Брати Трахт: їх не зламали ні доноси, ні арешти, ні заслання
У листопаді 1951 року співробітники відділу «В» Дніпропетровського Управління МВС УРСР, які займалися перлюстрацією кореспонденції на їдиш та івриті, перехопили лист, надісланий Якову Мойсейовичу Трахту. Цей мешканець Дніпропетровська працював начальником відділу постачання райпромкомбінату. У листі з Жмеринки, що викликав особливий інтерес співробітників МВС, Меєр Мойсейович Трахт повідомляв брату, що дістав потрібну йому єврейську літературу.
У ході оперативної розробки з’ясувалося, що у Якова Трахта в Дніпропетровську та інших містах України є широкі зв’язки серед місцевих євреїв. Частина з них уже перебувала на прикметі органів держбезпеки.
З метою доведення «практичної антирадянської діяльності» Якова Трахта МВС у травні 1952 року завербувало агента під псевдонімом «Роєнко». Під цим прізвищем ховався начальник дільниці будівництва «Дніпроенерго» Михайло Олександрович Раппа, у минулому засуджений за розкрадання. Побоюючись знову опинитися в таборі, він активно доносив на свого приятеля. У своїх доповідних «Роєнко» зазначав, що Яків Трахт є затятим антирадянщиком і єврейським націоналістом, який постійно критикує радянські порядки.
Незабаром із Жмеринки до Дніпропетровська надійшла довідка на брата постачальника — Меєра Трахта. Співробітники МВС зрозуміли, що мають справу з давніми активістами сіоністського руху.
Яків і Меєр Трахти були уродженцями Жмеринки. Мати, Мір’ям Ліберівна, була домогосподаркою; батько, Мошко Іцкович, торгував на ринку. До революції у володінні родини був двоповерховий цегляний будинок. Після встановлення в Жмеринці радянської влади будинок конфіскували.
Яків був старшим сином, він народився 1893 року. Він з дитинства допомагав батькам і займався вихованням молодших дітей. Це не заважало йому добре вчитися, а у вільний час займатися політикою. Яків Трахт очолював роботу юнацького культурно-просвітницького гуртка, де викладали іврит, а пізніше заснував і очолив у Жмеринці сіоністську організацію.
Переїхавши до Вінниці, Яків очолив міську організацію молодих сіоністів. Звідти він вирушив до Ерец-Ісраель, де познайомився з Давидом Бен-Гуріоном і став активним членом руху «Цеірей Ціон».
Незадовго до початку Першої світової війни Яків повернувся в Україну. У Великому Токмаку він познайомився з місцевою дівчиною Рейзе, і вони одружилися. У 1915 році Яків вступив до партії «Загальних сіоністів». Спочатку Трахт був секретарем, а потім головою партійного комітету. Невдовзі разом з усіма товаришами по партії Яків Трахт прийняв платформу руху «Цеірей Ціон», добре відомого йому по життю в Палестині.
Після Другої всеросійської конференції «Цеірей Ціон», що відбулася 18–24 травня 1917 року в Петрограді, рух отримав статус незалежної партії. До літа 1917 року в ній налічувалося вже близько п’ятдесяти тисяч членів.
Згодом до Якова приєднався його молодший брат — Меєр. У 1918 році він вступив до вінницької організації «Цеірей Ціон». А Яків, ставши членом Центрального комітету, не лише був уповноваженим по Вінниці, але й відповідав за діяльність партійних осередків у Великому Токмаку, Житомирі, Севастополі, Сімферополі та Харкові.
Після Третьої всеросійської конференції «Цеірей Ціон», що відбулася в травні 1920 року, партія розкололася. На її основі виникла більш права Сіоністська трудова партія (СТП) «Цеірей Ціон» і ліво-орієнтована партія під назвою ЦС («Цеірей Ціон — сіоністи-соціалісти»). Брати Трахт прийняли сторону «трудовиків». Яків продовжив активно брати участь у роботі єврейських громад у містах України, налагодивши нелегальний шлях імміграції до Палестини через Севастополь.
