Для Ірану та Трампа ядерна угода — це вирішення війни
Вище військове командування Ірану, частина якого була терміново призначена на посади після ліквідації низки високопоставлених командирів, намагається адаптувати заздалегідь підготовлені плани до розвитку подій, що диктується війною. Однак Іран не відмовився від дипломатичних каналів. За вказівкою верховного лідера Алі Хаменеї, міністр закордонних справ Аббас Аракчі веде дипломатію з метою зупинити війну та створити міжнародну коаліцію, яка здійснить тиск на Ізраїль з вимогою припинити те, що вже називається «війною міст» — термін, добре знайомий Ірану з часів війни з Іраком.
«Іран не хоче, щоб його конфлікт з Ізраїлем поширився на сусідні країни, якщо тільки ситуація не змусить до цього… Наша реакція — це самооборона, вона абсолютно легітимна, і атаки на Ізраїль припиняться, коли Ізраїль зупинить свою військову кампанію проти ісламської республіки», — виклав він позицію Ірану на зустрічі з іноземними дипломатами.
Сьогоднішня риторика Аракчі помітно відрізняється від попередньої бравади іранського військового та політичного керівництва, яке раніше погрожувало неминучим знищенням Ізраїлю у випадку нападу.
Нова лінія позиціонує Іран як державу, готову до співпраці, до вироблення дипломатичного рішення і, перш за все, як країну, що зазнала нападу без будь-якої провокації з її боку. Водночас Аракчі не приховує загрозу, якої побоюються країни регіону — перш за все держави Перської затоки — і яка може серйозно вплинути також на європейські країни та світову економіку. В інтересах досягнення дипломатичного виходу, який приведе до припинення вогню, Іран готовий «на будь-яку угоду, спрямовану на те, щоб гарантувати, що у Ірану не буде ядерної зброї. Але ми не приймемо угоду, яка позбавить Іран його ядерних прав», — заявив Аракчі на зустрічі.
Термін «ядерні права» залишається каменем спотикання, що заважає підписанню угоди, оскільки Іран стверджує, що збагачення урану на його території є невід’ємною частиною його законних прав як країни, що підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та ядерну угоду, а також як суверенної держави, що має право розвивати атомну промисловість «в мирних цілях».
Однак якщо на початку раундів переговорів між Іраном та США це питання викликало розбіжності навіть всередині Білого дому, то пізніше Трамп ясно дав зрозуміти: Ірану не буде дозволено збагачувати уран на своїй території. Можливо, розпливчасте формулювання, використане Аракчі, покликане продемонструвати готовність до компромісу з цього пункту, тим більше що він згадав: Іран підготувався представити свою відповідь американській делегації на раунді переговорів у п’ятницю, який мав пройти в Омані.
Позиція про те, що шанс швидко досягти ядерної угоди все ще існує і залишається актуальною, відображена також у заявах Трампа. Після того як він попередив Іран від нападів на сили та об’єкти США, він додав: «Ми можемо легко укласти угоду між Іраном та Ізраїлем і завершити цей конфлікт». Цікаво, що Трамп говорить про угоду між Ізраїлем та Іраном, а не між собою та Іраном. Ймовірно, це не випадкова обмовка. Судячи з усього, США та Іран знаходяться на одному рівні розуміння: ядерна угода — це шлях до припинення військових дій. Це означає, що якщо Іран підпише таку угоду, Трамп «забезпечить» те, що Ізраїль буде її дотримуватися, навіть якщо Біньямін Нетаньягу раніше заявляв, що Ізраїль не буде пов’язаний цією угодою і буде діяти поодинці, «навіть голими руками», щоб захистити себе.
Якщо Іран інтерпретує слова Трампа як зобов’язання щодо забезпечення угоди та гарантію її виконання, це на даний момент — найважливіший дипломатичний «актив», якщо він захоче його реалізувати. Слова Аракчі, вимовлені на третій день війни і після важких ударів, які отримала його країна, принаймні свідчать про те, що базова концепція Хаменеї, який схвалив переговори щодо ядерної угоди, не змінилася.
Незважаючи на заяву Ірану про те, що США нібито знали та координували дії, «і у нас є докази того, що вони допомагали ізраїльському нападу», за словами Аракчі, у Тегерана немає іншого виходу, окрім як рухатися дипломатичним шляхом.
Можна припустити, що Іран також звернув увагу на розбіжності у визначенні цілей війни: Ізраїль відкрито заявляє про намір повалити режим як єдину гарантію припинення ядерної програми, тоді як Трамп все ще дотримується підходу про можливість укласти «хорошу угоду» з поточним режимом. Повідомлення про те, що Трамп наклав вето на ізраїльський план з ліквідації Хаменеї, також відображають різницю в позиціях між Вашингтоном та Єрусалимом щодо майбутнього іранського режиму — і, не менш важливо, щодо самої природи війни: для Трампа вона — інструмент для ядерної угоди, для Ізраїлю — шлях до повного усунення іранської загрози.
Тим часом Іран може бути задоволений тим, що позиція Трампа приймається і його арабськими сусідами — Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами і, звичайно, Катаром, його партнером по найбільшому у світі газовому родовищу, що постраждало внаслідок ізраїльських ударів. До них приєдналися також три європейські країни, які підписали оригінальну ядерну угоду — Німеччина, Франція та Великобританія, які вчора розпочали інтенсивні переговори з Іраном з метою вироблення узгодженого тексту нової угоди.
Участь Європи стала особливо важливою на тлі загрози активації так званого механізму «snapback» в рамках ядерної угоди. Цей механізм дозволяє будь-якій з країн-підписантів звернутися до Ради Безпеки ООН з вимогою відновити санкції, раніше знятті з Ірану, у випадку серйозного порушення ним умов угоди. Цей пункт став своєрідною «дубиною», що нависла над Іраном, оскільки його активація не може бути заблокована правом вето з боку членів Радбезу і здатна підірвати саму суть потенційної американо-іранської угоди. Адже навіть якщо Вашингтон скасує свої власні санкції, «snapback» залишить Іран під міжнародним санкційним режимом, обов’язковим і для США.
Європейська загроза базується на твердженні, що Іран становить загрозу не лише для Ізраїлю, але й для них самих, а отже, у них є обов’язок захищати власні інтереси. Однак ця позиція Європи продиктована не лише міркуваннями безпеки, але й питаннями престижу та конкуренції. Ці країни раніше докладали зусиль (безуспішно), щоб допомогти Ірану обійти санкції, введені Трампом після виходу США з ядерної угоди, і відкидали його вимогу активувати «snapback». Але тепер, коли він ініціював нові переговори, вони раптом стали як стіна. У США це було сприйнято як «покарання» за політику протекціонізму, яку проводить президент.
Війна між Ізраїлем та Іраном зараз підштовхує європейські країни до того, щоб прийняти угоду, запропоновану Трампом, і спробувати переконати Іран погодитися на неї. Правда, позиція європейських країн ніколи не вважалася в Ізраїлі особливо значущою — і не лише у питанні іранської ядерної програми. Однак коаліція, що складається з Європи, арабських країн та США, може виявитися для Ізраїлю занадто серйозною перешкодою. У будь-якому випадку, вона здатна нав’язати жорсткий графік, який не буде узгоджуватися з ізраїльськими оперативними планами.
Такі кроки потребуватимуть від Ізраїлю перегляду своїх подальших дій з урахуванням ймовірності того, що найближчим часом Іран та Вашингтон досягнуть домовленостей, в рамках яких Ізраїлю доведеться припинити вогонь.
Автор: Цві Барель
Джерело: “ХаАрец“
Фото: Iranian Presidency Office via AP
