Чому Іран тягне з атакою на Ізраїль?
«Ми вивчили можливі наслідки [атаки на Ізраїль], – заявив Мохсен Резаї, колишній глава КВІР, в інтерв’ю CNN. — І ми не дозволимо Нетаніягу, що тоне в болоті, врятуватися. Іранські дії будуть дуже розважливими».
Алі Мохаммад Наейні, речник КВІР, теж заявив щось подібне. “Час на нашому боці, і очікування відповіді [Ірану на ліквідацію Ісмаїла Ханії] може затягнутися”, – сказав він нещодавно іранським держЗМІ.
З моменту ліквідації лідера ХАМАСу Ісмаїла Ханії пройшов майже місяць. Це, а також останні заяви іранських чиновників підштовхнули західні розвідки до прогнозів: ймовірно, Іран не планує нападати на Ізраїль найближчим часом.
Безперечно, тут відіграли свою роль і публічні попередження президента США Джо Байдена на адресу Ірану. США дуже вражаюче продемонстрували силу, включаючи перекидання в регіон авіаносців та атомного підводного човна.
Важливу роль відіграли й інтенсивні дипломатичні зусилля Вашингтона, здійснені через інших регіональних гравців, таких як Катар, Саудівська Аравія, Оман, Туреччина та ОАЕ.
Кожна з цих країн має велике значення у процесі прийняття рішень Тегераном. Вони критично важливі для його зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на позиціонування Ірану як «дружньої регіону» країни, яка не загрожує своїм сусідам. Цю політику було визначено верховним лідером Ірану Алі Хаменеї, і колишній президент Ібрагім Раїсі прагнув втілити її в життя, доки не загинув у катастрофі з гвинтокрилом.
Тегеран доклав чимало зусиль, щоб дати зрозуміти, що ця стратегія не змінилася навіть після ракетно-дронової атаки на Ізраїль у квітні 2024 року.
Іран назвав цю атаку — про яку заздалегідь попередив своїх сусідів і Вашингтон — «зваженою відповіддю», нібито не спрямованою на розпалювання регіональної війни.
Тоді в Тегерані наголошували на тому, що Іран мав «законне право» захищати свій суверенітет. Захеді був авіаударом у будівлі, яка має відношення до іранського консульства в Дамаску. А будь-яке посольство чи консульство вважається суверенною територією країни-власника.
У випадку з ліквідацією Ханії в Тегерані Іран також може апелювати до такої «легітимності».
Але різниця в тому, що, на відміну від квітневої атаки, яку Іран спочатку позиціонував як «одноразовий» акт, цього разу агресивна риторика Хаменеї створила враження, що Іран готовий перетнути свої власні «червоні лінії» і прийняти ризик регіональної війни, здатної призвести до прямого зіткнення в США.
«Ми не повинні боятися психологічної війни, яку сіоністи та США ведуть проти Ірану, — заявив Хаменеї минулого тижня на церемонії поминання жертв ірано-іракської війни. – Вона покликана залякати Іран і змусити його відступити».
І справді, Іран упродовж десятиліть демонстрував, що готовий протистояти масованому міжнародному тиску та загрозам, навіть коли його позиція сприймається як ірраціональна та суперечить його власним інтересам.
Але Тегеран неодноразово доводив, що може бути прагматичним, якщо вважає, що вигоди від цього переважають витрати.
Наприклад, у травні 2003 року, після вторгнення США до Іраку, Іран побоювався, що може стати наступною метою для американських військ. Тому чиновники з уряду президента Мохаммада Хатамі направили президенту США Джорджу Бушу пропозицію, згідно з якою Іран забезпечить повну прозорість своєї ядерної програми та припинить надавати допомогу «Хізбаллі» та ХАМАСу — в обмін на американські гарантії своєї безпеки та відновлення двосторонніх дипломатичних відносин.
Буш так і не відповів на цю пропозицію, яка, як стверджується, була відправлена зі схвалення Хаменеї. Іран все одно заморозив свою ядерну програму на якийсь час, але потім відновив її.
Після цього минуло десять років жорстких санкцій, перш ніж Іран відновив переговори про ядерну угоду. І ще два роки минуло, поки вона була підписана з повного схвалення Хаменеї. У той час верховний лідер Ірану узвичаїв фразу «героїчна гнучкість», сказавши, що вона необхідна, коли того вимагають інтереси країни.
Що було б, якби Америка відновила дипломатичні відносини з Іраном у 2003 році? Чи якби колишній президент США Дональд Трамп не вийшов із ядерної угоди у 2018 році? Ці питання дають добрий матеріал для політичної аналітики. Але вони не мають жодного відношення до реальності, що виникла внаслідок неправильного повороту історії.
