Чому Служба тилу постійно змінює рекомендації і який сценарій небезпечніший, ніж війна?
Вже місяць Хайфа та сусідні міста ізраїльської півночі живуть дивним життям. Вранці – повітряна тривога, потім – нормальна робота. Відкриті кафе та бари, але немає футбольних матчів. Громадянська оборона по-ізраїльськи будується на постійному аналізі ризиків та розумінні, що «надто багато» безпеки – це теж погано. До чого готується Командування тилу, куди скаржитися на закриті бомбосховища і який сценарій вважається більш небезпечним, ніж війна, розповів підполковник запасу Еяль Певзнер.
— Якщо буде тривога, нам вистачить хвилини, щоб дійти до укриття, — одразу попереджає підполковник Певзнер, коли ми зустрічаємось у скверику біля штабу Командування тилом Хайфського округу.
У цьому питанні на нього можна повністю покластися. Коли в повідомленні про тривогу написано, що треба дістатись до укриття за 1 хвилину, це багаторазово перевірена цифра. У Командуванні тилу ретельно знають, скільки часу справді летить ракета до цілі, з випущеного місця.
— Після кожної тривоги ми перевіряємо ще раз час перехоплення або падіння ракети. Нам важливо знати, чи дійсно після сигналу сирени о 18 годині 58 хвилин, 37 секунд люди могли безпечно дійти до укриття до 18:59 та 37 секунд. Якщо з’ясується, що ракета вибухнула раніше, наступного разу ми даватимемо громадянам 45 секунд, — запевняє підполковник.
У роботі Командування тилу багато математики та статистики. Чому, наприклад, після тривоги треба сидіти в укриття 10 хвилин, а не 7 і 12? Не тому, що 10 – ціле число. Просто є розрахунки, що саме такий час, коли на землю можуть падати великі фрагменти ракет.
Вічне балансування
У мирний час Еяль Певзнер працює помічником одного з депутатів, а у військовий він – заступник начальника сектору планування Командування тилу Хайфським округом. Підполковник розробляє плани дій щодо різних небезпечних сценаріїв. І це не якісь раз і назавжди вигадані вказівки.
Інструкції Командування постійно доопрацьовуються. Рекомендації для жителів коригуються щодня і можуть відрізнятися від міста до міста. У Хайфі, скажімо, пляжі зараз закриті для публіки, а в сусідньому Атліті відкриті. Так, там також були повітряні тривоги за останній місяць, але ризик обстрілів вважається невеликим. У Хайфі дозволено заходи у закритих приміщеннях до 100 осіб, а в Хадері, місті на півдні Хайфського округу Командування тилу, можна збиратися до 2000 осіб.
— Ми постійно шукаємо баланс між безпекою та необхідністю підтримувати нормальний перебіг життя. Не можна на півроку, на рік зупинити все життя. Тому ризики постійно зважуються та переглядаються, — пояснює Еяль Певзнер.
Не можна було заборонити людям йти в синагогу на Йом Кіпур, але довелося обмежити кількість людей у приміщенні. На носі Сімхат Тора, але підполковник Певзнер, правда, не знає, які будуть рекомендації у це свято. І це ознака хорошої роботи Командування тилу.
Люди, які відповідають за безпеку, зазвичай любить забороняти і вважають за краще перестрахуватися.
— У першу хвилю коронавірусу ми садили на карантин усіх, хто контактував із хворими. Зачинили людей у будинках і приносили їжу. Потім ми зрозуміли, що то була помилка. Ми зробили людей надто залежними від нас, — констатує Еяль Певзнер.
Тоді, 2020 року, він відбув 167 днів резервної служби. Ковідування тилу взяло на себе допомогу людям на карантині. Разом із добровольцями та солдатами інших частин його бійці розносили продукти.
Людині, яка не виросла в Ізраїлі, не дуже зрозуміло, що це взагалі таке – Командування тилу ЦАХАЛу. Щось на кшталт ДСНС? Не зовсім так. Скажімо, склади продовольства у разі війн чи катастроф перебувають не під його контролем. Вони підпорядковуються Національному управлінню з надзвичайних ситуацій у структурі міноборони. У штаті Командування тилу є рятувальники. Але більшість рятувальників працюють у муніципалітетах.
Командування тилу є і свої пожежники, але немає пожежних машин та екіпірування. Вони допомагають муніципалітетам посилити пожежні розрахунки людьми. Зазвичай це резервісти.
Командування тилу значною мірою – це додаткові руки, пояснює Певзнер. Люди, яких завжди не вистачає у екстрених ситуаціях. Вони допомагають меріям із логістикою, допомагають медичним закладам евакуювати пацієнтів у безпечний простір, зміцнюють людьми міські екстрені служби.
І ще, звичайно, Командування тилу відповідає за навчання та оповіщення. Наприклад, солдати іноді проводять заняття у школах.
