Чому ультраортодокси виходять на вулиці через призов, але обмежуються лише молитвою за заручників?
Уже більше року я стою біля будинків міністрів і депутатів від партії ШАС та закликаю їх діяти рішуче для порятунку заручників. Йом-Кіпур минулого року я провів біля будинку Ар’є Дері й спілкувався з його ультраортодоксальними сусідами.
Багато хто висловлював співчуття, але майже всі обмежувалися однією й тією ж фразою: «Ми молимося за повернення заручників». Цю відповідь я чую знову й знову — у розмовах із представниками ультраортодоксального суспільства: міністрами, депутатами, активістами. Відповідь завжди одна — молитва.
Важливо підкреслити: я ні в якому разі не применшую значення молитви. Я виріс у єврейській родині й чудово розумію її духовну та громадську силу. Молитва супроводжувала єврейський народ тисячі років і була джерелом утіхи та надії навіть у найважчі моменти. Але саме тому виникає питання: чому, коли йдеться про безпосередній порятунок життя — п’ятдесяти заручників, які перебувають у полоні ХАМАСу вже майже 700 днів, — молитва сприймається як достатня відповідь? Чому на цьому все зупиняється, тоді як в інших питаннях ультраортодоксальна громада розгортає потужну й рішучу боротьбу?
Найяскравіший приклад — призов до армії. Коли з’являється ініціатива призивати студентів єшив, ультраортодоксальне суспільство не обмежується словами «помолимося, щоб цього не сталося». Навпаки — лідери виводять на вулиці тисячі людей, перекривають центральні перехрестя, чинять потужний політичний тиск і часом буквально паралізують частину країни. Їхня фізична присутність, сила масового протесту й рішучість роблять ультраортодоксальні демонстрації одними з найвпливовіших в ізраїльській політиці.
То чому, якщо молитви достатньо, потрібні демонстрації?
І навпаки — якщо саме демонстрації приносять результат, чому б не використати їх заради порятунку заручників? Тут немає ідеологічного чи політичного спору. Йдеться про пікуах нефеш — порятунок життя, найвищу цінність в іудаїзмі. Галаха прямо стверджує: порятунок життя важливіший за будь-які інші заповіді. Хіба це не вимагає активних громадських дій, а не лише тихої молитви в синагозі?
Цей контраст особливо болісно сприймається на тлі реальності заручників. Час для них минає. Кожен прожитий день — це новий смертний вирок. Чути про щоденні молитви за їхнє визволення й водночас не бачити рішучого суспільного тиску — нестерпно.
Сила ультраортодоксального суспільства у масових протестах доведена незліченну кількість разів. Від перекриття вулиць у Єрусалимі до гігантських мітингів у Бней-Браку — коли ця громада виходить на вулиці, жоден уряд не може ігнорувати її вимоги. Уявіть, що сталося б, якби ті ж самі тисячі зібралися біля будинку прем’єр-міністра чи міністерств у Єрусалимі, скандуючи: «Звільніть заручників зараз!» Уявіть, який це мало б вплив на суспільну дискусію й на тих, хто ухвалює рішення.
Ба більше, участь ультраортодоксів у боротьбі за визволення заручників мало б і величезне соціальне значення. Це могло б стати мостом між різними частинами суспільства. Уявіть спільну демонстрацію світських і релігійних, правих і лівих, усіх, хто разом вимагає одного — порятунку людських життів. Це був би рідкісний момент справжньої єдності — не єдності у гаслах, а єдності в дії.
Я не хочу читати моралі. Я говорю з відчуття спільної відповідальності. Заручники — це не «чужа проблема». Вони не належать до якогось окремого сектора. Це громадяни Ізраїлю, наші брати й сестри, частина однієї родини. Коли ультраортодокс молиться за їхнє визволення, він молиться за своїх братів. І так само, як молитва сприймається як моральний обов’язок, обов’язком є і дія.
Представники ультраортодоксального суспільства часто кажуть, що ми повинні зберігати єврейський характер держави. Я згоден. Але немає цінності вищої, ніж порятунок життя. Збереження світу Тори не може виправдовувати байдужість до людського життя. Навпаки: якщо Тора — це Тора Життя, то боротьба за визволення заручників — це заповідь.
Тому я звертаюся безпосередньо до ультраортодоксального суспільства: продовжуйте молитися — але не зупиняйтеся на цьому. Ваша сила доведена, ваш вплив величезний. Не дозволяйте вашим лідерам ухилятися від відповідальності під прикриттям молитов. Вимагайте від них дій. Вимагайте участі в політичному й моральному тиску, необхідному для визволення заручників.
Зрештою, це не боротьба релігійних проти світських, правих проти лівих. Це боротьба за базову людську й єврейську цінність — життя людини. Молитва — це потужна зброя, але лише у поєднанні з реальними діями вона може стати непереможною силою. Заручники не повернуться лише силою молитви. Їм потрібна сила народу, який об’єднується й діє, щоб врятувати своїх дітей.
Амір Хаскель, «ХаАрец»
На фото: акція протесту в Тель-Авіві. Фото: Ітай Рон
