Депутати коаліції віддаляються від Нетаньягу — і виступають проти закону про ухилення

Низка депутатів від «Лікуду» та «Релігійного сіонізму» дають зрозуміти, що не підтримають план призову, запропонований Бісмутом. Джерела в системі попереджають про зростаюче віддалення депутатів від бази, яка чинить тиск, і впливових рабинів. Паралельно високопоставлені члени коаліції визнають, що закону важко забезпечити стабільну більшість.

Депутат Кнесету Юлій Едельштейн, колишній голова Комісії у закордонних справах і обороні, ветеран «Лікуду» та релігійна людина, пояснив це краще за всіх: «У мене, так само як і в харедім, є синагога, куди я ходжу вже десятки років. Я прожив 20 років в Алон-Швуті (Гуш-Еціон). І в мене є рабин — рав Яаков Мадан, і я хочу, щоб він продовжував зі мною вітатися. Щоб він не сердився на мене. А в тій синагозі поєднують Тору і працю, Тору і армію. Вивчають Тору й ідуть служити до найбойовіших підрозділів. Я теж хочу прийти у свою синагогу й дивитися людям в очі. Хочу, щоб вони на мене не сердилися, щоб не відверталися від мене через те, що я підтримую ухилення. Це — моя база і моє місце, куди я повертаюся. Тому я не міг підтримати ухилення харедім. Просто не міг».

Вчора, в понеділок, у Кнесеті Ізраїлю був день нетиповий. Дуже незвичайний.

Депутати від «Лікуду» та «Релігійного сіонізму» один за одним оголошували — всупереч позиції коаліції та позиції Нетаньягу — що не підтримають закон про ухилення.

Міністр алії та інтеграції Офір Софер («Релігійний сіонізм») навіть скликав спеціальну пресконференцію і заявив: «Закон, який подано, — ганебний закон. Я тут, щоб натиснути на аварійне гальмо. Навіть якщо це означатиме, що прем’єр-міністр мене звільнить, я зроблю все, щоб переконати колег виступити проти цієї запропонованої ганьби. Це закон, позбавлений громадянської мужності, закон, який не здатен подивитися в очі нашим партнерам-харедім і сказати їм: настав час діяти. Останні два роки я не раз намагався достукатися до керівництва харедім. Я виявив глибокий культурний розрив і страх змін. Були ті, хто говорив про необхідність змін, але, на жаль, жодного разу не втілили їх на практиці».

Лідер його партії, міністр фінансів Бецалель Смотрич, не знав заздалегідь про цю заяву. Відносини між ними давно напружені. Останні місяці Смотрич висловлює позицію, загалом ближчу до позиції харедім, і відповідно отримує реакцію. У більшості опитувань його партія перебуває нижче електорального бар’єра.

В оплотах релігійного сіонізму — в синагогах Петах-Тікви, Гіват-Шмуеля й Раанани — люди киплять від злості на нього. Там більшість відправляє дітей до бойових частин, там служать сотні днів у резерві, залишаючи вдома дружин, дітей і роботу.

М’яка позиція Смотрича щодо харедім зводить їх із розуму. Смотрич за своїм визначенням харда́льник — ультраортодокс-націоналіст. І головна претензія до нього полягає в тому, що «харедський компонент» у ньому сильніший за «національний». Рабини для нього значать не менше, ніж його партнери з харедських фракцій. Тому він уже давно не є адресатом для релігійно-національної публіки, яка служить в армії.

Повертаємося до вчорашньої дивовижної сцени в Кнесеті. Окрім Офіра Софера та Едельштейна, були й інші: Шарен Хаскель із партії Гідеона Саара, яка розуміє, що її шанси потрапити до списку «Лікуду» на наступних виборах практично дорівнюють нулю. Вона також оголосила, що виступить проти закону в його нинішній редакції; депутат Елі Ревіво з «Лікуду»; депутати Моше Соломон і Міхаль Вальдігер із «Релігійного сіонізму» заявили, що проти та вимагають змін.

