До миру з Сирією ще далеко. Але з питань безпеки можна домовитися
Тема нормалізації відносин між Ізраїлем і Сирією останнім часом усе частіше з’являється в інформаційному просторі. Адміністрація Трампа, включно з президентом і його послом у Туреччині Томом Барраком, всіляко заохочує зближення. Переговори та особисті зустрічі між представниками двох країн відбуваються регулярно і більше не тримаються в таємниці.
Під час свого візиту до Вашингтона прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу похвалив президента Дональда Трампа за відкриття «каналу» з новим урядом у Дамаску.
Ізраїльські джерела в канцелярії прем’єра цього тижня спростували повідомлення про нещодавню зустріч радника з національної безпеки Цахі Ханегбі з аш-Шараа в Абу-Дабі. Втім, інформаційний ажіотаж у медіа свідчить про зацікавленість контактами з Сирією.
Ізраїльський громадський телеканал «Кан» повідомив раніше цього тижня, що Сирія не виключає можливості зустрічі Нетаньягу та президента Ахмеда аш-Шараа на полях Генеральної асамблеї ООН у вересні.
Втім, мрії про швидкий мирний договір між Ізраїлем і Сирією у форматі «угод Авраама» можуть виявитися передчасними. На шляху до миру залишається чимало перешкод.
Ізраїль як і раніше з підозрою ставиться до режиму в Дамаску, зважаючи на фундаменталістське минуле аш-Шараа (його угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам» було пов’язане з «Аль-Каїдою» і лише нещодавно в США його зняли з переліку терористичних організацій).
В Ізраїлі побоюються, що аш-Шараа намагається використати потенційну нормалізацію, аби отримати таку необхідну американську та міжнародну допомогу для відновлення країни, але зрештою може обернутися проти Ізраїлю.
Мабуть, головною перепоною до укладення угоди є вимога Сирії повернути Голанські висоти, захоплені у 1967 році та анексовані Ізраїлем у 1981-му. Ізраїль категорично відмовляється.
Після п’ятдесяти восьми років із моменту втрати Голанських висот ця територія залишається закарбованою в національній свідомості Сирії — не просто як смужка землі, а як символ утрати й ідентичності. Для багатьох сирійців Голани — це рана, що формує їхнє сприйняття батьківщини.
Голани — найочевидніша, але не єдина перешкода. Аш-Шараа керує країною, яка досі переживає наслідки громадянської війни, зі слабкими інститутами влади та скептично налаштованим суспільством. Ізраїль і до того був украй непопулярним у Сирії, а останні події лише загострили ситуацію. Після падіння режиму Асада Ізраїль почав повітряну й наземну кампанію зі знищення військової інфраструктури Асада та ввів війська на південь Сирії, зайнявши позиції всередині та за межами демілітаризованої зони. Звичайні сирійці також уважно стежать за ходом війни в Газі, що ще більше ускладнює можливості аш-Шараа вести якісь переговори.
Він не має інституційної сили чи засобів тиску, щоб забезпечити виконання такого суперечливого рішення, як мир з Ізраїлем. Постасадівські інститути влади в Сирії залишаються крихкими, а його правляча коаліція включає фракції, які, хоч наразі й лояльні, можуть виступити проти нього в разі кроку до нормалізації з Ізраїлем.
На цьому тлі навіть символічні жести у бік миру ризикують викликати негативну реакцію як із боку громадян, так і з боку джихадистських угруповань, на які аш-Шараа досі змушений спиратися.
Але існують спільні виклики
Якщо взяти до уваги всі ці чинники, повноцінна мирна угода між Ізраїлем і Сирією наразі видається недосяжною. Але це не означає, що країни не можуть просувати обмежену співпрацю там, де їхні інтереси збігаються.
Сирія та Ізраїль можуть знайти спільну мову у протидії спільним загрозам, зокрема «Хізбаллі» та іншим проіранським угрупованням, що діють поблизу їхніх кордонів. Переговори, у яких ці скромні цілі будуть поставлені вище за всеосяжну мирну угоду, мають набагато більше шансів принести реальні результати.
За правління поваленого президента Башара Асада Сирія слугувала ключовим каналом постачання іранської зброї для «Хізбалли». Але аш-Шараа та його союзники сприймають Іран як ворога і загрозу — і саме в цьому питанні можуть знайти спільну мову з Ізраїлем.
Попри падіння режиму Асада, «Хізбалла» все ще може намагатися використовувати Сирію як коридор з Ірану до Лівану. З огляду на розвідувальні можливості Ізраїлю та прагнення Сирії припинити діяльність «Хізбалли» на своїй території, обидві сторони зацікавлені у перекритті цього маршруту постачання.
Сирія також може координувати свої дії з Ізраїлем для ліквідації підтримуваних Іраном формувань, які закріпилися на півдні країни — зокрема так званого «Ісламського фронту спротиву» в Сирії.
Важливо й те, що Ізраїль отримає змогу вільно літати над Сирією, якщо вирішить відновити авіаудари по іранській ядерній програмі.
Такі обмежені рамки співпраці, орієнтовані насамперед на безпеку, знизять напруження та зміцнять довіру, не змушуючи аш-Шараа до політично небезпечних поступок, які можуть ще більше дестабілізувати його режим.
Так, можливо, ізраїльтяни ще не скоро спробують дамаський хумус. Але повільний, поступовий шлях співпраці може виявитися більш стійким, ніж гучні заяви про «мир».
Авторка: Олександра Аппельберг
Фото: Stephanie Lecocq Pool via AP
