Чому Ірландія така ворожа до Ізраїлю? Справа не лише у нинішній війні

З початку війни в секторі Газа Ірландія залишається однією з найбільш пропалестинських країн у Європі.

Президент країни Майкл Хіггінс з перших тижнів критикував дії Ізраїлю в секторі Газа, а представниця ізраїльської місії в Дубліні натякнула в соцмережах, що уряд Ірландії фінансує ХАМАС (пост потім був видалений).

Повідомлення прем’єр-міністра Ірландії Лео Варадкара про звільнення Емілі Хенд, дівчинки з подвійним ізраїльсько-ірландським громадянством, яку було взято в заручники ХАМАСом і звільнено під час листопадового припинення вогню, також викликало скандал. Варадкар написав: «Невинна дитина, яка була втрачена, тепер знайдена і повернена». Президент Ізраїлю Іцхак Герцог розкритикував формулювання: “Чому так важко було сказати: “Дорога Емілі. Жорстока злочинна організація викрала тебе, приставивши пістолет до твоєї голови“?”.

«Що ми зробили не так упродовж усієї історії, що Ірландія настільки байдужа до страждань, які переживають ізраїльтяни?» – риторично спитав тоді Герцог.

Відповідь на це запитання через кілька місяців дав прем’єр-міністр Ірландії Варадкар. У своїй промові з нагоди Дня святого Патріка, яку він виголосив у Білому домі поруч із президентом США Джо Байденом (який пишається своїм ірландським походженням), Варадкар сказав:

«Коли я подорожую світом, лідери часто запитують мене, чому ірландці відчувають таке співчуття до палестинського народу. І відповідь проста: ми бачимо нашу історію в їхніх очах – історію переміщення, позбавлення власності та національної ідентичності, яка піддається сумніву та запереченню, вимушеній еміграції, дискримінації, а тепер і голоду».

Ірландія історично підтримувала палестинців у їхньому конфлікті з Ізраїлем, і ця симпатія з роками появлялася в її дипломатії та культурі, пише JTA.

Ірландія була останньою країною Європейського союзу, яка дозволила відкрити посольство Ізраїлю 1993 року, і першою, хто закликав до створення палестинської держави 1980-го.

Її місія при ООН заявила, що резолюція Ради Безпеки щодо прискорення доставки гуманітарної допомоги до Гази недостатня, і натомість закликала до «негайного гуманітарного припинення вогню відповідно до переважаючої думки міжнародної спільноти».

Підтримка палестинців та критика Ізраїлю в Ірландії, схоже, виходять за межі політичних кіл. Саллі Руні, найпопулярніша ірландська письменниця, яка вважається голосом мілленіалів, у 2021 році відмовилася дозволити публікацію її творів в Ізраїлі. У нещодавній статті для Irish Times Руні дорікнула Варадкару за те, що він недостатньо критикує Байдена за підтримку Ізраїлю і погодився брати участь у святкуванні в Білому домі.

Ірландці, які підтримують палестинців, часто обґрунтовують свої симпатії на уявленні про те, що обидва народи були або залишаються колонізовані: ірландці – Сполученим Королівством, палестинці – Ізраїлем.

«Апарат окупації – озброєні військові патрулі на міських вулицях, військові контрольно-пропускні пункти, окремі міста та розділові стіни, які формують повсякденне життя сьогодні в окупованій Палестині, – майже ідентичні тому, що колись використовували британці у Північній Ірландії», – написала Ейслін Уолш, ірландська вчена, що спеціалізується на колоніалізмі.

Ірландські захисники інтересів палестинців наголошують на тому, що вони вважають спільністю двох народів, пов’язаних зі своєю землею і вигнаних жорстокими загарбниками. 2018 року ірландський депутат привіз палестинських фермерів до Ірландії, щоб обґрунтувати бойкот товарів з ізраїльських поселень на Західному березі.

«Шинн Фейн», опозиційна партія, яка має своє коріння в Ірландській визвольній армії, ідентифікує себе з палестинцями настільки, що її лідер Мері Лу Макдональд використовує палестинський прапор у якості тла у своєму профілі в соціальних мережах.

Під час насильства в Північній Ірландії, що тривало десятиліттями, Ірландська республіканська армія (ІРА) навчала і координувала свої дії з радикальними палестинськими угрупованнями. Північноірландські політики-юніоністи також порівнюють ці два конфлікти – і висловлюють солідарність із Ізраїлем.

Ірландці часто заперечують, що їхній захист інтересів палестинців означає, що вони налаштовані антиізраїльськи.

“Уявлення про те, що цей уряд намагається чи намагатиметься розпалити антиізраїльські настрої, є невірним, – заявив у 2011 році газеті Irish Time представник міністерства закордонних справ. – Ми не ворожі до Ізраїлю. Ми критично ставимося до політики, особливо на окупованих палестинських територіях. Це не одне і те ж”.

У тій же промові в Білому домі, в якій Варадкар підкреслив своє відчуття ідентифікації з палестинцями, він додав, що також визнає спільну історію Ірландії та Ізраїлю.

«Пане президенте, ми також бачимо відображення історії Ізраїлю в наших очах, – сказав він. – Діаспора, серце якої ніколи не залишало домівку, скільки б поколінь не минуло; національну державу, яка відродилася; та відроджена мова».

Справді, історії двох країн напрочуд переплетені. Обидві вони боролися проти британського панування. Підпільне ім’я тих часів майбутнього прем’єр-міністра Іцхака Шаміра «Майкл» було запозичено у ірландського підпільника Майкла Коллінза. 

Ірландський єврей Роберт Бріско був закупником зброї для ІРА і служив радником Менахема Бегіна, коли останній мав намір перетворити власне антибританське ополчення на політичну партію, якою воно й справді стало.

Розквіт ізраїльсько-палестинського мирного процесу у 1990-х роках, коли було підписано угоди в Осло, збігся з мирним процесом у Північній Ірландії, кульмінацією якого стала Угода Страсної п’ятниці 1998 року.

Виступаючи в Білому домі, Варадкар заявив, що мир у Північній Ірландії, який вдалося укласти та підтримувати з 1990-х років, може послужити моделлю для ізраїльтян та палестинців.

«Я також вважаю, що є уроки, які можна отримати з нашого власного мирного процесу в Північній Ірландії, особливо з концепції паритету поваги та сукупності відносин», – сказав він.

Джерело: Олександра Аппельберг, “Деталі”

На фото: президент США Джо Байден (праворуч) у супроводі прем’єр-міністра Ірландії Лео Варадкара виступає під час прийому на честь Дня святого Патрика у Східній залі Білого дому у неділю, 17 березня 2024 року. AP Photo/Stephanie Scarbrough