Чи завадить план Трампа щодо Гази реалізації угоди з ХАМАС
Очікується, що переговори щодо другого етапу припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАС, більш складного та вибухонебезпечного, ніж перший, розпочнуться в понеділок. Проте фактично все почалося ще минулого тижня, коли президент США Дональд Трамп кинув на ринг бочку вибухівки у вигляді вимоги до Єгипту та Йорданії прийняти близько 1,5 мільйона жителів сектору Газа.
Трамп повторив цю вимогу двічі. Вдруге була помітна впевненість президента, зумовлена припущенням, що Єгипет та Йорданія виконають цю вимогу завдяки американській допомозі, яку вони отримують.
“Вони це зроблять. Вони це зроблять. Вони це зроблять, окей? Ми багато робимо для них, і вони це зроблять”, – сказав він. Очевидно, Трамп впевнений, що “економічний батіг”, який він використовує проти Колумбії та Мексики, спрацює і на Близькому Сході.
Проте в суботу на саміті міністрів закордонних справ арабських країн у Каїрі йому протистояла арабська “стіна щитів”. Міністри роз’яснили Трампу та хору, що підспівує йому в Ізраїлі, що не лише безпосередні учасники його плану передачі територій – Йорданія та Єгипет – відкидають ідею прийняття палестинців і створення таким чином “однієї держави для двох народів” на їхній території.
Саудівська Аравія, Катар та Об’єднані Арабські Емірати теж беззастережно відкинули цю ідею. Разом з Йорданією та Єгиптом ці країни складають проамериканську та антиіранську вісь регіону, на базі якої США та Ізраїль прагнуть створити близькосхідну версію НАТО.
Тисячі єгиптян, які вийшли на демонстрацію біля прикордонного переходу “Рафіах” і вигукували гасла протесту проти примусової міграції жителів Гази до Єгипту, не прокинулися того ранку і не вирішили спонтанно висловити свою думку. Масові демонстрації заборонені єгипетським законодавством, особливо в одному з найбільш охоронюваних регіонів країни, доступ до якого вимагає численних дозволів від єгипетської розвідки.
Thousands of Egyptians are rallied at the Rafah Crossing to protest against Trump's plans to displace the Palestinian people. pic.twitter.com/tfng60UWmP
— PALESTINE ONLINE 🇵🇸 (@OnlinePalEng) January 31, 2025
Але незважаючи на те, що демонстрація була організована урядом, вона висловила справжні настрої широкої єгипетської громадськості. Єгиптяни поділяють страждання палестинців і підтримують дипломатичне рішення, але не за рахунок Єгипту та його громадян.
Для Єгипту прийняття 1,5 мільйона палестинців та їх розселення на його території стало б серйозною загрозою безпеці. Справа не лише в тому, що вигнані палестинці влаштовуватимуть демонстрації, які можуть перерости в неконтрольовані масові протести. Палестинська діаспора на Синаї стала б благодатним ґрунтом для зростання нових терористичних угруповань.
Загроза для Йорданії буде ще серйознішою; король Абдалла вважає її дійсно екзистенційною. Дві третини йорданців вже мають палестинське походження. Додавання ще кількох сотень тисяч означає, що Йорданія цілком може стати альтернативною палестинською державою.
Ці загрози зараз існують на тлі прихованої загрози Трампа поставити американську допомогу в залежність від прийняття його пропозиції. Обидві країни дійсно сильно залежать від цієї допомоги, тому можливість її скорочення впливає на їхні рішення. Однак очікувана шкода їхнім національним інтересам від прийняття цієї пропозиції, швидше за все, буде ще більшою.
Саме тому демонстрація солідарності в Каїрі, де багаті арабські країни підтримали Єгипет та Йорданію, була такою важливою. Вони ніби говорили: якщо Трамп змахне палицею, відрізаючи економічну допомогу, хтось прийде йому на зміну.
Не зайвим буде зазначити, що ці три країни – Саудівська Аравія, ОАЕ та Катар – вклали в США десятки мільярдів доларів, а Саудівська Аравія навіть оголосила про намір інвестувати ще 600 мільярдів доларів протягом терміну повноважень Трампа. Отже, загрози фінансової шкоди цілком можуть виявитися обопільними.
Але гроші, як ми знаємо, це ще не все. І якщо Трамп перетворить вигнання палестинців з Гази на змагання з армрестлінгу з Йорданією та Єгиптом, Саудівська Аравія також може розіграти карту нормалізації відносин з Ізраїлем, щоб переконати його відмовитися від цієї затії.
Немає потреби навіть уявляти небезпечніші сценарії, наприклад, замороження Єгиптом, Йорданією та ОАЕ своїх мирних угод з Ізраїлем. Якщо Ізраїль виявиться відповідальним за нову палестинську Накбу, його бажання створити нову близькосхідну стратегію, швидше за все, переміститься в категорію мрій.
Але навіть якщо припустити, що Єгипет і Йорданія погодяться прийняти палестинців з Гази, багаті арабські держави профінансують їх висилку та переселення, а також згодом профінансують перебування палестинців там, що робитиме Ізраїль, якщо жителі Гази відмовляться сідати в вантажівки та емігрувати “добровільно”?
Чи буде їх вигнання нагадувати депортацію вірмен з Туреччини або насильницьке переміщення мільйонів жителів Кавказу в сталінську епоху? Чи це буде більше схоже на вигнання німців з Польщі після Другої світової війни?
Відповідь на це питання цілком може привести Ізраїль у жахливий глухий кут. Тому ми маємо сподіватися, що арабські загороджувальні загони зможуть зняти цю ідею з порядку денного.
Практична проблема полягає в тому, що інтенсивне обговорення ідеї трансферу, як ніби це здійсненний план, реалізація якого не за горами, відсуне на другий план необхідні дискусії про те, як керувати Газою, і поставить під загрозу реалізацію другого етапу угоди із заручниками.
Завершення угоди та повернення всіх заручників вимагає від Ізраїлю не лише припинення війни, але й відмови від її відновлення, виведення військ з Гази та початку обговорення питання про її відновлення. ХАМАС може поставити відмову від переміщення палестинців ще однією умовою повернення заручників. І цього разу виграє від того, що його вимога отримає легітимність завдяки панарабській позиції.
По суті, боротьба за можливу передачу піднімає статус Гази з рівня локальної гуманітарної проблеми або лідера в національній боротьбі палестинців до загрози звільнення всіх заручників.
Ізраїлю доведеться вести переговори не лише про те, кого з палестинських в’язнів він звільнить на другому етапі і якими будуть масштаби його виведення з Гази, але й про те, як здійснюватиметься управління Газою, щоб в угоду можна було вбудувати блокпости, що перешкоджають здійсненню переведення.
Ізраїлю також буде важко виправдати відновлення війни, щоб закінчити знищення ХАМАСу, не визнаючи, що тим самим він відмовиться від решти заручників — тим більше що на сьогоднішній день звільнити заручників вдалося завдяки угодам, гарантіям і дипломатичному — а не військовому — тиску.
Проте це також означає, що навіть якщо війна відновиться і всі члени ХАМАСу будуть вбиті до останнього заручника, рішення проблеми управління Газою та життя палестинців все одно не буде.
Автор: Цві Барель
Джерело: “ХаАрец“
Фото: AP Photo Jehad Alshrafi
