Доленосні вибори до Європарламенту можуть визначити майбутнє ЄС на десятиліття вперед
По всій Європі радикальні праві на підйомі. Вибори до Європейського парламенту, які почалися сьогодні, продемонструють, наскільки це важливо.
У Франції права партія «Національне об’єднання» перебуває на шляху до третини голосів, що більш ніж удвічі перевищує підтримку її найближчого конкурента – партії «Відродження» президента Еммануеля Макрона. У ФРН, незважаючи на серію скандалів, утраправа «Альтернатива для Німеччини» рухається на друге місце, випереджаючи всіх партнерів правлячої коаліції канцлера Олафа Шольца. В Італії права партія “Брати Італії” прем’єр-міністра Джорджі Мелоні впевнено йде попереду конкурентів.
Оскільки аналогічні результати очікуються у багатьох невеликих країнах Європейського Союзу, у наступному Європейському парламенті, за прогнозами, буде більше членів від правих, ніж від історично домінуючої сили в палаті, основної консервативної Європейської народної партії.
Незрозуміло, чи зможуть різношерсті популістські та націоналістичні партії Європи скоординуватися, щоб серйозно вплинути на діяльність парламенту, але сам факт їхнього успіху лякає: зрештою, результати в Європейському парламенті є барометром того, куди рухається національна політика в деяких найважливіших столицях Європи.
Хоча утраправа мають безліч різновидів, їх об’єднує погляд на світ, зосереджений навколо етнічної національної держави, ворожість до мігрантів, особливо якщо вони мусульмани, і скептицизм щодо наднаціональних організацій, таких як ЄС, ООН та в деяких випадках НАТО.
Деякі радикально праві політики є економічними лібертаріанцями, але більшість із них підтримують сильну державу, яка захищає, — принаймні коли йдеться про тих, кого вони вважають громадянами.
Найбільша точка розколу – Росія. Деякі партії, як-от «Альтернатива для Німеччини» або австрійська Партія свободи, – відкриті шанувальники Володимира Путіна. Інші, такі як «Брати Італії» Мелоні або польська партія «Право і справедливість», входять до його найстійкіших супротивників.
Разом із тим, як радикальні праві вириваються з маргіналів, вони залучають голоси широких верств суспільства. До їхніх прихильників входять фермери та робітники, які звинувачують політику ЄС у зникненні грошей, а також виборці середнього класу, стурбовані імміграцією та руйнуванням того, що вони вважають традиційними цінностями. На відміну від США, де підтримка Дональда Трампа та його прихильників – республіканців MAGA сконцентрована серед людей похилого віку, у Європі радикали також захопили голоси молоді, ймовірно, заручившись підтримкою на десятиліття вперед.
Упродовж десятиліть лідери найбільших політичних партій вважали, що можуть взагалі виключити правих радикалів з політики, відмовившись співпрацювати з ними для ухвалення законів або об’єднуватися з ними в уряді. 2000 року, коли Йорг Хайдер, лідер вкрай правої австрійської Партії свободи, приєднався до коаліційного уряду, інші лідери ЄС відреагували роздратовано, дипломатично уникаючи країну протягом кількох місяців.
Але сьогодні ситуація змінилася. Радикальні праві партії перебувають при владі або підтримують уряд у семи із 27 країн ЄС, включаючи Італію, Швецію, Угорщину та Чехію. Нідерланди, де кермо влади тримає в руках затятий антиісламіст Герт Вілдерс, ось-ось приєднаються до їхніх лав. В Австрії спадкоємці Партії свободи Хайдера лідирують за опитуваннями громадської думки, а вибори заплановані на кінець цього року. Якщо вони прийдуть до влади у Відні, то виживання цілої третини національних урядів ЄС залежатиме від правих.
Угорщина демонструє наочний приклад того, як праві можуть формувати політику, коли вони обіймають важливу посаду. Хоча країна відносно невелика, з населенням менше 10 мільйонів людей, прем’єр-міністр Віктор Орбан регулярно підриває зусилля ЄС щодо перерозподілу шукачів притулку та підтримки України у боротьбі проти Росії.
Одна з найтривожніших ситуацій складається у Франції, де, за прогнозами, дві найбільші праві партії наберуть близько 40% голосів на виборах цього тижня. Це, у свою чергу, порушить питання про те, чи готові виборці дати радикальним правим шанс боротися за посаду президента, коли вони наступного разу підуть на вибори у 2027 році.
Якщо після численних провальних спроб ультраправа Марін Ле Пен отримає ключі від Єлисейського палацу, наслідки можуть бути широкими: вона вже пообіцяла вивести Францію з інтегрованого військового командування НАТО та закликала позбавити ЄС багатьох повноважень. У доповіді французького парламенту за 2023 її партія звинувачувалася в тому, що вона служить рупором Кремля.
Однак, як і у випадку з Трампом, найважливіше питання щодо радикальних правих у країнах Європи полягає не в тому, що вони робитимуть зі своєю владою, а в тому, чи відмовляться вони від неї, коли настане час. Прикладом знову може бути Угорщина, де уряд звинувачують у підриві судової системи, свободи ЗМІ та фальсифікації виборів.
В Італії Мелоні та її союзники подали позови про наклеп проти лівих критиків у засобах масової інформації. Журналісти державної телекомпанії RAI звинуватили її адміністрацію у «спробі перетворити RAI на рупор уряду». Вона також прагне обмежити владу судової системи та переписати конституцію, щоб розширити можливості прем’єр-міністра та послабити здатність президента тримати уряд під контролем.
У найближчій перспективі від нинішніх виборів залежить підхід блоку до промислової політики, оборони, навколишнього середовища та багато іншого. І якщо Євросоюзу не вистачає чіткого керівництва, це відчують не лише 450 мільйонів громадян. Україна, як і раніше, залежить від європейських союзників у грошах та зброї. Якщо ЄС відмовиться від своїх амбіцій щодо скорочення викидів вуглекислого газу, як зазвичай вимагають європейські популісти, решті світу буде надіслано жахливий сигнал. Інші розбіжності, що назрівають, включають необхідність реформування правил ЄС, щоб прийняти в нього нових членів, включаючи Україну, а також зростаючу торговельну суперечку з Китаєм через електромобілі.
Джерело: Олександра Аппельберг, “Деталі”
Фото: AP Photo/Michel Euler