У цей час його брат Меєр почав активно готуватися до Алії. Виїзд мав відбутися 1922 року, але незадовго до наміченого дня від’їзду молодого чоловіка призвали до Червоної армії. Меєр Трахт вирушив до Тирасполя. Він служив у 152 стрілецькому полку 51 Перекопської дивізії, що охороняла кордон з Румунією.
Демобілізувавшись, Меєр повернувся до Жмеринки і включився в підпільну сіоністську роботу. У другій половині 1926 року чекістська агентура повідомляла, що в Жмеринці з’явилася група, яка називає себе Єврейською всеросійською організацією сіоністської молоді — ЄВОСМ. Співробітники місцевого ДПУ змогли вийти на її лідерів, яких вони охарактеризували в службовому листуванні як “вельми активних осіб”. Ними виявилися керівники партії “Цеірей Ціон”, серед яких ключову роль відігравав Меєр Трахт.
За даними чекістів, його квартира служила конспіративною явкою для зв’язкових, які прибували з інструкціями з підпільного сіоністського центру.
У ніч з 1 на 2 квітня 1927 року в будинок Трахта на вулиці Базарній увірвалися кілька озброєних револьверами чекістів. На місці були затримані сам Меєр і його брат Аншель. Очолював групу захоплення уповноважений окружного транспортного відділу (ОКТО) ОДПУ по станції Жмеринка Чикін. З ним також були політрук 2-го взводу Носков, агент ОКТО ОДПУ Кляндін і понятий — сусід на прізвище Зац.
Перевернувши все догори дном, чекісти виявили понад два десятки листів і записників російською, їдишем, івритом, а також головні докази: членський квиток партії “Цеірей Ціон” на ім’я Меєра Трахта і рукописний мандат, що підтверджував його повноваження як представника організації “Гехалуц” у Жмеринському районі.
Меєра Мойсейовича заарештували і відправили до вінницького ДОПР (дому примусових робіт). Його справою займався співробітник Секретного відділу Вінницького окружного ДПУ Саравайський. Завершивши розслідування, він рекомендував визнати Трахта соціально небезпечним елементом і санкціонувати його заслання на три роки за межі Української РСР. Однак окружний прокурор Гарін, розглянувши цю справу 13 травня 1927 року, вирішив, що здобутих слідством доказів недостатньо. Меєра Трахта було звільнено.
Повернувшись до Жмеринки в 1928 році, він одружився з Поліною Гедаліївною Опенштейн, вчителькою єврейської школи і дочкою рабина. Поля чудово знала їдиш та іврит і поділяла сіоністські погляди чоловіка. Через рік у молодої сім’ї з’явилося поповнення — дочка Хана.
Трахти жили спокійно до 1931 року, поки до Меєра знову не з’явилися співробітники ОДПУ. Йому повторно були пред’явлені звинувачення в належності до сіоністського руху. З ув’язнення він повернувся з підірваним здоров’ям. Ще в роки Першої світової війни Меєр був контужений і став погано бачити і чути. Після катівень ДПУ він практично повністю оглух і осліп.
Яків Трахт у другій половині 20-х років також був змушений відійти від сіоністської діяльності. Він осів у Дніпропетровську і зайняв видну посаду в Народному комісаріаті водного транспорту УРСР. У 1937 році Яків був заарештований. Однак, коли в 1938 році почалися перегляди справ репресованих, а частина співробітників НКВС сама опинилася за ґратами, Якова випустили. До нього в Дніпропетровськ із Жмеринки переїхали брати – Ісаак, Беньямін і Аншель з родинами.
Там брати Трахт і зустріли початок радянсько-німецької війни. У липні 1941 року Яків Мойсейович з родиною був евакуйований до міста Кзил-Орда в Казахстані. Незабаром до нього приєднався брат Меєр, який не потрапив на фронт через інвалідність, його дружина Поля, їхня дочка Хана і 3-річний син Григорій.
