Багатоликий «джерело» натякнув: Ронен Бар – головна ціль Нетаньягу
Прес-реліз канцелярії прем’єр-міністра, опублікований через кілька хвилин після того, як обвинувачений Біньямін Нетаньягу відновив дачу показань у суді, не вкладається навіть у рамки звичайного стилю «бібістів». Його автори зуміли перейти всі межі брехні та підбурювання. Читати написане ними було ще огидніше, ніж зазвичай.
Цього разу канцелярія прем’єра обрушилася на керівників групи, яка веде переговори про звільнення заручників – директора «Моссаду» Давіда Барнеа, голову ШАБАКу Ронена Бара та генерал-майора запасу Ніцана Алона.
У прес-релізі їхні імена не згадувалися, так само як і ім’я анонімного багатоликого «джерела». У повідомленні, опублікованому напередодні, він фігурував як «джерело, знайоме з ситуацією в усіх деталях» (можливо, це були єдині правдиві слова в тому тексті). Не виходячи зі стін суду – де він теж поширює неправдиву інформацію – йому знадобилося терміново заявити, що Барнеа, Бар і Алон усунуті від ведення переговорів, тому що вони «лише давали і нічого не отримували взамін». А звільнення шести заручників у суботу та повернення тіл чотирьох загиблих у четвер – це особисте досягнення прем’єр-міністра.
Цю подвійну брехню Нетаньягу приправив своїм звичним звинуваченням: той, хто стверджує протилежне, підіграє пропаганді ХАМАСу.
Заява про те, що переговорна група, призначена самим Нетаньягу одразу після початку війни, проводила незалежну політику, не витримує жодної критики. Адже лише тиждень тому сам він кричав у Кнесеті, що угода ґрунтується на його пропозиції і що ХАМАС здався та пішов на поступки завдяки його наполегливості.
Твердження, що переговорна група лише «давала», демонструє ставлення Нетаньягу до звільнених заручників: для нього вони – ніщо. Кіт Сігаль розповів своїй дружині Авіві, що в полоні він почувався саме так – «нічим». Виявляється, Нетаньягу недостатньо самого повернення Сігаля, якщо, на його думку, за спиною прем’єра за це було заплачено надто високу ціну.
Як завжди у Нетаньягу, всі досягнення – це виключно його заслуга (включаючи ті, яких ніколи не було), а у всіх провалах винні інші. Тільки він – тільки Нетаньягу, його мудрість і жорсткість, а також його геніальний син із Маямі, Рон Дермер (у нього там є ще один такий самий «геній»), змогли прискорити процес звільнення заручників. Все інше – неважливо. Ні президент Трамп, ні його спецпредставник Уїткофф, ні тисячі годин роботи, яку виконали Барнеа, Бар та Алон разом зі своїми підлеглими.
Зміст цього прес-релізу та час його публікації свідчать про те, що відбувається в душі прем’єр-міністра. Його гнітить, що преса повідомляє правду про те, кому належить заслуга в прискоренні реалізації угоди; він сердиться на звільнених заручників – наприклад, на Аґам Берґер, яка вирішила безпосередньо звернутися до Дональда Трампа; він уже зараз хоче записати на свій рахунок гігантське полегшення, яке всі ми відчуємо найближчої суботи після повернення шістьох викрадених.
Але головна ціль Нетаньягу – це керівник служби, яка розслідує підозри щодо роботи його найближчих радників на уряд Катару. Судячи з публікацій у пресі, один із них – Елі Фельдштейн – продовжував надавати послуги Катару навіть під час війни.
Це – першочергова задача Нетаньягу. Тому слідом за пресрелізом було опубліковано пояснення, що під «переговорною групою» джерело мало на увазі лише Ронена Бара, а не Давіда Барнеа та Ніцана Алона.
Після можливої відставки Йоава Галанта та Герці Халеві глава ШАБАКу опинився на першому місці в списку цілей прем’єр-міністра. Через свою посаду Бар керує найбільш делікатними розслідуваннями, які можуть поставити під сумнів дії самого Нетаньягу: чи знав він про зв’язки працівників своєї канцелярії? Якщо не знав – то який же він керівник? І кого він зрештою покриває – Елі Фельдштейна, Йонатана Уріха та Сруліка Ейнхорна чи самого себе?
Якщо Нетаньягу наважиться винести питання про звільнення Бара на розгляд уряду, підла брехня, яку він поширив через свого прессекретаря Омера Дострі, стане основою для звинувачення Бара – у дусі найкращих радянських традицій. До речі, сам Дострі – персонаж досить грубий і агресивний.
Все це свідчить про нервозність прем’єр-міністра, його нестабільний психічний стан і втрату контролю над собою.
На нього тисне «Катаргейт», другий етап угоди з ХАМАСом, що загрожує його уряду, проблеми із законом про звільнення ультраортодоксів від служби в армії, а також дедлайн затвердження державного бюджету.
Крім того, на стан Нетаньягу впливає і колективний біль ізраїльського суспільства, яке давно здогадувалося про трагічну долю Шірі Бібас та її синів Арієля й Кфіра, але остаточно втратило надію ввечері 19 лютого.
Родина Бібас стала символом жахливого провалу 7 жовтня, байдужості та ігнорування попереджень. Недарма Нетаньягу досі не відвідав кібуц Нір-Оз, звідки викрали родину Бібас. Від бодай трохи відповідального й людяного лідера можна було б очікувати, що напередодні повернення тіл чотирьох загиблих він зробить хоч щось, аби допомогти нації об’єднатися перед болем і скорботою.
Але ні, це не стиль Нетаньягу.
Навіть у цей страшний день він не припиняє своєї безжальної кампанії – продовжуючи брехати, підбурювати та розколювати народ.
Детальніше про це – читайте на нашому сайті у матеріалі Йосі Вертер для газети «ХаАрец».
Фото: Моті Мільрод, Абір Султан
