Чого чекати від Сирії: три головні загрози, з якими може зіткнутися Ізраїль
Тектонічні зміни в Сирії відбулися прямо на наших очах. Падіння режиму Башара Асада — історична подія, яка змінює правила гри на всьому Близькому Сході. Аналітики бачать три основні загрози, з якими зіткнеться Ізраїль. Але є й чимало нових можливостей.
На даний момент незрозуміло, чи виживе Сирія як єдина держава чи розколеться на кілька державних утворень, можливо, навіть ворожих одне одному. Але очевидно, що крах режиму Асада — це значне послаблення шиїтської осі, очолюваної Іраном, і самого режиму в Тегерані.
Він становить загрозу стабільності в Йорданії. Він змінює регіональний статус Туреччини та Катару, які рухали колесо сунітського перевороту в Сирії. І звичайно ж, він являє собою складну проблему для Ізраїлю, констатує професор Кобі Міхаель, старший науковий співробітник INSS та інституту національної безпеки і сіоністської стратегії “Місгав” (правоконсервативний ізраїльський аналітичний центр).
Усім керує Ердоган? Не все так просто
Президент Туреччини Ердоган протягом минулого року безуспішно намагався переконати Башара Асада піти на переговори з повстанцями, щоб уникнути розпаду Сирії. Вже після початку наступу повстанців Ердоган знову пропонував переговори і знову отримав відмову. Асад тоді поставив умовою для переговорів повне виведення турецьких військ з усієї сирійської території. У підсумку все прийшло до того, до чого прийшло.
Зараз Ердоган як союзник, спонсор і постачальник зброї для двох основних повстанських угруповань має великий вплив у Сирії. Але він не всесильний.
Його головні партнери — Сирійська національна армія, що об’єднала дрібні ополченські формування, та джихадистське угруповання “Хайят Тахрір аш-Шам”, яким командує харизматичний Абу Мохаммад аль-Джулані.
Як важелі тиску Ердоган погрожує припинити фінансування і закрити турецько-сирійські прикордонні переходи — основні джерела доходу для ополченців. Однак ополченці Аль-Джулані вже захопили склади зброї, боєприпасів і військового спорядження сирійської армії. У підсумку їхня залежність від поставок зброї знизилася. За роки присутності в Ідлібі вони також почали виробляти власну зброю, БПЛА та бронетехніку.
Аль-Джулані спробує перетворити перемоги на полі бою на політичні вигоди для себе. І немає жодної впевненості в тому, що надалі він підкорятиметься Туреччині.
«Перекований» ісламіст
За даними The New York Times, 42-річний Аль-Джулані народився в Саудівській Аравії під ім’ям Ахмед Хусейн аль-Шара в родині сирійських емігрантів. Наприкінці 1980-х років сім’я повернулася до Сирії.
У 2003 році Аль-Джулані приєднався до сил «Аль-Каїди», що воювали з військами США в Іраку. Його затримали американські військові, він провів кілька років в американській в’язниці в Іраку. На той час «Аль-Каїда» сформувала екстремістську «Ісламську державу Ірак» на чолі з Абу Бакром аль-Багдаді.
У 2011 році народне повстання проти Асада в Сирії викликало жорстокі репресії з боку уряду, що переросло в громадянську війну. Популярність Аль-Джулані зросла, коли аль-Багдаді відправив його до Сирії, щоб заснувати «Фронт Нусра» — місцевий відділ «Аль-Каїди».
США швидко визнали нове угруповання терористичною організацією. Американський уряд призначив винагороду в 10 мільйонів доларів за інформацію про аль-Джулані.
У 2013 році громадянська війна в Сирії посилилася, зростали й амбіції аль-Джулані. Він відкинув заклики аль-Багдаді розпустити «Фронт Нусра» та об’єднати його з операцією «Аль-Каїди».
Аль-Джулані все ж присягнув на вірність «Аль-Каїді», яка пізніше відмежувалася від ІДІЛ. У Сирії «Фронт Нусра» боровся з ІДІЛ і усунув більшість конкурентів серед сирійської збройної опозиції Асаду.
В інтерв’ю 2014 року аль-Джулані заявив репортеру Al Jazeera, що його мета — побачити Сирію «країною шаріату», керованою за ісламським законом. Він чітко дав зрозуміти: в країні немає місця для алавітських, шиїтських, друзських та християнських меншин.
Але з часом аль-Джулані почав відходити від іміджу радикального ісламіста.
У 2016 році він вперше з’явився на публіці у військовій формі та тюрбані, оголосивши, що його угруповання перейменовує себе на «Фронт завоювання Сирії» — і розриває зв’язки з «Аль-Каїдою».
Це допомогло аль-Джулані встановити повний контроль над розрізненими групами бойовиків. Рік потому альянс повернув собі колишню назву — «Хайят Тахрір аш-Шам» («Організація визволення Сирії», ХТШ).
Кілька груп об’єдналися, забезпечивши аль-Джулані владу в північно-західній сирійській провінції Ідліб. В останні роки організація ХТШ створила на цій території певну подобу держави, вони збирали податки, частково надавали держпослуги і навіть видавали місцевим жителям посвідчення особи.
