Чи готові США до президента-жінки?
Камала Харріс може стати першою жінкою-президентом Сполучених Штатів — звісно, якщо вона переможе Дональда Трампа на виборах 5 листопада. Хоча жінки-лідери давно успішно обиралися на керівні посади в різних країнах, у США досі існує так званий міф про жіночу необираність — ідея про те, що американці не проголосують за кандидатку-жінку, якою б компетентною вона не була.
Стереотипи довгий час заважали жінкам-лідерам, представляючи їх емоційними, слабкими та чутливими. Але тепер політологи кажуть, що виборці у США все частіше вважають жінок ефективнішими управлінцями, ніж чоловіки-політики. Це може допомогти Харріс прокласти шлях крізь найвищу скляну стелю в політиці США.
Дослідження 2021 року про еволюцію гендерних стереотипів в американській політиці за останнє десятиліття, проведене нідерландськими вченими, приходить до несподіваних висновків: стереотипи про жінок-політиків стають все більш позитивними, а про чоловіків — негативними.
На питання про риси, які вони асоціюють з жінками-політиками, респонденти перелічили позитивні риси, такі як розум, раціональність, аналітичність, амбітність і мораль. Водночас жінки-політики найменше асоціюються з негативними рисами, такими як слабкість і безхребетність.
І якщо раніше чоловіків-політиків вважали впевненими, добре освіченими, харизматичними та цілеспрямованими, то в останнє десятиліття це сприйняття змінилося.
Сьогодні чоловіків-політиків частіше вважають владолюбними, егоїстичними, маніпулятивними та корисливими. Вони найменше асоціюються з такими рисами, як співчуття або турбота про «таких, як я». «Це свідчить про те, що виборці стали більш негативними та недовірливими щодо чоловіків-політиків», — пояснюють автори дослідження.
Науковці вважають, що одна з причин такого зсуву — в тому, що за останнє десятиліття у США більше жінок зайняли керівні політичні посади, ніж у попередні десятиліття. Кількість жінок у конгресі збільшилася з 90 до 145 між 111-м конгресом, який засідав з 2009 по 2011 рік, і 117-м конгресом, який засідав з 2021 по 2023 рік.
Крім того, такі відомі жінки-політики, як демократи Ненсі Пелосі та Хілларі Клінтон, а також республіканка Ліз Чейні, отримали значну увагу як з боку ЗМІ, так і електорату. Це створило для Харріс сьогодні політичний ландшафт, який помітно відрізняється від початку 2010-х років.
Існують й інші дані, що сигналізують про ставлення в США до жінок, які займають найвищі посади в країні.
Згідно з опитуванням Інституту Геллапа, проведеним на початку цього року, 93% американців заявили, що проголосували б за жінку-президента, якби вона була загалом добре кваліфікована і висунута їхньою партією.
Це, безумовно, покращення порівняно з 1937 роком, коли, за даними опитування, лише 33% респондентів заявили, що проголосували б за кандидатку-жінку.
Результати опитування дослідницького центру Pew, опубліковані у вересні минулого року, дали деякі схожі висновки. Серед понад 5 тисяч респондентів більшість вважає, що стать президента не впливає на ключові лідерські якості.
Більше того, «громадськість бачить, що у жінки є кілька переваг перед президентами-чоловіками: вона краще вміє знаходити компроміси, підтримувати шанобливий тон, бути чесною та етичною, відстоювати те, у що вірить, і добре працювати під тиском», пояснила Кім Паркер, директорка з досліджень соціальних тенденцій у Pew.
Однак Крістіна Вольбрехт, професорка політології в Університеті Нотр-Дам, закликає ставитися до подібних опитувань скептично, вказуючи на тенденцію в соціальних науках, відому як соціальна бажаність — схильність людей відповідати на питання таким чином, щоб вони виглядали добре в очах інших.
«Більшість американців добре підготовлені, — пояснює Вольбрехт. — Вони знають, що повинні сказати, що проголосували б за жінку-президента».
Одна з проблем, з якою стикаються науковці, — визначити, наскільки це «правильно/вірно».
Причини для сумнівів, очевидно, є. У 2016 році приблизно половина виборців у США проголосувала за Дональда Трампа, чия історія сексистських коментарів добре задокументована. У нинішній кампанії він також не пропускав можливості висловити гендерні зауваження — тепер вже про Камалу Харріс, коментуючи її зовнішність і заявляючи, що іноземні лідери розглядатимуть її як «іграшку». Його потенційний віце-президент, сенатор від Огайо Джей Ді Венс, назвав жінок-демократів «бездітними кошатницями».
І, звісно, були дві президентські кампанії колишньої держсекретарки та сенаторки США Хілларі Клінтон, під час яких її голос, зовнішність і манери обговорювали набагато більше, ніж подібні характеристики кандидатів-чоловіків. Клінтон програла обидва рази — у 2008 році вона поступилася на праймеріз у Демократичній партії Бараку Обамі, а в 2016 програла вибори Дональду Трампу.
Проте можливо, що саме досвід Клінтон та інших жінок-політиків підготував «дорожню карту» для Камали Харріс.
Вольбрехт, уникаючи політичних прогнозів, визнає, що зміни можуть бути на горизонті: «Чи готова країна до жінки-президента? Реальність така, що багато чого відбувається, готові ми до цього чи ні».
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: AP Photo Matt Rourke