— Але постійних уроків з цивільної оборони, як це було в СРСР, потреби немає, — каже Певзнер. – Тут інший підхід. У школі дітей не вчать надягати протигаз, але вчать евакуюватися до шкільного бомбосховища та регулярно відпрацьовують евакуацію. Хоча і це може жодного разу не стати в нагоді на практиці. Скажімо, моя донька, яка тут народилася та виросла, лише у 19 років в армії вперше почули сирену.
«Військовий радник» за мера
Ще одна річ, за яку не відповідає Командування тилу – це бомбосховища. Будувати їх – завдання муніципалітетів. Командування може лише давати поради, а мер вправі порад не слухати і розподіляти муніципальний бюджет на власний розсуд.
Доступ до сховищ теж забезпечує мерія. Якщо ваш сусід пристосував безпечний простір будинку під склад меблів, скаржитися на нього треба не в Командування тилу, а в мерію за коротким номером муніципалітетів – 106.
Але за кожної ізраїльської мерії складається спеціальний офіцер від Командування тилом. Еяль Певзнер лише за півроку до війни обійняв нинішню посаду. До цього він довго був таким офіцером за муніципалітету Пардес-Хани.
— Ця людина має бути на зв’язку з усіма підрозділами муніципалітету і не лише. Так, у Пардес Хані є впливова ефіопська громада, і я завжди підтримував контакти з нею. А ще з рабинами, із районними спільнотами, — згадує підполковник.
Уповноважений Командування тилу повинен, наприклад, знати, де в нього на території розташовані будинки для людей похилого віку, скільки їх і яким може знадобитися допомога. Це офіцер-резервіст, але кілька разів на рік він бере участь у навчаннях та контактує з усіма підрозділами муніципалітету. Щоб знати всіх і в екстреній ситуації не гаяти часу на знайомства.
— Як у президента є військовий радник, так і ти маєш бути радником з військових питань у голови муніципалітету, — пояснює Еяль Певзнер. — Мери, звісно, в Ізраїлі бувають різні. Хтось із них може сам виявитися полковником чи генералом. Але, наприклад, в арабських муніципалітетах глави — люди, які часто не служили в армії. І для них твоя порада може бути особливо цінною.
Знайти відповідну людину в такий муніципалітет непросто. Добре, щоб він знав арабську мову. Але араби, бедуїни та друзи, які служать бойовими офіцерами ЦАХАЛу, зазвичай не хочуть у резерві переходити до Командування тилу. Є тут і найтонший момент престижу. Якщо в сусідньому єврейському місті Командування тилу представлене майором, в арабське місто лейтенанта не пошлеш, то можна образити місцеву владу. Та й без дипломатії не обійтися.
— В арабському місті краще не наголошувати на підготовці до війни. Хоча ми вже знаємо, що ракети не розбирають, де їм упасти. Але краще підготувати загони рятувальників на випадок землетрусу. Ці люди матимуть змогу розривати завали і у разі ракетного удару, — розповідає Еяль Певзнер.
Страшніше, ніж війна
Раніше, коли в Іраку правил Саддам Хуссейн, відомий своєю любов’ю до хімічної зброї, Командування тилу роздавало ізраїльтянам протигази. Воно ж оновлювало засоби захисту, якщо, наприклад, діти виросли, і їм потрібний новий розмір протигазу. Після 2006 року цю практику припинили. Хоча в деяких ізраїльських сімей засоби захисту досі зберігаються вдома. Але не всі серйозні погрози – військові.
— Найжорсткіша ситуація, до якої ми готуємось, це не війна, а землетрус. Кожні 100 років на території Ізраїлю відбуваються землетруси катастрофічних масштабів. Востаннє воно було у 1927 році. Минуло вже майже 100 років, — зазначає підполковник Певзнер.
Катастрофічний землетрус – сценарій, до якого спільно готуються рятувальники Командування тилу, екстрені служби муніципалітетів та добровольці. У Хайфському окрузі зараз не до навчань, але у звичайний час людей намагаються готувати в умовах максимально наближених до реальних.
— Наприклад, мерія хоче знести стару хату. І ми пропонуємо їм провести навчання для наших та їхніх рятувальників. Розташовуємо всередині перед зносом ляльки, які імітуватимуть постраждалих, а потім шукаємо їх серед уламків, — розповідає Еяль Певзнер.
Принципова відмінність землетрусу від повітряної тривоги у цьому, що бігти треба не в укриття, а, навпаки, з будинку на відкриту територію. І чекати там, бо друга та третя хвилі поштовхів нерідко бувають більш руйнівними, ніж перша.
Але як зрозуміти, що треба бігти не до підвалу, а надвір? Теоретично всі ізраїльські сирени можуть звучати по-різному. І є ідея зробити різні сигнали для повітряної тривоги, землетрусу та, скажімо, цунамі. Але це вже плани на «після війни».
Фото: Рамі Шлуш
