Чи може трагедія у Мадждаль-Шамсі об’єднати друзів Ізраїлю, Лівану та Сирії?
Ракетний удар по друзському селу Мадждаль-Шамс на Голанах, внаслідок якого загинуло 12 дітей та підлітків, викликав гнів і біль не тільки в Ізраїлі, а й у друзських громадах у Сирії та Лівані, представники яких нерідко пов’язані сімейними звʼязками, незважаючи на географічну роз’єднаність.
Але хоча скорбота за загиблими була спільною, подальша реакція підкреслила різницю в політичному становищі громади, розділеної між трьома сусідніми країнами.
Цей найвиразніше проявився у публічній суперечці лідера ліванських друзів Валіда Джумблата та духовного лідера громади в Ізраїлі шейха Мовафака Таріфа.
Джумблат підтримує політичний союз із «Хізбаллою». У своєму листі він засудив Таріфа за зустрічі з прем’єр-міністром Нетаніягу, недостатнє протистояння «агресії проти палестинського народу, безневинних мирних мешканців і ув’язнених», і звинуватив його в боягузтві, що не відповідає «духовному голові стародавньої і видатної арабської ісламської секти».
У відповідь Таріф розкритикував Джумблата за публікацію листа в соціальних мережах, додавши, що він хотів би, щоб їхнє спілкування «залишалося на особистому рівні, як це було досі, щоб ми залишалися чесними у своїх намірах і точними у їхніх вираженнях на благо [друзьскої] громади, а не заради того, щоб догодити будь-якій зі сторін».
Він також висловив сподівання, що Джумблат поважатиме погляди ізраїльських друзів так само, як друзі в Ізраїлі поважають погляди ліванських друзів.
«Ми не політики і не віддані «мистецтву» [політики], яке змінюється залежно від обставин», написав він, натякаючи на відносини Джумблата та «Хізбалли». Таріф продовжив: «Ми лише висловлюємо нашу надію на те, що друзі Лівану залишаться стійкими у збереженні своєї держави та батьківщини, так само, як ми сподіваємося на друзів Сирії та друзів усюди, хоч би якими складними не були обставини».
Потім Таріф не без іронії додав: «Як тільки вам вдасться вирішити внутрішні проблеми Лівану як одному з його видатних лідерів, ми одразу зможемо поговорити про способи допомоги палестинським братам».
Друзька громада виявилася розділена під час переділу кордонів у регіоні після розпаду Османської імперії. Будучи меншістю в кожній із країн — Ізраїлі, Лівані та Сирії, — друзі стали також змушені бути частиною політичного ландшафту тих країн, де залишились, навіть якщо це призводить до суперечностей усередині самої громади.
Але цей політичний ландшафт не статичний, тому з часом змінювався.
В Ізраїлі друзську громаду часто наводять як приклад лояльної до держави та інтегрованої в суспільство мусульманську меншість. Дійсно, багато друзів, зокрема тих, хто проживає в районі гори Кармель та в Галілеї, мають ізраїльське громадянство і служать в армії.
Однак багато з тих, хто живе на Голанських висотах, ідентифікує себе як сирійські друзі і відмовляється від ізраїльського громадянства. Голанські висоти були захоплені у Сирії в Шестиденній війні 1967 року та анексовані у 1981 році.
В останні роки кількість друзів з Голан, які бажають отримати ізраїльське громадянство, зростає, але все ж таки залишається незначною: 75 у 2017 році проти 239 у 2021 році.
Як пише CNN з посиланням на регіональну раду Мадждаль-Шамса, жоден із вбитих у суботній атаці на футбольному полі не мав ізраїльського громадянства.
З іншого боку ізраїльсько-сирійського кордону атака на Мадждаль-Шамс викликала не менш сильний шок, ніж в Ізраїлі. Багато хто з друзів, які там проживають, сприймають мешканців Мадждаль-Шамса як родичів і співвітчизників, а заподіяння їм шкоди відчувається як пряма атака на них.
Духовний лідер друзів у Сирії шейх Хекмат Аль Хаджірі опублікував лист із закликом до правосуддя щодо винних. «Ми засуджуємо огидний злочин, який був скоєн проти невинних людей у мирному та миролюбному селі Мадждаль-Шамс», — написав він і закликав ООН розслідувати інцидент, наголосивши, що «всі знають, хто винен».
Лють друзів проти «Хізбалли» є частиною тривалого процесу їхнього дистанціювання від сирійського режиму, якому вони були лояльні в минулому, пише «Ісраель ХаЙом». Після початку громадянської війни в Сирії у 2011 році друзі опинилися у скрутному становищі. Багато хто з них служив в армії сирійського режиму, і вони побоювалися релігійної та фундаменталістської природи багатьох повстанських угруповань. Однак саме тоді, коли друзі найбільше потребували допомоги Дамаска, армія Асада вирішила, що краще відправити війська на боротьбу з повстанцями на південь, а не захищати громаду. Найгірше у цьому те, що режим працював над роззброєнням друзів, боючись, що їхня лояльність недостатня.
Зрада режиму призвела до того, що у друзському регіоні регулярно відбуваються демонстрації і навіть хвилі насильства проти членів режиму. У травні в Сувейді, столиці провінції друзів, пройшли величезні демонстрації, причому над урядовими будівлями було піднято прапори сирійської опозиції.
І «Хізбалла», і Іран вважаються сирійськими друзями союзниками режиму Асада, і атака на Мадждаль-Шамс сприймається ними як ще один злочин проти громади.
Ці настрої знаходять відгук і серед друзів у Лівані. Хоча Джумблат, мабуть, вирішив не йти на зіткнення з «Хізбаллою», більша частина друзської громади в Лівані останнім часом виступає проти союзу з цим угрупуванням, здебільшого через несправедливість, яку наражають їхні побратими на півдні Сирії.
Інший ліванський друзський політик, колишній міністр охорони навколишнього середовища Лівану Віам Ваххаб, зважаючи на все, відкидає заяви «Хізбалли» про те, що вони не мають відношення до атаки на Мадждаль-Шамс. Він вимагає незалежного розслідування, яке вивчить факти, «оскільки наша кров недешева, і ніхто не має права її проливати».
Ваххаб раніше теж був близьким до «Хізбалли», але вийшов з її лав на початку війни в Газі, попередивши про високу ціну, яку Ліван заплатить у разі регіонального загострення.
Можливо, трагедія в Мадждаль-Шамс об’єднає громаду в скорботі і підштовхне друзів остаточно відкинути співпрацю з «Хізбаллою». Але в кожній із трьох країн становище друзів залишиться залежним від більш широкого політичного контексту.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: Моті Мільрод
