Чому не всі у Німеччині раді обміну ув’язненими з Росією?
Історичний обмін, в ході якого 16 американців, німців і російських дисидентів було звільнено в обмін на вісім росіян, ув’язнених у п’яти різних країнах, був здебільшого радісно сприйнятий у США. Але в Німеччині, без участі якої угода з Росією була б неможливою, спостерігається змішана реакція.
У рамках обміну Німеччина звільнила Вадима Красікова, полковника російської секретної служби, засудженого в Німеччині до довічного ув’язнення за вбивство чеченського дисидента в берлінському парку серед білого дня в 2019 році.
Для Кремля звільнення Красікова було наріжним каменем всієї операції. Президент Росії Володимир Путін зустрів його на злітній смузі та обійняв, як героя.
Але в Німеччині критикують не тільки саме рішення звільнити Красікова, але і те, як це було зроблено.
Зокрема, родичі вбитого чеченського сепаратиста Зелімхана Хангошвілі стверджують, що влада не повідомила їх заздалегідь.
Правозахисні організації та деякі опозиційні політики, у свою чергу, стверджують, що звільнення засудженого вбивці в обмін на політв’язнів дає російському режиму додаткові важелі впливу і побоюються, що ризик саботажу чи тероризму з боку Росії зросте.
«Наполягаючи на звільненні вбивць, Росія намагається створити моральну дилему та дилему безпеки для західних держав», — сказав Родеріх Кізеветтер, консервативний голова комітету з нагляду за розвідкою в німецькому парламенті.
Крім того, звільнення порушило давню німецьку практику, згідно з якою політики не втручаються у судові рішення. Уряд Німеччини не пом’якшив вирок Красікову. Натомість, вперше в історії, міністр юстиції Марко Бушманн доручив державному прокурору призупинити виконання вироку у зв’язку з депортацією.
Згідно з повідомленнями німецької преси, у федеральній прокуратурі був сильний опір. Сам Бушман охарактеризував обмін як угоду, яка «була неможлива без гіркої поступки».
«Ніхто не сприйняв легковажно це рішення про депортацію вбивці, засудженого до довічного ув’язнення всього через кілька років в’язниці», — сказав канцлер Німеччини Олаф Шольц на прес-конференції в аеропорту Кельна, очікуючи на звільнених.
Аналітики вважають, що два фактора зрештою підштовхнули уряд Німеччини до такого безпрецедентного кроку.
По-перше, заклик надійшов особисто від президента США Джо Байдена, тоді як канцлер Олаф Шольц надає великого значення трансатлантичним відносинам. За словами людей, знайомих з німецькою стороною переговорів, американці чинили тиск протягом кількох місяців.
По-друге, масштаб угоди, в якій Кремль звільнив п’ятьох людей з німецьким громадянством і безліч російських демократичних активістів, привабливий своїми гуманітарними елементами.
За словами Христо Грозєва, болгарського журналіста-розслідувача, який допоміг розкрити справжню особистість Красікова слідчим у Берліні, спочатку Німеччина була готова звільнити Красікова лише в обмін на в’язненного лідера російської опозиції Олексія Навального.
Після смерті Навального на початку цього року Німеччина погодилася продовжувати переговори лише за умови набагато вищої ціни для Путіна: вісім ув’язнених замість одного. Серед них був і німець Ріко Крігер, засуджений у Білорусі до страти.
Однак, на відміну від США, де звільнення журналіста WSJ Евана Гершковича і колишнього морського піхотинця Пола Уілана користувалося широкою громадською підтримкою, у Німеччині не було жодної стійкої внутрішньої вимоги до уряду домогтися звільнення п’яти німців, які беруть участь в угоді, троє з яких мають також російське громадянство.
У той же час, як не дивно, критики Олафа Шольца більшою мірою задоволені результатом угоди, ніж, можливо, його уряд. І вкрай ліві, і вкрай праві в Німеччині давно вимагають, щоб Берлін був більш відкритий для діалогу та переговорів з Москвою, тому вони навряд чи принаймні на початковому етапі критикуватимуть угоду, яка саме це й зробила.
Деякі партії у центрі, також схильні критикувати зовнішню політику Шольца, вважають себе захисниками російської опозиції і, схоже, раді, що деякі з її провідних діячів наразі на волі в Німеччині.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: Крістоф Райхвейн