Кілька слів про ці зміни: харедім і так із великими труднощами готові погоджуватися на цей ганебний закон, який фактично звільняє їх від служби. Навіть усередині спільноти харедім є противники. Іцхак Гольдкнопф, колишній міністр і представник «Агудат Ісраель», уже заявив, що виступатиме проти будь-якого закону, який містить бодай якісь санкції проти харедім-ухильників. Він не хоче нічого.

А Меїр Поруш, колишній міністр, учора заявив, що «закон потрібно розірвати» — так само, як батько президента Герцога Хаїм Герцог свого часу розірвав резолюцію ООН, що прирівнювала сіонізм до расизму.

Він також сказав на засіданні Комісії з закордонних справ і оборони:

«Я пишаюся тим, що представляю тут учнів єшив, попри те що мені важко слухати насмішки та образи на їхню адресу. Є дані про бедуїнів, які не служать в армії; про друзів, релігійних та інших, хто також не служить. Але під тиском генпрокурора пропонують бити саме по тим, хто вивчає Тору. Як Хаїм Герцог в ООН, я вважаю, що потрібно розірвати ці пропозиції, які завдають шкоди Торі».

І ось у чому головний глухий кут: проти цього «компромісного» варіанту закону — тієї самої «комбіни ухилення», як сказав Юлій Едельштейн, — виступають навіть депутати-харедім. Якщо Бісмут і його покровитель Нетаньягу внесуть зміни — наприклад, додадуть нові санкції проти ухильників або підвищать квоти й цілі призову, — з’являться нові противники серед харедім. Тобто можна задовольнити частину депутатів від «Лікуду» і «Релігійного сіонізму», але лише за рахунок депутатів-харедім із тієї ж коаліції.

У «Лікуді» давно зрозуміли, що мають проблеми з голосами на підтримку закону, і почали шукати запасні голоси в арабських фракціях.

Так, у партії ТААЛ Ахмада Тібі та в РААМ Мансу́ра Аббаса — тієї самої партії, яку «Лікуд» без упину поливає брудом, наголошуючи, що вона була частиною «уряду змін».

Так от, «Лікуд» звернувся до Мансура Аббаса, представника «Братів-мусульман», із проханням допомогти звільнити харедім від служби в армії — всупереч позиції ЦАХАЛу, якому терміново потрібні 12 тисяч солдатів. Солдатів, потрібних уже сьогодні й завтра. Аббас підтвердив, що до нього зверталися. Остаточної відповіді він поки не дав.

Ахмад Тібі, навпаки, вчора заявив, що його партія голосуватиме проти закону. Він і Аббас сердяться передусім на Ар’є Дері. Вони багато чого просили в нього останніми роками для арабського сектору, і, попри дружні стосунки, він знову і знову їх розчаровував. «Тепер нехай він нас шукає», — сказали цього тижня в арабських фракціях.

Чому це важливо?

Нагадуйте про це Нетаньягу, його міністрам, депутатам і пропагандистам щоразу, коли вони нападають на участь РААМ в «уряді змін».

Лицемірство зашкалює, адже у 2021 році сам Нетаньягу благав Смотрича дозволити коаліцію з Аббасом, але саме Смотрич це заблокував.

І особиста ремарка. Я добре знаю середовище харедім: їхніх лідерів, їхніх рабинів — я роками працював із ними. Вони не хочуть, щоб їхні люди служили в армії. Однозначно. Тим більше учні єшив — Поневежа, Міру чи Хеврона.

Але проблема в тому, що навіть тих, хто не навчається — «бездіяльників», як назвав їх рабин Іцхак Йосеф, — вони теж не дозволяють відправляти в армію. Вони хочуть повернути фінансування єшив, дотації на дитячі садки і не хочуть арештів ухильників.

А щодо солдатів-харедім? Давайте поговоримо про це ще за півтора року. А доти — подивимося.

Саме тому ця кривава рана в ізраїльському суспільстві й надалі супроводжуватиме нас.

Нетаньягу тримається від цієї теми подалі. Він знає, що гучна публічна підтримка коштуватиме йому дорого на виборах серед електорату «Лікуду». Він зачекає й подивиться, як усе піде. Якщо зрозуміє, що підтримка закону розсипається, він залишить Бісмута сам-на-сам розгрібати цю кашу.

Барак Сері, Walla

Фото: Олів’є Фітуссі