Через шість років після заморожування ядерної угоди, протягом яких Трамп і Байден чинили «максимальний тиск» на Тегеран, Іран тепер вистачає збагаченого урану, щоб створити ядерну бомбу за дуже короткий час — від кількох тижнів до двох місяців. Рішення Трампа завдало Ірану важкого економічного удару, але він не впав.
Іран тепер експортує більше нафти, ніж шість років тому: близько 1,5 мільйонів барелів на день порівняно з 400 000 барелів наприкінці 2018 року. Його воєнні технології розвиваються. Він тепер не лише купує зброю у Росії, а й сам експортує дрони та ракети до РФ та інших країн.
Але, хоча Іран розробив вражаючі технології, отримує прибуток від експорту дронів до Росії та експортує нафту до Китаю, він все ще далекий від покриття своїх поточних економічних потреб.
Згідно з квітневим звітом Міжнародного валютного фонду, для підтримки збалансованого бюджету Ірану барель нафти має коштувати 121 долар. Цього тижня ціна бареля становила близько 79 доларів, і очікується, що вона знижуватиметься.
Більше того, за даними Reuters, Іран надає Китаю знижку в 13 доларів за барель, і шанси на подолання цього розриву невеликі, якщо не станеться світова нафтова криза.
Центральний банк Ірану нещодавно повідомив, що борги уряду та афілійованих з ним компаній становлять близько 118 мільярдів доларів. Це приблизно на 4 мільярди доларів більше, ніж торік. Іран збирається взяти кредити з Національного фонду розвитку – надзвичайного фонду, з якого уряду минулого було заборонено брати кредити.
Невідомо, скільки грошей накопичилося у цьому фонді, але, за повідомленнями з Ірану, уряд уже взяв із нього кредит на 100 мільярдів доларів.
Ще один механізм, який Іран використовує надто активно, – це друкування грошей. Це вже викликало різке зростання інфляції, яка зараз офіційно оцінюється приблизно у 42 відсотки. Але й у разі рівень інфляції в повному обсязі відбиває зростання цін.
У червневій доповіді Світового банку прогнозується, що річне економічне зростання Ірану цього року становитиме лише 3,2 відсотка порівняно з 5 відсотками минулого року. Наступного року, за прогнозами, зростання становитиме лише 2,7 відсотка.
Нещодавні опитування показують, що багато іранських студентів, фахівці, бізнесмени, інвестори та підприємці планують еміграцію. Основні причини бажання залишити Іран — інфляція, безробіття та відсутність економічних перспектив.
До цього списку можна додати часті вимкнення електроенергії. Цього тижня стало відомо, що у провінції Разаві Хорасан регіональна електростанція наказала заводам скоротити споживання електроенергії на десятки відсотків протягом двох тижнів. Це «бомба», яку новому президенту Масуду Пезешкіану доведеться якось знешкоджувати.
Є й інші завдання. Минулого тижня Пезешкіан досяг видатного успіху — іранський парламент затвердив усіх 19 його кандидатів на посади міністрів в його уряді.
Пезешкіан балотувався на пост президента як кандидат від реформістів. Але вже розлютив своїх прихильників, продемонструвавши повну лояльність аятолі Хамені.
На минулій він також викликав бурю серед консерваторів, заявивши, що перед тим, як подати своїх кандидатів до парламенту, показав список Хаменеї та отримав його схвалення.
Консерватори розцінили його заяву як зловмисне перекладання на Хаменеї відповідальності за будь-який майбутній крок уряду.
Але Пезешкіану потрібна підтримка Хаменеї, якщо він хоче виконати свої обіцянки щодо відновлення економіки. І новий президент не хоче повторювати помилки попереднього Хаменеї, який систематично протистояв.
У різних повідомленнях говорилося, що Пезешкіан переконував Хаменеї не розпочинати напад на Ізраїль, щоб не вкидати державу в економічний хаос. Якщо така розмова відбулася, президент, ймовірно, розповів Хаменеї про наслідки, які б така війна мала для його спадщини. І, можливо, навіть нагадав йому про результати ірано-іракської війни, в якій він брав участь.
Ці міркування стали для Ірану раціональною причиною утриматися від тотального конфлікту на початковому етапі війни в Газі.
Але зараз важко оцінити, наскільки вагомими отримана Тегераном образа та бажання помститися. Цю помсту слід розглядати як мету, від якої Іран не відмовиться і здійснить у той час і в тому місці, де і коли вважатиме за потрібне. Отже, навряд чи варто очікувати, що режим аятол повністю відмовиться від ідеї атакувати Ізраїль.
Автор статті: Цві Барель; Фото: Office of the Iranian Supreme Leader via AP
