Батько Софії Бунгарт, вбитої на фестивалі “Нова”, вчинив самогубство
Владислав Бунгарт, батько Софії, вбитої на фестивалі “Нова”, так і не зміг оговтатися від втрати. 21 лютого 2025 року він вчинив самогубство у своєму будинку в Карміелі. У нього залишилися дружина Анна та молодша дочка Евеліна.
Спочатку повідомлення про його смерть з’явилися в соцмережах. Сьогодні історію родини розповіло видання Walla.
Владислав і Анна репатріювалися з України до Ізраїлю у 2006 році разом із чотирирічною дочкою Софією. Вони оселилися в Карміелі й почали будувати своє життя в новій країні. 13 років тому в них народилася друга дочка – Евеліна.
“Мрія Владислава була – мати власну квартиру, щоб у дочок був свій куточок, щоб у них залишилося щось, коли нас не буде”, – каже Анна.
Подружжя багато працювало, заощаджувало кожен шекель і купило квартиру. До 7 жовтня їхня сім’я була щасливою, дружною та веселою. Софія закінчила школу в Карміелі, відслужила в ЦАХАЛі, проходила процес гіюру.
У грудні 2022 року вона демобілізувалася з армії. Перед нею відкривалося доросле життя.
“До того дня все було прекрасно. Ми розуміли, що рішення переїхати до Ізраїлю було правильним”, – каже Анна. Але 7 жовтня все зруйнувалося.
Напередодні 7 жовтня Софія разом із близькою подругою Ліраз Ніссан вирішили поїхати на музичний фестиваль. Вони вибирали між вечіркою на Кінереті та фестивалем “Нова” в Реїм. Зрештою дівчата обрали фестиваль “Нова” і купили квитки в останню хвилину.
Після святкового вечора з родинами, вночі з 6 на 7 жовтня, вони вирушили на фестиваль і приїхали туди о 6 ранку. Софія надіслала мамі повідомлення – “ми на місці”.
“Софія була дорослою і відповідальною дівчинкою. Я завжди довіряла їй і не хвилювалася. Вона багато подорожувала, і єдине, чого я боялася – це небезпеки на дорогах. Ми домовилися, що після кожної поїздки вона напише мені, коли дістанеться”, – згадує Анна.
Незабаром почався масований ракетний обстріл. Виконуючи інструкції, дівчата лягли на землю і чекали закінчення тривоги. І це їх згубило.
Коли почалася атака терористів, о 8 ранку Софія і Ліраз вирішили спробувати втекти і побігли в бік кібуцу Беері.
Коли вони наблизилися до кібуцу, їм сказали, що там небезпечно, і порадили повернутися. Вони сховалися в укритті-“мігуніті” разом із 14 іншими людьми. Але, як і багато інших придорожніх бомбосховищ, воно стало смертельною пасткою. Укриття оточили терористи і почали розстрілювати людей та закидати гранатами.
Близько 9:00 Ліраз була вбита. Софія спочатку намагалася сховатися під її тілом, а потім близько 11:30 спробувала вибігти назовні. Терористи застрелили її.
Отримавши страшну звістку, батьки “продовжили жити з цим болем”, – розповідає Анна.
Владислав не ділився ні з ким своїми почуттями. Щодня він продовжував їздити на роботу в оборонний концерн “Рафаель” (до цього він працював в “Ельбіті”). Убитий горем батько не розповідав про свою втрату та переживання колегам.
“На роботі він нікому не казав, що його дочка була вбита. Він не хотів, щоб на нього дивилися із жалістю. Він не хотів отримувати допомогу – і згорів зсередини. Але я ніколи не думала, що він зашкодить собі”, – каже Анна.
Щоранку він ходив на роботу, після обіду повертався додому, а двічі на тиждень їздив на кладовище з червоними трояндами.
Софія любила червоні троянди. Одного разу вона сказала рідним: “Після моєї смерті зробіть мені білу могилу і принесіть червону троянду”.
Щотижня її батько Владислав приходив до її білої могили і залишав на ній червоні троянди. Він носив у собі біль, замикався, згасав. 21 лютого він вчинив самогубство у віці всього 48 років.
Того дня подружжя домовилося поїхати до родичів Владислава. Помер його улюблений дядько, і сім’я збиралася на поминки.
Анна повернулася додому і, як домовлялися, зателефонувала чоловікові з машини. Але Владислав уже не відповів їй. Вона подумала, що чоловік заснув, піднялася в квартиру, відчинила двері – і побачила його мертвим.
Тепер від їхньої щасливої родини залишилися лише Анна та дочка-підліток Евеліна. “Я підведуся на ноги і впораюся. Мені потрібно забезпечувати сім’ю”, – каже Анна.
Фото: Avishag Shaar-Yashuv
