Чи змінить найсмертоносніший місяць громадську думку про війну в Лівані?
Попри враження, яке створюється деякими повідомленнями ізраїльських ЗМІ, недавня атака ВПС ЦАХАЛу в Ірані насправді не кінець цієї історії. Вона лише поставила дилему перед Тегераном: чи він повинен відповідати і якщо так, то коли і наскільки рішуче?
Перші заяви, які пролунали з Ірану, схоже, вказують на намір завдати удару у відповідь по Ізраїлю. Якщо це так, то іранцям доведеться вирішити, чи має цей удар бути з обмеженою інтенсивністю з бажання покласти край конфлікту і чи він має відбутися до президентських виборів у США 5 листопада.
Розуміючи, що Іран, ймовірно, відповість, ізраїльські збройні сили, як оборонні, так і наступальні, залишаються в стані бойової готовності. Американські сили в регіоні, включаючи батарею протиракет Terminal High Altitude Area Defense (THAAD), розгорнуту в Ізраїлі, також залишаються у стані підвищеної готовності.
Генерал-майор (резерва) Тамір Хайман, голова Інституту досліджень національної безпеки, пояснив, що заяви іранських офіційних осіб мають забезпечити верховному лідеру країни «максимальну гнучкість» при ухваленні рішення. Двозначність, пояснив колишній начальник військової розвідки, дозволяє аятолі Алі Хаменеї мати можливість вибору.
Серед міркувань, які визначатимуть заходи у відповідь Ірану, важливу роль, за його словами, відіграватиме сприйняття режимом внутрішнього фронту — тобто іранської громадськості. Іранці засмучені своїми економічними проблемами та придушенням свободи слова, але досі вони сприймали Іран як сильну державу, яка успішно захищається від своїх ворогів.
Оборонне відомство Ізраїлю все ще намагається оцінити, які збитки Ірану завдала його атака. Але ракетний удар Ізраїлю по Ірану в суботу – перший, завданий після закінчення війни з Іраком наприкінці 1980-х років, – підриває почуття безпеки іранців. Отже, він може підштовхнути Хаменеї до ухвалення рішення про заходи у відповідь невідомого поки масштабу.
ВВС, покладаючись на точну розвідку та ретельне планування, очевидно, вдалося серйозно пошкодити стратегічні системи ППО, відключити системи виявлення на заході Ірану та порушити виробництво ракет та безпілотників на багато місяців. Повідомлялося також про знищення 12 критично важливих пристроїв для виробництва твердого палива для балістичних ракет.
Тим не менш, існує ймовірність, що Росія незабаром вирішить поставити Ірану більш сучасну зенітну систему С-400, частково для того, щоб виправити враження, що російські системи ППО програють західним літакам, які використовує Ізраїль.
Як і на попередніх етапах війни, за цим винятковим оперативним успіхом, першим у своєму роді, стояли два роди військ Армії оборони Ізраїлю, найбільш очорнені під час протестів проти судової реформи та одразу після атаки ХАМАСу 7 жовтня 2023 року: ВПС та військова розвідка. Пілоти, яких називали небезпечною бандою ліваків, та їхні командири, яких звинувачували у зайвій до них поблажливості, знову зробили незаперечний внесок у оборону країни.
Як минулого року їхня громадянська активність завадила планам уряду влаштувати путч проти демократії, так і зараз вони знову допомагають захищати країну. Варто згадати, що під час конфлікту навколо реорганізації судової системи прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу у відповідь на погрози пілотів-резервістів припинити добровільну службу заявив, що краще обійтися без двох ескадрил винищувачів, ніж відступити від судової реформи.
Критичний час для ухвалення рішень
Цей жовтень став найгіршим місяцем із погляду ізраїльських втрат з початку року. У неділю армія зняла заборону на публікацію інформації про те, що в суботу вдень у бою на півдні Лівану було вбито п’ятьох резервістів. Ще 14 було поранено, зокрема п’ятеро — у тяжкому стані.
За попередні два дні десять резервістів було вбито у двох інших інцидентах на півдні Лівану. А в неділю одного мирного жителя було вбито в результаті, мабуть, автомобільного теракту поблизу військових баз у Глілоті. 32 особи отримали поранення, у тому числі кілька людей було поранено тяжко.
Уряд подає низку недавніх військових успіхів у секторі Газа, Ірані та Лівані як доказ того, що його стратегія була вірною і що війна має тривати на всіх фронтах. Насправді неможливо ігнорувати ціну, яку спричинить продовження війни протягом тривалого часу.