У грудні 1941 року Яків Трахт отримав трагічну звістку: на фронті зник безвісти його старший син Григорій. Молодший, Теодор, названий на честь засновника сіоністського руху Теодора Герцля, хоробро воював і кілька разів був поранений. Але в січні 1943 року його заарештували. Лейтенанта Теодора Трахта звинуватили в контрреволюційній агітації і засудили до розстрілу. Суворий вирок, щоправда, був згодом скасований і захиснику Батьківщини дали “всього нічого”: три роки в’язниці. У січні 1945-го в родину знову прийшло горе — під Істенбургом у Східній Пруссії загинув Ісаак, єдиний з братів Трахт, який пішов на фронт.
Восени 1944 року, коли територія України була звільнена від нацистських загарбників, Трахти повернулися додому. Яків знову став жити в Дніпропетровську, а Меєр з дружиною Полею, дітьми та сестрою Бобцею – у Жмеринці. Але слідом за Меєром з Казахстану прибула папка якогось компромату. Не встиг він з’явитися в рідних місцях, як одразу потрапив до знайомої йому в’язниці у Вінниці. Протримавши Меєра за ґратами близько шести місяців, чекісти зрештою його відпустили. Але продовжили тримати братів Трахт під пильним наглядом.
У доповідній записці «Про агентурно-оперативну роботу по лінії сіоністів і єврейських буржуазних націоналістів станом на 1 червня 1953 року» дніпропетровські чекісти цитували Якова Мойсейовича, який заявив під час бесіди з агентом Раппо 6 березня 1953 року: «Якби Сталін… помер багато років тому, народ би так не страждав матеріально, а євреї ще й морально».
30 травня 1953 року Яків Мойсейович розговорився з Раппо ще більше, зізнавшись, що ще в 1925 році був членом ЦК сіоністської організації і особисто допомагав молодим сіоністам тікати з СРСР до Палестини через Крим. Він також розповів, що два його двоюрідні брати, які займалися тим самим, були заарештовані органами.
Усі стіни будинку Якова Трахта завішані картинами на єврейську тематику. Він колекціонував книги на івриті та їдиші, Меєр допомагав йому діставати потрібну літературу. Про це, вочевидь, і йшлося в перехопленому відділом «В» Дніпропетровського Управління МВС УРСР листі.
Щоб з’ясувати, у кого Трахти отримували сіоністську літературу, дніпропетровські чекісти планували просити Жмеринський МВС відрядити до Дніпропетровська їхнього агента, який працював під псевдонімом «Охотна». Ця жінка, яку звали Єва Львівна Глізер, ще до війни підтримувала добрі стосунки з Трахтами і перебувала разом з ними в евакуації. Глізер, мати трьох дітей, з липня 1940 року значилася в агентурному штаті Жмеринського НКВС. Евакуювавшись у липні 1941 року на Урал, а потім до Кзил-Орди, вона продовжувала перебувати в агентурно-інформаційній мережі, постійно спостерігаючи за своїми земляками.
Її «підопічними» були і Меєр з Полею. Живучи на тій самій вулиці, що й Трахти, Глізер одного разу напросилася до них у гості. Під час першого ж відвідування квартири вона, за її словами, застала Меєра Мойсейовича за читанням книги на івриті. У розмові про єврейську літературу, що зав’язалася, Поля поділилася з Глізер: разом із чоловіком вони доклали чимало зусиль, щоб дістати і переслати Якову до Дніпропетровська єврейську літературу.
Встановити людину, у якої Трахти придбали літературу, емгебістам не вдавалося. Агент «Охотна» марно намагалася дізнатися ім’я продавця і з’ясувати, з якою метою купували єврейську літературу Трахти. Чекісти припускали, що книги призначалися не для особистого користування, а для поширення серед глибоко законспірованих членів сіоністського підпілля.
Практично незрячий і майже нічого не чуючий Меєр Мойсейович уже був мало придатний на роль голови «єврейського угруповання» в Жмеринці. Його місце зайняла дружина, Поля Гедаліївна, яка стала фігуранткою окремої агентурної справи під кодовою назвою «Вузол».
