
Чи зможе Ізраїль спровокувати зміну режиму в Ірані?
У міжнародній дискусії про Іран в останні десятиліття чітко окреслилися два табори. Одні бачили головну загрозу в можливості володіння Іраном ядерною зброєю, але вірили, що з ним можна укласти угоду: відмова від зброї в обмін на зняття санкцій і повернення до світової спільноти. Для інших сам режим — джерело нестабільності, і жодні угоди його не змінять. Для них ядерна програма — лише привід для підтримання тиску та санкцій у надії обвалити Ісламську Республіку.
Біньямін Нетаньягу не приховував, що належить до другого табору, і ще раз підтвердив це минулої п’ятниці, коли заявив, що сподівається, що операція «розчистить шлях» іранському народу «до досягнення вашої свободи».
Хоча ізраїльські удари були спрямовані зокрема на ядерні об’єкти, навіть в самому Ізраїлі визнають, що цього недостатньо для того, щоб знищити можливості для збагачення урану повністю.
Інші цілі проливають світло на справжні наміри Нетаньягу. Ізраїль б’є не по технологіях, а по структурах влади. Удари прийшлися по військових штабах, резиденціях та окремих особистостях.
Навіть якщо Ізраїль не ставить за мету повернення до часів шаха, коли Іран був союзником США та Ізраїлю, то вибір цілей — високопоставлених офіцерів та ветеранів Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), а не виключно ядерних об’єктів — вказує на намір завдати удару по ядру правлячого режиму. Серед убитих — найстарші фігури, які брали участь у становленні іранської революції, ветерани ірано-іракської війни, а також ключові учасники ядерної програми.
Сам аятола Хаменеї (який поки живий) також належить до покоління активістів, які прийшли до влади одразу після революції 1979 року. Розгром цього покоління символізує спробу перерізати історичну та ідеологічну нитку, на якій тримався нинішній режим понад чотири десятиліття. Нетаньягу практично визнав це, заявивши: «Ми боремося з жорстокою диктатурою, яка пригнічувала вас 46 років».
Чи реалістичні ці плани? Звичайно, Ісламська Республіка сьогодні як ніколи слабка, і з кожною новою хвилею ізраїльських атак стає слабшою. Якщо Ізраїлю вдасться повалити ісламський режим у Тегерані, удар, з точки зору Нетаньягу, буде того вартий, незважаючи на руйнування і навіть людські жертви в Ізраїлі.
Але історія говорить про те, що повалити режим за допомогою авіаударів зазвичай не вдається. Муаммар Каддафі в 1986 році, Саддам Хусейн в Іраку в 1991 і Слободан Мілошевич у 1999-му — всі вони залишилися при владі і лише радикалізувалися.
Що стосується ядерної програми, то в Ізраїлі визнають, що у Ірану залишиться потенціал. І якщо досі іранські лідери не прийняли рішення про створення ядерної бомби, використовуючи свій прикордонний статус для посилення переговорної позиції (як тепер очевидно, безуспішно), то після цих ударів розстановка сил всередині Ірану може різко змінитися. Серед тих, хто приймає рішення, з’являться нові обличчя — оскільки старі усунені. І вони поставлять собі питання: наважився б Ізраїль на таке, якби у Ірану вже була ядерна зброя?
Президент США Дональд Трамп, схоже, розраховує, що ослаблений Іран стане поступливішим, і йому вдасться нав’язати умови ядерної угоди, прийнятні для США та Ізраїлю.
Але є й інша можливість. Іран може, за прикладом Північної Кореї, вийти з Договору про нерозповсюдження і створити ядерну зброю відкрито.
Якщо ісламістський режим в Ірані встоїть, Ізраїлю, можливо, доведеться повторювати ці удари знову і знову, втягуючись у нескінченний конфлікт.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: AP Photo/Ghaith Alsayed