Найбільшу небезпеку становить Ліван — театр воєнних дій, де операція ЦАХАЛу справді дає добрі результати. “Хізбалла” вже деякою мірою відновлюється, призначаючи нових командирів замість тих, хто був убитий внаслідок ізраїльських атак.
Це може призвести до постійного зростання кількості жертв, що поступово змінить думку громадськості щодо необхідності продовження війни. У ряді випадків у минулому — Перша ліванська війна 1982 року, присутність Ізраїлю в зоні безпеки на півдні Лівану протягом наступних 18 років і одностороннє виведення військ з Гази в 2005 році — кількість жертв чинила тиск на уряди (навіть праві) і змушувала їх змінювати свою політику, у тому числі погоджуватися на виведення військ.
Іран і його прихильники можуть вести проти Ізраїлю війну на виснаження, яка також включатиме постійне переслідування тилу на півночі і в центрі країни. Хоча Нетаніягу зміцнив політичну стабільність свого уряду, включивши Гідеона Саара і трьох депутатів від його партії до правлячої коаліції, ця стабільність зрештою буде перевірена продовженням війни та зростаючими жертвами.
На другому плані — зростаючий суспільний гнів із приводу нерівності у тягарі військової служби. Нетаніягу під тиском своїх ультраортодоксальних партнерів щодо коаліції та під загрозою Верховного суду наполягає на ухваленні скандального закону про ухилення від призову, який надасть чоловікам-ультраортодоксам повне звільнення від служби в армії.
Однак зростання кількості загиблих на війні і той факт, що тягар резервістської служби та самопожертви лягає на досить вузьку частину населення, посилить політичну кризу. Це може ускладнити йому подальше ведення війни на власний розсуд.
Суперечка про продовження війни проходить по лінії розлому між правими та лівоцентристами. Але його також можна охарактеризувати як суперечку між оптимістами та песимістами.
Нетаніягу та його прихильники бачать можливість досягти глибоких змін на Близькому Сході. Після ударів, завданих «Хізбаллі» і ХАМАСу, і недавнього удару по Ірану вони вважають за можливе продовжити ослаблення радикальної осі шиїтів регіону, аж до атаки на ядерну програму Ірану, і навіть (як нещодавно заявив сам Нетаніягу) підштовхнути іранський народ до повалення режиму.
Прибічники припинення війни, навпаки, побоюються, що Ізраїль все більше пов’язує, причому надто багатьох фронтах. Вони вважають, що більшість того, чого можна досягти, вже досягнуто і що подальший ризик може виявитися надмірно дорогою авантюрою.
Свідченням цієї напруженості може бути недільна церемонія поминання жертв жовтневої бійні. Міністр оборони Йоав Галант, тверезомисляче крило ультраправого уряду та єдиний міністр, чия діяльність отримує позитивний рейтинг схвалення виборців під час опитувань, заявив у своїй промові на церемонії, що «ХАМАС та «Хізбалла» більше не є ефективними інструментами Ірану».
«Ці важливі досягнення змінюють баланс сил… Але не всі цілі можуть бути досягнуті лише воєнними діями, – продовжив він. – Сила – це не все і не завжди. Виконуючи наш моральний обов’язок щодо повернення заручників додому, ми маємо піти на хворобливі компроміси».
Нетаніягу, навпаки, пообіцяв у своїй промові продовжувати «працювати з максимальною віддачею, доки наша перемога не буде повною».
Коли він підвівся, щоб виступити, його перервали вигуки деяких родичів загиблих. Ворожість, яка відбивається і на широкій громадськості, пов’язана з продовженням війни, рішучістю Нетаніягу перешкодити державній комісії з розслідування його невдач та його наполегливою відмовою підписати угоду про повернення заручників.
Переговори з посередниками щодо повернення заручників відновилися у Катарі в неділю. Саудівський телеканал процитував високопоставлених представників ХАМАСу, які заявили, що запропонували звільнити всіх заручників в обмін на масове звільнення палестинських ув’язнених та повний відступ Ізраїлю з кожного клаптика Гази.
Це критичний момент для ухвалення рішення, і не лише щодо питання заручників. Хейман сказав, що «протягом восьми днів» ми дізнаємося, чи занурюється Ізраїль у ліванську трясовину втретє чи скорочує свою військову присутність там і прагне дипломатичної угоди, щоб покласти край війні з «Хізбаллою».
Але Нетаніягу, очевидно, нікуди не поспішає. Він вважає за краще дочекатися результатів президентських виборів у США, які відбудуться наступного тижня, перш ніж приступати до якихось значних дипломатичних кроків. А ще раніше ми можемо зіткнутися із новою атакою з боку Ірану.
Фото: Гіль Еліягу
