Чи втратив Ізраїль більше, ніж регіональну перевагу, через запуск нового американо-саудівського альянсу

Неймовірну честь, яку президент США Дональд Трамп надав спадкоємному принцу Саудівської Аравії Мухаммеду бін Салману, хоч і без традиційного танцю з мечами, усе ж супроводжувала символічна демонстрація літаків F-35.

Ці літаки, того ж типу, що завдали удару по іранських ядерних об’єктах лише шість місяців тому, не тільки демонструють передові американські технології; вони стали центральною опорою нової політичної архітектури, яку Саудівська Аравія і США прагнуть сформувати на Близькому Сході та за його межами.

Дотепер угода щодо винищувачів була заплутана в густій мережі політичних вимог, висунутих перед Саудівською Аравією: від нормалізації відносин з Ізраїлем до вступу в ексклюзивну коаліцію під керівництвом США, покликану стримувати вплив Китаю та Росії, а також перетворення королівства на ще один елемент антиіранського бар’єра і внесення фінансової частки у реалізацію плану Трампа.

Заява Трампа про те, що він продасть F-35 Саудівській Аравії без прив’язки до цих умов, може свідчити про його намір демонтувати традиційний пакет вимог і зібрати його заново.

За новою моделлю президента кожна угода і кожен політичний чи економічний крок будуть самостійними і не обов’язково залежатимуть від регіонального контексту. Наприклад, Саудівська Аравія може купити літаки і бути звільненою від нормалізації відносин з Ізраїлем, якщо Ізраїль не виконає її фундаментальної умови — створення палестинської держави. Спадкоємний принц міг сказати під час зустрічі з президентом, що він готовий приєднатися до «Угод Авраама», але його умова — «чіткий шлях» до рішення про дві держави — так і не була виконана, а резолюція Радбезу ООН, ухвалена в понеділок, ніяк не задовольняє цю вимогу.

Схоже, що Трамп не бажає використовувати президентські важелі тиску, щоб змусити спадкоємного принца змінити позицію. Трамп, у силу своїх повноважень, може надати Саудівській Аравії оборонний союз, як він зробив для Катару, незалежно від відсутності прогресу в нормалізації, участі королівства у відновленні Гази чи його небажання «розбавляти» відносини з Росією і Китаєм або розривати контакти з Іраном.

Саудівська точка зору, яку королівство донесло до США, полягає в тому, що оборонний союз має бути двостороннім, а не регіональним. Його основна мета — захист Саудівської Аравії від Ірану, який, попри триваючі дипломатичні відносини, усе ще розглядається як потенційна загроза у разі відновлення конфлікту між Іраном та Ізраїлем.

У результаті Саудівська Аравія шукатиме американську «парасольку безпеки» на випадок, якщо Ізраїль знову здійснить самостійні дії, як це було у попередніх конфліктах між Ізраїлем та Іраном, коли Ер-Ріяд просив США не завдавати ударів по Ірану і стримувати Ізраїль.

Однак сумнівно, що Трамп, який не припиняє погрожувати Ірану, готовий або хоче дати Саудівській Аравії однозначне зобов’язання запобігти війні, яка може поставити королівство під удар,— адже таке зобов’язання фактично означало б надання Ірану американських гарантій безпеки. Інтереси Саудівської Аравії в сфері безпеки не обмежуються Іраном. Вони простягаються від Ер-Ріяда до Дамаска, Бейрута, Гази та Багдада, включно з хуситами, які нещодавно поновили погрози атакувати Саудівську Аравію. Кожен із цих напрямів — потенційна військова чи дипломатична загроза, а в деяких випадках Ізраїль може стати тим ґнотом, що підпалить ланцюгову реакцію.

На перший погляд, саудівці вважають нормалізацію відносин з Ізраїлем частиною оборонного союзу, оскільки вона змусить Ізраїль дотримуватися не лише американських вимог, а й саудівських інтересів. Однак, як показує поведінка Саудівської Аравії під час війни в Газі, її статус «регіональної держави» вимагає від неї враховувати арабські настрої, які й досі вважають палестинське питання спільною справою арабського та ісламського світу.

Саудівська Аравія не може дистанціюватися від палестинського питання і при цьому зберегти свій статус провідної арабської країни. Теоретично, якби Трамп запропонував спадкоємному принцу оборонний союз або ядерну програму в обмін на відмову від умови створення палестинської держави, його відповідь сьогодні, ймовірно, відрізнялася б від довоєнної, коли він вимагав лише «покращення умов життя палестинців».

У порівнянні з відносинами, що склалися між принцом Мухаммедом і Трампом у його перший термін, коли Трамп ставився до королівства як до протекторату, який він готовий захищати за «справедливу плату», у другий термін він розглядає Саудівську Аравію як стратегічного партнера.

Більше того, коли він назвав зобов’язання спадкоємного принца інвестувати 600 млрд доларів у США «наріжним каменем» їхніх відносин, він створив новий баланс взаємної американо-саудівської залежності, у якому Саудівська Аравія має ту ж вагу, що й США. У цьому рівновазі роль Ізраїлю зменшується: від статусу стратегічного союзника — до «тактичного елемента», повністю підпорядкованого вказівкам американської адміністрації. Низка рішень — реалізованих і скасованих — які Трамп ухвалив під впливом спадкоємного принца, свідчить про зміну ролей.

Разючий розворот президента від маячної ідеї створити «величну Рив’єру» в Газі та депортувати її жителів світ за очі відбувся лише після того, як Саудівська Аравія разом з Єгиптом і Йорданією висловила повну незгоду. Прийняття Трампом сирійського президента Ахмеда аш-Шараа стало «особистим подарунком» спадкоємному принцу, попри гучні заперечення Ізраїлю. Хоча Саудівська Аравія спершу не виступала публічно на боці країн, які посередничали в угоді щодо заручників, саме вона запустила процеси, що привели до припинення вогню, очоливши арабські дипломатичні зусилля за участі європейських країн, насамперед Франції, у результаті чого відбулося широке визнання палестинської держави в ООН.

Так само «поправка» до проєкту резолюції ООН, поданого США до Ради Безпеки, що включає «шлях до створення палестинської держави», змусила прем’єр-міністра Біньяміна Нетаніягу слідувати курсу, наміченому Трампом і спадкоємним принцом, і вітати резолюцію Радбезу.

Трамп, як і раніше, повністю відданий безпеці Ізраїлю, але він вимірює цю відданість не лише кількістю зброї, боєприпасів та грошей, які він надає країні. Однак, на відміну від попередніх американських адміністрацій, його союз з Ізраїлем не заснований на спільних цінностях, і концепція «єдиної демократії на Близькому Сході» його не надихає.

Така позиція, що підриває те, що вважалося унікальними цінностями Ізраїлю, також усуває його перевагу перед такими країнами, як Саудівська Аравія, Катар та ОАЕ, які за Трампа розглядаються крізь призму військово-економічних інтересів.

У результаті спадкоємний принц Мухаммед — людина, якій американська розвідка приписала пряму відповідальність за вбивство журналіста Джамаля Хашоггі у 2018 році, а країна, яку президент Джо Байден обіцяв перетворити на «вигнанця», — після семирічної відсутності у Вашингтоні отримують рівень поваги, яким могли похвалитися небагато, у той час як Ізраїль дедалі частіше використовується для просування американської політики, що не повністю збігається з його власними інтересами.

Цві Барель, «ХаАрец»

Фото: AP Photo Alex Brandon