В Ідлібі «Хайят Тахрір аш-Шам» насаджував консервативну і часом жорстку сунітську ісламістську ідеологію. А потім аль-Джулані ще раз змінив імідж — та так, що мало хто міг собі уявити подібне.
Змінивши військову форму на сорочку та брюки, він став закликати до релігійної терпимості та плюралізму. Він звернувся до друзької громади в Ідлібі, яку «Фронт Нусра» колись атакував, і відвідав сім’ї курдів, убитих ополченцями, підтримуваними Туреччиною.
В інтерв’ю 2021 року американському журналісту аль-Джулані заявив, що його угруповання не становить загрози для Заходу, а введені проти нього санкції несправедливі. «Так, ми критикували західну політику, — сказав він. — Але не говорили, що хочемо воювати».
«Сирія заслуговує на інституційну систему управління, де немає одноосібного правителя, що приймає довільні рішення», — заявив аль-Джулані в інтерв’ю CNN минулого тижня, припустивши можливість, що ХТШ зрештою буде розпущена після падіння Асада.
Курс на «поміркованість» продовжився і під час нинішнього стрімкого наступу ХТШ. Аль-Джулані наказав своїм військам «діяти з повагою» щодо полонених сирійських солдатів, заборонив насильство проти мирних жителів. Він заявив, що урядові установи Сирії залишаться під контролем прем’єр-міністра Мохаммада Газі аль-Джалалі до офіційної зміни режиму.
Судячи з останніх заяв, аль-Джулані намагається переконати і США, і Ізраїль, що сирійські повстанці не становлять для них загрози. Але до його заяв слід ставитися з великою обережністю, зазначає Кобі Міхаель.
«Треба пам’ятати, що це джихадистські та салафітські елементи, відгалуження ІДІЛ та «Аль-Каїди».
“Важливо не плутати віючий вітер прагматизму зі справжньою поміркованістю”, — пише Міхаель.
Приблизно про те ж саме заявив і чинний президент США Джо Байден. Він сказав, що США співпрацюватимуть з усіма сирійськими угрупованнями в рамках процесу передачі влади, але нагадав, що деякі з них “мають власний досвід тероризму та порушення прав людини”. Незважаючи на те, що зараз вони говорять “правильні речі”, Вашингтон оцінюватиме не лише їхні слова, а й дії.
Загрози для Ізраїлю
Щодо Ізраїлю, він у цій ситуації стикається з трьома реальними загрозами, вважає Кобі Міхаель.
Перша — це поява біля кордону на Голанських висотах джихадистських елементів. Ізраїль вже вжив заходів щодо цього, ввівши сили ЦАХАЛу в буферну зону на сирійському боці та захопивши сирійську частину гори Хермон. Про операцію Ізраїль заздалегідь попередив США, повідомивши, що це тимчасовий крок, який триватиме від кількох днів до кількох тижнів.
Кобі Міхаель виступає за “створення значного периметра безпеки” на території Сирії. На його думку, одночасно Ізраїль повинен спробувати досягти взаєморозуміння і з сунітськими організаціями на півдні Сирії, і з друзами в районі Сувейди — в дусі співпраці, яка існувала в перші роки громадянської війни в Сирії.
“Водночас варто розглянути шляхи налагодження співпраці з курдською меншиною, що контролює північний схід країни — територію, яка становить близько 20 відсотків території Сирії”, — пише Міхаель.
Друга загроза Ізраїлю — можлива нестабільність в Йорданії. Успіх сирійського повстання може спровокувати спробу перевороту і в Хашимітському Королівстві, з яким в Ізраїлю є протяжний кордон.
На даний момент між Ізраїлем та Йорданією — міцний мир. Попри всі різкі заяви йорданської влади щодо війни в Газі, дві країни співпрацюють у сфері безпеки — в рамках регіонального антиіранського альянсу на чолі зі США. Держпереворот в Йорданії загрожував би порушити спокій на східному кордоні Ізраїлю, який триває вже десятиліття.
Третя загроза полягає в тому, що режим у Тегерані, залишившись без підтримки свого “вогняного кільця”, зазнавши поразки в Сирії та Лівані, цілком імовірно, відчує себе під загрозою. Страх перед масовим народним повстанням, натхненним подіями в Сирії, може змусити його прискорити розробку ядерної бомби.
“Схоже, настав час для активних дій щодо завдання шкоди іранській ядерній інфраструктурі, а також економічній та військовій інфраструктурі, метою яких буде прискорення процесу падіння режиму. Цілком імовірно, що Ізраїль зможе досягти таких домовленостей з обраним президентом Трампом ще до того, як він увійде в Білий дім”, — зазначає Міхаель.
Як альтернативу він розглядає варіант сильного тиску з боку США. На його думку, Трамп міг би натиснути на Іран, вимагаючи заморозити ядерну програму в обмін на скасування економічних санкцій. Але за цим тиском має стояти “тверда і реальна військова загроза” з боку США.
На основі матеріалів Walla і “ХаАрец”
На фото: ізраїльська бронетехніка біля “лінії альфа” на кордоні Голан і Сирії
Фото: AP Photo Matias Delacroix
