Час працює на того, хто вміє ним користуватися, а Ізраїль у Газі цього не робить
Кліше, яке часто звучить у дискусіях Генштабу, стосується питання: на чию користь діє час — у контексті балансу сил між нами та нашими противниками. Відповідь, частково банальна, така: «час працює на користь того, хто краще ним користується». Це питання — як використовувати час краще, ніж наші вороги — сьогодні актуальне на кількох театрах, але в цій статті ми зосередимося на театрі в Газі.
У ЗМІ багато розмов про різні сценарії, які нас очікують і в короткостроковій, і в довгостроковій перспективі. Ці дискусії мають академічний характер. Правильне питання — як ми зможемо оптимально формувати реальність.
Перший необхідний етап процесу — описати реальність гострим і неупередженим словом, без ілюзій. Отже: поняття «Газа» і «ХАМАС» майже повністю збігаються. ХАМАС — не такий терористичний суб’єкт, як «Ісламська держава» або «Аль-Каїда»: він навіть сьогодні не користується загальною ненавистю населення і фактично вірно відображає етос Гази. Етос Гази спирається на одну релігійно-національну установку — знищення держави Ізраїль з метою реалізації «права на повернення». Незважаючи на схожість жителів Гази та жителів Юдеї і Самарії, між ними є й очевидні відмінності. Хоча у жителів Юдеї і Самарії присутній той самий етос, у них є й інші, більш світські сентименти. Етос «права на повернення» протягом десятиліть підтримується міжнародною спільнотою, представленою ООН. Приблизно у 75% жителів Гази є посвідчення біженця. Біженець — це людина, яка тимчасово проживає в певному місці, але колись може повернутися на свою землю і до своєї держави. З точки зору жителів Гази, їхня земля і Батьківщина — це вся територія від Йордану до моря.
Другий етап вимагає «обнулення» або переозначення наших інтересів щодо Гази, встановлення їхніх пріоритетів і порядку черговості (пріоритет і черговість — не одне й те саме). Головним пріоритетом має бути повернення всіх загиблих, що залишаються в Газі. Пріоритизація інтересів у післявоєнний період здебільшого стосується безпеки — Ізраїль не має територіального інтересу (для поселення) у Газі, він не має там політичного інтересу. У нього передусім є інтерес безпеки: Газа ніколи не повинна знову стати територією, здатною створювати загрозу державі Ізраїль загалом і населеним пунктам прикордоння Гази зокрема.
Другий інтерес — не допустити, щоб те, що відбувається в Газі, призвело до кризи у відносинах зі США. Третє місце за значущістю займають усі політичні й економічні інтереси, пов’язані з іншими країнами — з регіональними й європейськими державами, а третя група — мусульманські країни загалом.
Чи маємо ми інтерес у тому, щоб події в Газі просували ізраїльсько-палестинське мирне врегулювання? Хороше питання, варте окремої статті.
Третій етап оцінки ситуації вимагає розуміння карти інтересів усіх залучених гравців — від США через інші країни регіону, Іран, Європу, Палестинську автономію, ХАМАС, інші угруповання в Газі (якщо вони є) тощо.
Робота з картою інтересів вимагає ретельної перевірки і утримання від прийняття заяв лідерів держав за вираження їхніх справжніх інтересів. У багатьох випадках ситуація протилежна. Так, наприклад, справжній інтерес трьох ключових посередників у цій угоді — Туреччини, Катару й Єгипту — полягає в тому, щоб Газа продовжувала змушувати Ізраїль «кровоточити». Є також відмінності між Єгиптом і двома іншими: Єгипет зацікавлений в ослабленні ХАМАСу, Туреччина й Катар — ні. Після виконання трьох попередніх етапів можна точно сформулювати політику. Нижче — п’ять рекомендованих принципів.
Принцип перший: використовувати численні важелі тиску, які ми маємо, щоб повернути всіх загиблих. У нас багато важелів, і більшість із них — не військові. Ізраїлю не варто ініціювати відновлення бойових дій, і тим більше — виглядати винуватцем «розпалювання війни». Найбільш болісними для ХАМАСу будуть такі кроки: блокування відкриття переходу в Рафаї, скорочення постачань у Газу (принаймні всього, що не є їжею, водою та ліками), повторні арешти раніше звільнених за угодою осіб, які перебувають у Юдеї та Самарії тощо. Це класична переговорна ситуація через посередників: чим жорсткішими ви є — тим більший тиск переходить на іншу сторону (варто пам’ятати про жорсткість Голди перед Кіссінджером у 1973 році в питанні зняття блокади з Третьої єгипетської армії).
Принцип другий: використовувати головну перевагу, яку дала нам поточна угода — здатність контролювати 50% території Гази, на якій практично немає цивільного населення. Від самого початку війни я стверджував, що лише захоплення території без населення всередині викличе у ХАМАСу відчуття втрати й тиску. Не можна поступатися цим значним успіхом заради «чогось дрібного» — політичного, економічного чи декларативного. Іншими словами, відступ навіть частково з цієї лінії може бути зумовлений не лише демілітаризацією ХАМАСу, а й гарантією механізму, який запобігатиме перетворенню Гази, під будь-яким управлінням, на загрозу.
Принцип третій: наполягати, щоб відновлення Гази було зумовлене її демілітаризацією зараз і в майбутньому. У цьому питанні існує повна суперечність інтересів між Ізраїлем і більшістю країн світу, за винятком США. Уже зараз спостерігається ерозія у відстоюванні цього принципу, і не можна дозволяти цій тенденції посилюватися.
Принцип четвертий: остерігатися «пастки нових термінів». І Катар, і Туреччина із задоволенням створять у Газі нібито нову структуру з миролюбною назвою та помпезно названими інститутами влади. Основна мета цих двох акторів — зберегти ту саму «дамочку», але в іншому вбранні.
Принцип п’ятий: ізраїльський інтерес вимагає повного економічного відокремлення від Гази. На перший погляд, залежність Гази від постачання електроенергії чи води з Ізраїлю здається важелем тиску, але ми бачили, що ця залежність була обоюдогострим мечем. Сприйняття Ізраїлю світовою спільнотою як «окупаційної сили», зобов’язаної піклуватися про невинне населення Гази, триває.
Важливо розрізняти методологію та зміст. Процес, запропонований у цій статті, залишається правильним у будь-якому разі, навіть якщо керівництво держави й військовий істеблішмент оберуть іншу змістову політику. Багаторічний досвід, у тому числі в ухваленні рішень в Ізраїлі, показує: коли пропускають правильний процес ухвалення рішень, результати виявляються поганими. Як ми вже сказали — час діє на користь того, хто використовує його належним чином. Бажано, щоб, перш ніж Ізраїль поспішно перейде до другого етапу без належної підготовки, було проведено запропонований тут процес.
Гіора Айленд, Walla
Фото: AP Photo Ohad Zwigenberg
