ, у якому США більше не відіграють особливої ролі і не просувають демократію, ліберальні цінності, прозорість і підзвітність — саме ці ідеї загрожують йому найбільше. Якщо США відмовляться від цих принципів, це буде величезною перемогою Путіна».
Епплбаум вважає, що автократичні режими й ультраправі рухи на Заході формують один одного, створюючи петлю зворотного зв’язку, що посилює спільні наративи та стратегії:
«Хоча Росія вже давно працює над формуванням американського дискурсу, вона також переймає досвід США. Наприклад, путінський режим спочатку не фокусувався на нападках на трансгендерів, але перейняв цю риторику, побачивши її ефективність в американській політиці. Таким чином, між цими рухами відбувається взаємний обмін. Але в кінцевому підсумку головна мета Путіна незмінна — зруйнувати демократію і домогтися відходу США зі світової арени».
Уроки Польщі
Епплбаум глибоко занурена в польську політику не лише як письменниця, але й будучи дружиною Радослава Сікорського, міністра закордонних справ Польщі. Польща — рідкісний приклад в Європі, коли ліберальне суспільство повернуло собі перемогу після восьми років правління неліберального уряду. Поки багато країн відступають перед націоналізмом і авторитаризмом, Епплбаум пояснює, які фактори зробили Польщу винятком:
«Коли уряд послаблює незалежність судової влади і контролює журналістику, за цим часто слідує масштабна корупція. У Польщі це стало настільки кричущим, що опозиція змогла провести потужну антикорупційну кампанію, і люди ясно побачили несправедливість системи.
Іншим фактором став суспільний протест проти непопулярної політики, зокрема — посилення і без того суворих законів Польщі про аборти, що призвело до трагічних наслідків і зовсім знизило підтримку влади.
Не всі уроки Польщі застосовні повсюдно, але деякі ключові висновки можна виділити. Єдність опозиції має вирішальне значення, викриття корупції може бути ефективною стратегією, а пропонування перспективного бачення може знайти відгук у виборців, особливо коли люди бояться міжнародної ізоляції».
Епплбаум говорить, що, хоча адміністрація Трампа не зовсім схожа на інші, і в Сполучених Штатах інша політична система, режими все ж схожі своєю агресивністю.
«Можливо, що рівень корупції, який нам належить побачити — поряд із консолідацією влади олігархами на кшталт Маска — буде глибоко непопулярним. І це вже відбувається. … Можливо також, що агресивна і хижацька зовнішня політика Трампа налаштує людей проти нього.
Більшість американців не хочуть, наприклад, вторгатися в Гренландію. Можливо — кілька людей в інтернеті, але це не мейнстрімна позиція. Коли Трамп висунув ідею будівництва пляжних готелів у Газі, вона не стала популярною серед ультраправих, які зазвичай не підтримують витрату американських грошей на подібні проекти».
Епплбаум також спостерігає, як люди реагують на подразники:
«Ілон Маск робить ставку на те, що людей більше хвилює те, що відбувається в мережі, — наратив, який він може формувати як особисто, так і за допомогою алгоритмів, посилених мільйонами анонімних акаунтів із синіми галочками. Він грає на те, що ця цифрова реальність більш впливова, ніж реальне життя. Чи виявиться це правдою, подивимося».
Автор: Етан Нечін
Джерело: «ХаАрец»
На фото: Енн Епплбаум на врученні Премії миру Німецького книжкового ярмарку у Франкфурті
Фото: AP Photo Martin Meissner
