Чому Герцог має відмовитися від підписання закону про судовий переворот
Менш ніж через 24 години після опублікованого минулого тижня повідомлення про ініціативу президента Іцхака Герцога, який запропонував судді Ноаму Сольбергу спільно з головою Верховного суду Іцхаком Амітом створити державну комісію з розслідування подій 7 жовтня, прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу зневажливо відмахнувся від нього (від імені свого “оточення”), заявивши: “Громадськість має право на справжню комісію з розслідування, а не на політично заангажовану”.
Герцог проковтнув свою гордість, як він робив це останні два з чвертю роки — відтоді, як цей уряд розпалював кризу. Президент Ізраїлю поводиться як будь-який пересічний громадянин, який щоранку прокидається в жахливій реальності й безпорадно стоїть перед обличчям зростаючої безрозсудності Нетаньягу та його уряду. Ніби в нього немає сил вжити практичних кроків, щоб зупинити це падіння в прірву.
Річ у тім, що Основний закон про главу держави наділяє президента вкрай обмеженими практичними повноваженнями з управління справами. Настільки обмеженими, що перший президент Хаїм Вейцман якось сказав, що його носова хустинка — єдине місце, куди [прем’єр-міністр] Давид Бен-Гуріон дозволяє йому пхати ніс.
Стаття 11 закону недвозначно визначає, що президент повинен підписувати кожен закон, схвалений кнесетом, окрім законів, що стосуються його повноважень. Іншими словами, у президента немає права на судження при виконанні цього обов’язку.
Вірний закону та його духу, Герцог протягом останніх двох років намагався за допомогою чайної ложки заспокоїти конституційний вихор, створюваний Нетаньягу, міністром юстиції Ярівом Левіним і Сімхою Ротманом: він закликав сторони до компромісу, запрошував експертів для консультацій у свою резиденцію, схвалював і додавав своє ім’я до різних компромісних планів. Жодного практичного результату це втручання не принесло.
Судовий переворот галопом мчить уперед і призвів до того екзистенційного хаосу, в якому ми зараз опинилися. Навіть жорсткіші слова президента, що пролунали наприкінці минулого тижня (“Уряд не може посилати солдатів на фронт і керувати суперечливими рішеннями”), — це все те ж саме.
Герцог повинен змінити напрямок і заявити, що він відмовиться підписувати закони, які зараз приймає кнесет для здійснення радикальних змін. Екстремальна ситуація вимагає виняткових методів самооборони, і відмова президента підписати й затвердити закони про переворот, найімовірніше, змусить коаліцію схаменутися й отверезіти від руйнівного затьмарення, в яке вона втягнута.
Такий крок президента, по суті, є відступом від формулювань закону, але в нинішніх умовах це останній ненасильницький крок, який можна розглядати для порятунку країни від катастрофи, до якої нас веде уряд.
Протестні організації, опозиція, наукові кола, юридична спільнота й значна частина громадськості зробили все можливе, щоб зупинити руйнування, яке несе нам коаліція: демонстрації, звернення, страйки, законодавчі ініціативи, петиції до БАГАЦу — досі нічого не допомогло.
Лідери тих, хто виступає проти перевороту, і зараз, через понад два роки від початку їхніх дій, закликають протестувати тими ж способами й у тому ж стилі, що й досі. Вони знову закликають до “громадянської непокори”, і водночас застерігають від застосування насильства.
Це правильно, але не має сили переконання: режим зневажає цей поміркований протест, він надто зарозумілий, щоб зрозуміти, що його спонукають до дії хвилювання й страх за наше національне виживання.
Двічі в історії президентства Ізраїлю два чинні президенти відступали від правил гри, продиктованих державною традицією.
У 1982 році колишній президент Іцхак Навон чинив тиск на тодішнього прем’єр-міністра Менахема Бегіна, щоб той створив державну комісію з розслідування причетності ЦАГАЛу до різанини, влаштованої християнськими фалангістами проти палестинських мешканців у таборах біженців Сабра і Шатіла під час першої ліванської війни.
Бегін вагався, пояснюючи, що такий крок створить враження, ніби Ізраїль справді несе якусь відповідальність за цей злочин.
Пізніше він намагався переконати Навона обмежитися призначенням офіцера-спостерігача, але президент вимагав створення незалежної державної комісії з розслідування. Коли Навон зрозумів, що прем’єр-міністр затягує час, він звернувся до громадськості в спеціальному телеефірі та виклав свою думку. Після цього уряд звернувся до голови Верховного суду з проханням створити таку комісію.
Чотири роки потому колишній президент Хаїм Герцог (батько Іцхака) також відступив від загальноприйнятих правил гри і заздалегідь помилував співробітників ШАБАКу, замішаних у справі про автобус № 300.
Хоча ці приклади не зовсім схожі на той крок, який має зробити президент Іцхак Герцог, і не є явним відступом від закону, вони свідчать про готовність колишніх президентів Навона і Герцога відступити від традиції, щоб вивести країну зі скрутного становища.
Тим більше, коли нинішній уряд Ізраїлю порушує всі норми, спотворює сенс законів і наявних правил гри, бреше на публіці, наражає на небезпеку людські життя з егоїстичних і корисливих причин, веде Ізраїль до жорстокої громадянської війни і ставить під сумнів саму його здатність продовжувати існування як функціонуючої демократичної країни.
Автор: Узі Бензіман
Джерело: «ХаАрец»
Фото: Срая Діамант
