До стратегічного партнерства з Росією навіть в Ірані ставляться з підозрою
Президент Ірану Масуд Пезешкіан у п’ятницю відвідає Москву, щоб зустрітися з Володимиром Путіним та підписати угоду про довгострокове стратегічне партнерство між Іраном та Росією.
Сторони виробляють остаточні деталі договору ще з 2020 року, провівши 20–30 раундів інтенсивних переговорів як у Москві, так і Тегерані. 20-річний пакт про партнерство спрямований на узгодження стратегічних інтересів обох країн, які стикаються з геополітичним тиском із боку Заходу, та має стати символом готовності до нових викликів напередодні вступу на посаду обраного президента США. Проте в Ірані залишаються сумніви щодо того, чи вважати договір із Росією успіхом – чи капітуляцією.
Згідно з коментарями іранських чиновників у ЗМІ, угода складається з 47 статей, що охоплюють широкий спектр областей, включаючи співпрацю в галузі технологій, інформації та кібербезпеки, мирну ядерну співпрацю, боротьбу з тероризмом, регіональну співпрацю, проблеми навколишнього середовища та боротьбу з відмиванням грошей.
Інші положення стосуються оборони та військової співпраці, наприклад, навчання та спільних ініціатив. За даними джерела видання Middle East Eye в іранському уряді, угода включає пункт, який забороняє обом сторонам підтримувати або допомагати агресорам один проти одного, а також дозволяти використовувати свої території як бази для таких дій.
Один із ключових пунктів пакту стосується територіальної цілісності, що має особливе значення для Ірану через претензії Об’єднаних Арабських Еміратів на три острови в Перській затоці, які Іран контролює з 1971 року. Примітно, що Росія в минулому виступала з цього питання на підтримку ОАЕ. Важливо також, що цей пункт не вимагає від Ірану визнання Криму, який Росія захопила в 2014 році, або інших спірних регіонів.
І, звичайно, дві країни зобов’язуються протистояти незаконним екстериторіальним санкціям, включаючи вторинні санкції США, та підтримувати одна одну на міжнародних форумах.
Що це означає для двосторонніх зв’язків та глобальної динаміки
Для Ірану договір може стати рятівним колом на тлі руйнівних економічних проблем, спричинених міжнародними санкціями. Росії, яка також постраждала від санкцій, партнерство також допоможе зміцнити позиції на Близькому Сході.
Заявлена співпраця у сфері енергетики, оборони та боротьби з тероризмом кидає виклик домінуванню західних блоків, особливо у Перській затоці та Центральній Азії. Росія та Іран вже прагнули багаторівневої співпраці в рамках таких незахідних альянсів, як група країн БРІКС.
Але суперники Ірану в регіоні, особливо Саудівська Аравія та ОАЕ, можуть сприйняти це партнерство з підозрою. Угоду можна зрозуміти як спробу Тегерана консолідувати владу за рахунок підтримки Росії. Аналогічно договір можна сприйняти як загрозу інтересам безпеки Ізраїлю.
Включення військових положень викликає занепокоєння на Заході щодо потенціалу скоординованих ірано-російських проектів. Оборонні зв’язки між Тегераном та Москвою вже викликали невдоволення європейських держав, які звинувачують Іран у постачанні Росії безпілотників та балістичних ракет (що Іран заперечує).
Проте невдоволення пакт викликає не лише на Заході, а й у самому Ірані, де сперечаються про те, чи справді угода призведе до справжнього стратегічного партнерства, яке зміцнить економіку та світовий стан Ірану. Особливо це викликає сумніви у реформістів – табору, до якого належить президент Масуд Пезешкіан та який виступає за взаємодію із Заходом.
Противники угоди висловили стурбованість тим, що вона може лише посилити залежність Тегерана від Москви. Зрештою, малі країни часто експлуатуються у своїх партнерствах із більшими державами, а іранці ще й добре пам’ятають про історичні події, включаючи втрату кількох іранських провінцій у кавказькому регіоні на користь Росії на початку ХІХ століття.
Нещодавні події в Сирії також не сприяли зміцненню довіри між Тегераном і Москвою, про що свідчить витік аудіозапису промови іранського командира, який критикує дії Росії під час настання повстанців, внаслідок якого було повалено їхнього союзника Башара Асада.
У записі генерал Корпуса вартових ісламської революції (КВІР) Бехруз Есбаті сказав, що Іран запросив у Росії 1000 автоматів Калашнікова для забезпечення критичної лінії фронту проти настання повстанців, але запит був відхилений. Росія також відмовила у можливості приземлення іранському літаку, який перевозив зброю до Сирії, сказав командувач.
Критики угоди в Ірані побоюються, що з економікою, що постраждала від санкцій та інфляції, та національною валютою, яка різко впала, Тегеран навряд чи мав достатньо важелів у переговорах про умови, які б не дозволили Москві впливати в таких критично важливих секторах, як енергетика та оборона.
Ще найгірший з погляду Ірану сценарій описує на сайті Al-Monitor політолог з американського інституту RAND Ендрю Парасиліті, який вважає, що Іран «міг би стати мішенню для Путіна — чимось транзакційним, а не стратегічним у його розрахунках та переговорах з Вашингтоном».
За його словами, Володимир Путін може спробувати скористатися поверненням обраного президента США Дональда Трампа для перезавантаження відносин із США, особливо якщо останньому вдасться схилити Москву та Київ до переговорів про закінчення війни.
«Такий результат став би кошмаром для Ірану, – пише видання. – Натяк навіть на допоміжну роль Росії у очолюваному США «максимальному тиску» може прискорити економічний спад Ірану та енергетичну кризу. Скорочення або втрата підтримки Москви в Раді Безпеки ООН та інших міжнародних форумах були б руйнівними для дипломатичних можливостей та становища Ірану».
Як би там не було, на тлі мінливого світового геополітичного ландшафту та нещодавніх потрясінь у регіоні Ісламській Республіці, схоже, справді не доводиться обирати.
Фото: Maxim Shemetov, Pool Photo via AP