Єва Глізер, яка продовжувала заходити в гості до сусідів, з’ясувала, що в першій половині 1920-х років Поля Трахт була активною учасницею сіоністської організації, що існувала в селі Попівці Копайгородського району Вінницької області. Вона очолювала організацію поряд з Фроїмом Островським і Зусем Кордонським.
Попівецька організація підтримувала зв’язок із сіоністами інших районів, а літературу отримувала з Палестини. У 1924 році, під час масових арештів сіоністів, Поля Гедаліївна зі своїми товаришами змушена була піти в підпілля, але аж до 1928 року вони примудрялися переправляти молодь до Ерец-Ісраель.
Агент Глізер також доповідала, що восени 1952 року з Москви до Жмеринки приїжджав сіоніст Зусь Кордонський. У Жмеринці він зібрав колишніх соратників, використовуючи для цього квартиру свого друга Островського. Коли Поля Гедаліївна з’явилася на званій вечері, Островський представив її присутнім як “першу сіячку ідей сіонізму”, а Кордонський на її честь проголосив тост, сказавши, що вона є одним із головних борців за “священну ідею”.
Далі Кордонський, за словами агента, вказавши на стіл, заставлений частуванням, промовив: “Не це головне… а те, що я бачу перед собою цих дорогих людей, які не пішли з наших рядів, а лише через необхідність призупинили боротьбу”. “Учасники зібрання весь вечір співали єврейські націоналістичні пісні та виконували сіоністський гімн”, — свідчила “Охотна” у своїй доповідній.
За зізнанням Полі Трахт, яка розмовляла з Глізер після цієї зустрічі, Островський приїжджав до Жмеринки перевірити, “чи не згас у старих товаришів вогонь минулого”. Постійно буваючи по службі в різних регіонах Української РСР, Кордонський цікавився життям єврейських громад і юдейських релігійних авторитетів, які пережили Голокост. Сам він був відомий органам не лише як сіоніст, але й як організатор підпільних міньянів.
Лише смерть Сталіна врятувала Трахтів від чергового арешту. Яків Мойсейович продовжив працювати в Дніпропетровську і до пенсії користувався непохитним авторитетом серед колег і начальства. Його брат, Меєр Трахт, продовжував скромно жити в Жмеринці. Допомоги по інвалідності ледве вистачало. Довелося йому з дружиною та сестрою Бобцею повернутися до промислу батьків — торгівлі на ринку. Іноді це закінчувалося затриманням за незаконну торгівлю і штрафом.
До кінця своїх днів Трахти залишалися вірними народу Ізраїлю. Вже після закриття жмеринської синагоги, у листопаді 1962 року, вони все одно поставили хупу для племінника Семена, сина брата Аншеля, та його нареченої. У той день, не звертаючи уваги на чужі вуха та очі, співали єврейські пісні і розбили склянку на пам’ять про Єрусалимський храм.
У 1967 році не стало Якова Трахта; його брат Меєр помер у 1975 році. Яків і Меєр так і не побачили Ерец-Ісраель своїми очима, не змогли доторкнутися до стін давньої єврейської столиці, не зустрілися зі своїми товаришами, яких колись відправили будувати єврейську державу. Однак в Ізраїлі живуть їхні діти, онуки та правнуки. Як сказано в Талмуді: “Поки живе спадщина праведника, поки продовжується справа всього його життя, поки його діти йдуть його шляхом, він живий”.
Співробітники проекту “Єврейські герої” працюють в архівах країн, що знаходяться на території колишнього Радянського Союзу. Автори: Невзлін Анна, Ротман Фреді. Їхня мета – увічнити імена євреїв, чий вчинок незаслужено стерся з людської пам’яті. У цій рубриці “Деталі” продовжать публікувати розповіді про життя євреїв, чий внесок у цивілізацію та боротьбу з різними формами тоталітаризму став фактом історії. Для контакту з проектом ви можете звернутися на сторінку “Єврейські герої” у Facebook, читайте в ТГ @Jewishheroes або надіслати листа на електронну пошту [email protected]
На фото: Меєр і Поліна Трахт
